500/3490/13-к Про умисне вбивство потерпілої з корисливих мотивів, а також таємне викрадення чужого майна - 18.02.2021 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2014 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013170300000028, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Братськ Іркутської області Російської Федерації, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого 10 квітня 2006 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 187, ч.2 ст. 190, 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, 18 листопада 2009 року звільнений від відбування покарання умовно-достроково на строк 2 роки 11 місяців,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2014 року ОСОБА_1 засуджено за:

- ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна.

- п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі із конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі із конфіскацією майна.

Вирішено цивільні позови, а також питання про судові витрати у провадженні.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року вирок місцевого суду змінено, постановлено ОСОБА_1 вважати засудженим за: ч.3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна; за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України пом`якшено покарання до 15 років позбавлення волі із конфіскацією майна.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією майна.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України ( в редакції Закону №838-VІІІ від 26.11.2015 (838-19) ) ОСОБА_1 зараховано у строк покарання періоди попереднього ув`язнення: з 02.06.2013 по 21.04.2015, з 20.04.2016 по 30.08.2016, з 24.03.2017 по 17.08.2017, з 04.07.2018 по 10.12.2019 - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а періоди з 22.04.2015 по 19.04.2016, з 31.08.2016 по 23.03.2017, з 18.08.2017 по 03.07.2018 - з розрахунку один день за день.

В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, 01 травня 2013 року близько 23:00 год., діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, проник до будинку АДРЕСА_2, звідки викрав майно, належне ОСОБА_2, на загальну суму 6 500 грн.

Також, 12 травня 2013 року близько 19 год. 20 хв., ОСОБА_1 діючи умисно, повторно, з корисних мотивів, пошкодивши вікно, проник до вищеназваного будинку, звідки намагався викрасти майно належне ОСОБА_3, а саме грошові кошти у сумі 300 доларів США, що за офіційним курсом на момент кримінального правопорушення складало 2 445 грн., однак злочинний намір не довів до кінця, оскільки був виявлений господаркою будинкуОСОБА_4 та втік із місця злочину.

Крім того, 01 червня 2013 року о 22 год. 30 хв., ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, з метою заволодіння майном ОСОБА_3 шляхом вчинення розбійного нападу, а також з метою умисного вбивства останньої з корисливих мотивів, перебуваючи у будинку АДРЕСА_2, де, реалізуючи свій умисел, заздалегідь заготовленим кухонним ножем наніс ОСОБА_3 тридцять одне колото-різане поранення, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла на місці, після чого заволодів її майном на загальну суму 15 730 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення та закрити кримінальне провадження.

Вказує, що кваліфікація дій за ч.4 ст. 187 та п.6 ч.2 ст. 115 КК України є неправильною, оскільки речей потерпілої у нього не було, а тому не доведено корисливий мотив. Висновки судів про його винуватість ґрунтуються на недопустимих доказах, а саме: протоколах затримання та слідчого експерименту, оскільки такі отримані внаслідок застосування працівниками поліції недозволених методів слідства. Вважає, що докази у справі зібрані з порушенням КПК (4651-17) України, тому суд повинен був направити справу на додаткове розслідування.

Зазначає, що ні під час досудового слідства, ні в ході судового розгляду йому не роз`яснено право на суд присяжних. Вважає, що місцевий суд розглянув справу одноособово, так як відсутнє рішення присяжних.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції проігнорував клопотання про повторне дослідження доказів та їх не дослідив.

Резолютивну частину ухвали апеляційного суду було проголошено 10.12.2019 року, а повний текст 17.12.2019 року, однак дату постановлення зазначено 10.12.2019 року, тобто 7 днів не зараховано у строк попереднього ув`язнення.

Крім того, апеляційний суд погіршив стан засудженого тому, що у попередніх ухвалах, які були скасовані касаційним судом строк попереднього ув`язнення було зараховано у більшому розмірі.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений та захисник в суді касаційної інстанції вимоги скарги підтримали та просили задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів скарги засудженого, заперечив проти її задоволення.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

Перевіряючи доводи касаційної скарги засудженого, Суд виходить з фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Доводи ОСОБА_1 про неправильну кваліфікацію його дій за ч.4 ст. 187 та п.6 ч.2 ст. 115 КК України, оскільки речей потерпілої у нього не було, а тому не доведено корисливий мотив, не заслуговують на увагу.

Вчинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні блага, уникнути матеріальних витрат або досягти іншої матеріальної вигоди. Сукупність злочинів матиме місце в тому випадку, коли винний вчиняє умисне вбивство під час нападу або зразу ж після нього з метою заволодіння або утримання майна. За таких обставин вчинене слід кваліфікувати як умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) та розбій (ч. 4 ст. 187 КК).

Відповідно до вироку встановлено, що ОСОБА_1, переслідуючи ціль на неповернення компенсації в сумі 1000 доларів США, за раніше викрадене у потерпілої ОСОБА_3 майно, а також з метою заволодіння її матеріальними цінностями, в ніч події, прибув до домоволодіння ОСОБА_3, де, реалізуючи свій умисел, заздалегідь заготовленим кухонним ножем наніс останній тридцять одне колото-різане поранення, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла на місці, після чого заволодів її майном (золотим ланцюжком, двома золотими каблучками та мобільним телефоном) на загальну суму 15 730 грн.

В подальшому, належне потерпілій ОСОБА_3 майно, а саме: мобільний телефон марки "НТС" з документами на нього, ланцюжок та каблучки, було виявлено та вилучено у ОСОБА_1 правоохоронними органами під час його затримання. Заслуговує на увагу і те, що засуджений в ході проведення слідчого експерименту не заперечував цього факту, навпаки, детально вказував як скоїв вбивство потерпілої після чого заволодів її речами. Це підтверджено даними протоколів затримання та слідчого експерименту від 02 та 04 червня 2013 року, які досліджувалися судами.

Таким чином, встановлені судом фактичні обставини, переконливо свідчать про те, що ОСОБА_1 під час нападу на потерпілу та позбавлення її життя керувався саме корисливим мотивом, оскільки у нього було бажання уникнути матеріальних витрат та отримати матеріальні блага для себе, тому суди дійшли правильного висновку про те, що дії ОСОБА_1 були обумовлені саме корисливим мотивом.

Що стосується посилання ОСОБА_1 про те, що протоколи затримання та слідчого експерименту є недопустимими доказами, так як вони отримані внаслідок застосування до нього працівниками поліції недозволених методів слідства, то дані обставини були предметом перевірки місцевого суду ( з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції) та визнані безпідставними.

Матеріалами провадження підтверджено, що за заявою ОСОБА_1 про застосування до нього недозволених методів слідства проводилась перевірка, в ході якої обставини, на які вказував засуджений не підтвердились. Тому, 07 серпня 2013 року, за її результатами, винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Заслуговує на увагу і те, що під час проведення з ОСОБА_1 слідчого експерименту від 04 червня 2013 року останній у присутності захисника та понятих без примусу, за власною згодою, розповів та показав про обставини вбивства ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_1 був ознайомлений зі своїми правами, в тому числі й з правом відмовитися від будь-яких показів стосовно себе, чи участі у процесуальних діях.

Судами також не було встановлено жодних порушень при затриманні ОСОБА_1 та проведенні із ним слідчих дій, який, в свою чергу, був ознайомлений із протоколами, заяв, зауважень та доповнень не мав. Усі докази визнані судом допустимими, а тому стверджувати, що в основу вироку покладені докази, отримані внаслідок тиску на обвинуваченого, підстав немає.

Доводи засудженого про те, що суд повинен був направити справу на додаткове розслідування, не ґрунтуються на законі, оскільки чинним кримінальним процесуальним кодексом не передбачено можливості направлення справи на додаткове розслідування.

В свою чергу, місцевий суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 в розбійному нападі на потерпілу поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень та умисному вбивстві ОСОБА_3 з корисливих мотивів, а тому його дії за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані вірно.

Що стосується доводів ОСОБА_1 про те, що йому ні під час досудового слідства, ні в ході судового розгляду не роз`яснено право на суд присяжних, слід зазначити наступне.

Кримінальне провадження в суді присяжних за своєю правовою природою є особливим порядком кримінального провадження, покликаним забезпечити додаткові гарантії особам, обвинуваченим у вчиненні найбільш тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Вимоги ст. 384 КПК України щодо роз`яснення права на суд присяжних спрямовані на забезпечення ефективної реалізації обвинуваченим свого права завдяки своєчасній поінформованості і наданні йому реальної можливості ініціювати питання про особливий порядок судового розгляду.

ОСОБА_1 повною мірою скористався своїм правом, адже розгляд провадження та ухвалення вироку Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2014 року було здійснено судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних.

Твердження засудженого про те, що місцевий суд розглянув справу одноособово, оскільки відсутнє окреме рішення присяжних є безпідставними.

Суд звертає увагу, що кримінальний процесуальний закон не передбачає ухвалення присяжними власного рішення.

