Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючого Нечитайла О.М. Суддів Островича С.Е. Цвіркуна Ю.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року

у справі № 816/4587/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротех-Гарантія"

до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротех-Гарантія" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 03 грудня 2013 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 лютого 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги. Скасував податкове повідомлення-рішення від 06 листопада 2015 року № 0001292200 у частині нарахування грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 254 891,00 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2015 року та з питань правильності нарахування та сплати збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2015 року, про що склали акт від 16 жовтня 2014 року № 845/16-20-22-01-11/31622816/48, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суму ПДВ у розмірі 839 932,00 грн.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 06 листопада 2011 року № 0001292200, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 259 898,00 грн., з яких 839 932,00 грн. - основний платіж, 419 966,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги у частині скасування спірного податкового повідомлення-рішення, яким донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 254 891,00 грн, виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у перевірений період.

З матеріалів справи вбачається, що однією з підстав для висновку відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість січня 2014 року, слугувала відсутність своєчасного коригування позивачем податкового кредиту у бік зменшення суми ПДВ у розмірі 27 516,00 грн. по господарським операціям з ТОВ "Торговий дім "Насіння" у січні 2014 року, у той час як останнім складено розрахунок коригування до податкової декларації з ПДВ на зменшення ПДВ у сумі 27 516,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Торговий дім "Насіння" виписало податкову накладну від 23 січня 2014 року № 146 про поставку позивачу товару (еместо квантум), загальною вартістю 773 874,00 грн., у тому числі ПДВ - 128 979,00 грн.

Однак, ТОВ "Торговий дім "Насіння" склало розрахунок коригування кількісних і вартісних показників від 17 березня 2014 року № 687 до податкової накладної від 23 січня 2014 року № 146, на підставі якого зменшило суму ПДВ на 27 516,00 грн. та подало вказаний розрахунок до контролюючого органу разом з податковою декларацією з ПДВ за січень 2014 року, на підставі якого зменшило суму податкових зобов'язань за вказаний звітний (податковий) період на 27 516,00 грн.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач при поданні податкової декларації з податку на додану вартість допустив описку у додатку 1 до декларації невірно зазначивши рік виписки податкової накладної, а саме - "Розрахунок № 687 від 17 березня 2014 року коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної № 146 від 23 січня 2013 року" замість необхідного 2014 року.

Водночас, фактично у березні 2014 року (період виписки розрахунку-коригування) був зменшений податковий кредит згідно розрахунку від 17 березня 2014 року № 687 коригування кількісних і вартісних показників на суму ПДВ у розмірі 27 516,00 грн., про що свідчить запис в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних № 109 та дані додатку 1 "Розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1)".

При цьому, описка у даті не призвела до завищення позивачем податкового кредиту у січні 2014 року у розмірі 27 516,00 грн.

Вказане спростовує висновок податкового органу щодо несвоєчасного коригування позивачем податкового кредиту у бік зменшення за результатом господарських відносин з ТОВ "Торговий дім "Насіння".

Відповідно до пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Згідно з підпунктом 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

Пунктом 192.3 статті 192 Податкового кодексу України визначено, що результат перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби.

Виходячи з положень зазначених правових норм, вбачається, що норми податкового законодавства не обмежують позивача провести відповідне коригування сум податкових зобов'язань за результатами податкового періоду та надіслання отримувачу розрахунку коригування податку, а також відображення у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному контролюючим органом, результатів перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту.

Слід також зазначити, що у відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару (послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ПП "Сімекс", правонаступник ПП "Бодрум-С", на підставі договору від 10 січня 2014 року № 1001 поставило позивачу товар (запчастини) на загальну суму 40 972,86 грн. (у т.ч. ПДВ - 6 829,00 грн.).

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних від 13 січня 2014 року № 34 та від 31 січня 2014 року № 194, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит відповідного податкового періоду.

Оплата за придбаний позивачем товар за вказаним договором підтверджується рахунком від 10 січня 2014 року № 09/01 та платіжними дорученнями від 13 січня 2014 року № 39 на суму 20 486,43 грн., від 06 лютого 2014 року № 251 на суму 20 486,43 грн.

Крім того, позивачем до складу податкового кредиту включено суми ПДВ за результатом виконання господарських відносин з ТОВ "ТД "Агроальянс" у розмірі 752,50 грн., які, на думку податкового органу, не підтверджуються первинними бухгалтерськими документами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Миргородською філією УкрНДІПВТ ім. Л.Погорілого на адресу ТОВ "ТД "Агроальянс" було виписано податкову накладну від 16 квітня 2016 року на загальну суму 4 515,00 грн., у тому числі ПДВ 752,50 грн., про що свідчить запис в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Однак, при заповненні Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів позивачем було допущено описку, а саме замість індивідуального податкового номеру, що належить Миргородській філії УкрНДІПВТ ім.Л.Погорілого, був зазначений індивідуальний податковий номер - ТОВ "ТД "Агроальянс".

Судом попередньої інстанцій встановлено, що податкова накладна відповідає вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та не оскаржується відповідачем.

При цьому, помилка в оформленні податкової накладної, зокрема у частині зазначення податкового норму, не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, з огляду на те, що з інших даних вбачається фактичний рух активів платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

З огляду на викладене, висновки суду попередньої інстанції про відсутність завищення позивачем суми податкового кредиту квітня 2014 року в розмірі 752,50 грн. є обгрунтованими.

Також, підставою для висновку про заниження позивачем податку на додану вартість у квітні 2015 року на 252,33 грн. слугувало твердження відповідача про те, що позивачем помилково двічі в одному податковому періоді, а саме - квітні 2015 року, проведено коригування суми ПДВ у розмірі 252,33 грн. до податкової накладної від 18 березня 2015 року № 39, виписаної ТОВ "Агро Інвест".

Як свідчать матеріали справи, у квітні 2015 року позивачем було включено до складу податкового кредиту два різні розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 18 березня 2015 року № 39, згідно витягу з Єдиного реєстру податкових накладних № 15307866, а відтак доводи відповідача відносно завищення позивачем суми податкового кредиту за квітень 2015 року в розмірі 252,33 грн. не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Крім того, висновок відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість у квітні 2014 року ґрунтується на безпідставному включенні позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 598 293,09 грн. по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Полтава-2007".

Матеріали справи свідчать про те, що позивач у квітні 2014 року уклав договір купівлі-продажу незавершеного сільськогосподарського виробництва від 10 квітня 2014 року № 1 з ТОВ "Полтава-2007", за змістом якого останній зобов'язався передати у власність позивача належне ТОВ "Полтава-2007" незавершене сільськогосподарське виробництво (роботи з передпосівної підготовки ґрунту з наданням власної сільськогосподарської техніки разом з персоналом на площі 1934 га та 224 га), а позивач - прийняти вказане виробництво та сплатити за нього кошти у розмірі 1 629 542,62 грн.

Крім того, між ТОВ "Полтава-2007" та позивачем 10 квітня 2014 року укладено договір суборенди землі, за змістом якого ТОВ "Полтава-2007" зобов'язалось передати позивачу в оренду земельні ділянки загальною площею 1934 га та 224 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ТОВ "Полтава-2007" 11 квітня 2014 року виписано податкову накладну № 3/2 на суму вартості поставки незавершеного сільськогосподарського виробництва у розмірі 1 629 542,62 грн., у т.ч. ПДВ - 271 590,44 грн. та податкову накладну № 2 на суму вартості послуг з суборенди землі в розмірі 1 960 215,93 грн., у т.ч. ПДВ - 326 702,65 грн.

Судом попередньої інстанції встановлено, що в акті приймання-передачі, що є невід'ємною частиною Договору купівлі-продажу від 10 квітня 2014 року №1, вказано про передачу незавершеного сільськогосподарського виробництва, а саме - робіт по передпосівній підготовці ґрунту: оранці, культивації, дискуванню. Акт прийому-передачі земельних ділянок підтверджує факт передачі земельних ділянок на виконання договору суборенди. Існування правовідносин суборенди було економічно необхідним та доцільним для сторін.

Крім іншого, підставою для висновку про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 202 951,00 грн. за результатом виконання господарських взаємовідносинам з ТОВ "Тайтен Машинері Україна", СФГ "Верест" та ФГ "Петровське".

Разом з тим, у матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи, що підтверджують здійснення господарських операцій, а саме: договори, специфікації, акти виконаних робіт, які містять конкретизований обсяг послуг, марку техніки, вид культури, площу оброблених полів. Також судом встановлено наявність у контрагентів позивача с/г техніки необхідної для виконання зобов'язань за договорами.

Вказане свідчить про реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеними контрагентами на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи податкового органу про те, що порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відтак, з огляду на правомірність відображення позивачем у податковій звітності господарських взаємовідносин з вказаними суб'єктами господарювання, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з доводами відповідача відносно завищення позивачем суми податкового кредиту за квітень 2014 року у розмірі 598 293,09 грн. та за вересень 2014 року у розмірі 202 951,00 грн.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року у справі № 816/4587/15 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.