Статтею 383 КПК України передбачено, що кримінальне провадження судом присяжних здійснюється відповідно до загальних правил цього Кодексу з певними особливостями. Усі питання, пов`язані з судовим розглядом, крім питання, передбаченого частиною третьою статті 331 цього Кодексу, судді і присяжні вирішують спільно.

Водночас, відповідно до ст. 371 КПК України, вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті тим складом суду, який здійснював судовий розгляд.

Судом присяжних було ухвалено вирок щодо ОСОБА_1, у якому наявні підписи як суддів, так і всіх присяжних. Тому жодних порушень вимог процесуального закону не допущено.

Посилання засудженого на ігнорування апеляційним судом клопотання про повторне дослідження доказів та їх не дослідженняє надуманими.

Положеннями ст. 404 КПК України чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що ні сам ОСОБА_1, ні його захисник, подаючи апеляційні скарги та, висуваючи вимогу про закриття кримінального провадження, не заявляли клопотань про повторне дослідження доказів. Більше того, сторона захисту не подавала таких клопотань і під час апеляційного розгляду, як про те безпідставно йдеться у скарзі засудженого.

В свою чергу, передбачених частиною третьою статті 404 КПК підстав для повторного дослідження доказів апеляційним судом не встановлено, а тому обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій статтею 23 КПК засаді безпосередності судового розгляду.

Доводи ОСОБА_1 про те, що резолютивну частину ухвали апеляційного суду було проголошено 10.12.2019 року, а повний текст 17.12.2019 року, однак дату постановлення зазначено 10.12.2019 року, тобто 7 днів не зараховано у строк попереднього ув`язнення, є безпідставними.

Апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31(ст. 405 КПК України).

Статтею 366 КПК України визначено, що після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду (ст. 371).

Відповідно до положень ст. 376 КПК України судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Якщо складання судового рішення у формі ухвали (постанови) вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали (постанови) повинен бути складений не пізніше п`яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження.

Відповідно до норм ст. 419 КПК України, у вступній частині ухвали апеляційного суду зазначається, зокрема, дата її постановлення.

Таким чином, датою ухвалення рішення є дата проголошення його резолютивної частини, а не повного тексту.

Із матеріалів провадження слідує, що оскаржувана ухвала апеляційного суду була постановлена 10 грудня 2019 року, саме цю дату зазначено у вступній частині ухвали.

Неспроможними є також доводи засудженого про те, що апеляційний суд погіршив його становище, оскільки у попередніх ухвалах, які були скасовані касаційним судом, строк попереднього ув`язнення йому було зараховано у більшому розмірі.

Відповідно до ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

При новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, що вирок було скасовано у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення.

Системний аналіз положень КПК (4651-17) у їх системному зв`язку із положеннями КК, які регламентують правові наслідки вчинення кримінальних правопорушень, свідчать про те, що до погіршення становища обвинуваченого може призводити обрання більш суворого виду покарання чи більшого його розміру, а також застосування чи незастосування інших положень кримінального закону, які визначають правові наслідки, що настають у зв`язку з вчиненням злочину.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2014 року щодо ОСОБА_1 тричі набирав законної сили, зокрема, на підставі ухвал апеляційного суду від 21 квітня 2015 року, 30 серпня 2016 року, 17 серпня 2017 року. В подальшому, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2015 року, 30 серпня 2016 року були скасовані ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2016 року та 23 березня 2017 року відповідно.

Таким чином, ОСОБА_1 у періоди з 21 квітня 2015 року по 19 квітня 2016 року та з 30 серпня 2016 року по 23 березня 2017 року відбував покарання за вироком, який набрав законної сили, а тому, враховуючи вимоги кримінального процесуального закону та положення Закону України "Про попереднє ув`язнення" (3352-12) , зазначений строк тримання під вартою не можна вважати попереднім ув`язненням, до якого застосовуються положення ч. 5 ст. 72 КК України. Під час попередніх апеляційних розглядів, суди це проігнорували та зарахували ОСОБА_1 ці строки як попереднє ув'язнення (день за два).

Однак, Миколаївський апеляційний суд, постановляючи ухвалу 10 грудня 2019 року, дотримався вимог закону, врахував вказівки Верховного Суду, які були викладені у постанові від 03 липня 2018 року, виправив допущені порушення та згадані періоди не зарахував як строк попереднього ув`язнення у строк відбуття покарання засудженого, тим самим правильно застосував ч. 5 ст. 72 КК України.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги засудженого немає.

У зв`язку із цим та керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2014 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.