274/2531/19 Про замах на умисне вбивство, скоєне під час сварки на грунті особистих неприязних відносин - 21.01.2021 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Зайцевої М. О. на вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 30 березня 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 травня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019060050000290 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Коростеня Житомирської області, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 30 березня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у закінченому замаху на вбивство та засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Вирішено питання щодо долі речових доказів у кримінальному провадженні.

Місцевий суд установив, що ОСОБА_1 18 березня 2019 року близько 23:30 у приміщенні залізничного вокзалу в м. Бердичеві під час сварки, що виникла на ґрунті неприязних стосунків, з метою вбивства ОСОБА_2 повалив його на підлогу та умисно завдав 4 удари ножем у різні ділянки тіла, після чого зник з місця події. Смерть потерпілого не настала через вчасно надану йому медичну допомогу.

При перегляді вироку Житомирський апеляційний суд ухвалою від 25 травня 2020 року залишив його без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Зайцева М. О., не оспорюючи доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1, просить змінити вказані вирок та ухвалу в зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, і з застосуванням ст. 69 КК призначити йому більш м`яке покарання, яке не передбачено санкцією кримінального закону за скоєний ним злочин.

На думку захисника, при призначенні покарання суд першої інстанції не у повній мірі врахував всі обставини справи, а саме стан здоров`я засудженого, який має хронічні захворювання, а також протиправну поведінку самого потерпілого та його позицію в суді, який не наполягав на суворому покаранні ОСОБА_1 .

Вважає, що у своїй ухвалі суд апеляційної інстанції не дав умотивованих відповідей на ці доводи її апеляційної скарги, а тому ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

У судовому засіданні захисник та засуджений вимоги касаційної скарги підтримали.

Прокурор виступив проти її задоволення та просив залишити оскаржувані рішення в силі.

Інших учасників було належним чином повідомлено про час та місце розгляду провадження, однак вони у судове засідання не прибули.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За правилами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів касаційної скарги.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, переглядаючи судові рішення суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.

У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 наніс ОСОБА_2 ударів ножем у різні частини тіла, заподіявши тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, в тому числі тяжких.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення ґрунтуються на аналізі доказів, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, а саме: показаннях самого засудженого, який не заперечував факту завдання ударів ножем потерпілому, однак заперечував умисел на його вбивство; показаннях потерпілого ОСОБА_2, свідка ОСОБА_3 (помічника начальника вокзалу, яка була очевидцем події і викликала швидку для надання медичної допомоги потерпілому), свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_4 щодо відносин між засудженим та потерпілим; даних протоколів: огляду місця події від 19 березня та 10 квітня 2019 року з фототаблицями, огляду предмета від 25 квітня 2019 року (технічного носія - диску із записами з камер відеоспостереження у приміщенні вокзалу); висновків експертиз: медико-криміналістичної експертизи ножа вилученого в ОСОБА_1 від 26 квітня 2019 року № 84-МК, судово-цитологічної від 22 квітня 2019 року № 74/ц (згідно з висновками якої на наданому ножі виявлено сліди крові ОСОБА_2 ), судово-медичної від 24 квітня 2019 року № 1318 (щодо тяжкості тілесних ушкоджень виявлених у потерпілого), амбулаторної комісійної судової психіатричної від 16 квітня 2019 року № 132-2019 відносно ОСОБА_1 ; висновком медичного огляду від 19 березня 2019 року за результатами якого встановлено перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння.

Разом із тим, аналіз оскаржуваних судових рішень та вивчення матеріалів кримінального провадження дають підстави суду касаційної інстанції дійти висновку про те, що за встановлених місцевим судом фактичних обставин справи юридична оцінка дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК є невірною.

Так, відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" (v0002700-03) (далі-Постанова), замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).

Отже, якщо винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство.

Згідно з п. 22 Постанови питання про наявність у діях особи умислу на вбивство слід вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, треба враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Як убачається з матеріалів провадження, під час конфлікту з ОСОБА_2 засуджений завдав йому чотири хаотичні удари ножем в різні частини тіла (у грудну клітину, ділянку паху, поперекову ділянку та в нижню кінцівку). Встановлені місцевим судом обставини справи вказують на те, що у випадку наявності у ОСОБА_1 умислу на вбивство потерпілого він мав можливість довести задумане до кінця. Завдавши потерпілому кількох хаотичних ударів ножем він бачив, що останній живий, однак свідомо припинив свої дії і з місця злочину втік.

Наведене свідчить про відсутність у діях ОСОБА_1 умислу на вбивство потерпілого та доводить, що у вказаній ситуації останній діяв з непрямим умислом припускаючи можливість заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю останнього, в тому числі і смерті, а тому він повинен нести кримінальну відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки.

Згідно з висновком судової медичної експертизи від 24 квітня 2019 року № 1318 у ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани лівої пахвинної ділянки, колото-різаної рани в поперековій ділянці зліва та колото-різаної рани по зовнішньо-боковій поверхні правого стегна, які відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, а також проникаюче колото-різане поранення грудної клітки зліва, яке відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення (т. 1, а. к. п. 184-185).

За таких обставин дії засудженого повністю охоплюються диспозицією ч. 1 ст. 121 КК як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, а надана судом першої інстанцій юридична оцінка його дій за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК, як закінчений замах на умисне вбивство потерпілого, є неправильною.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника суд апеляційної інстанції на допущену районним судом помилку уваги не звернув та її не виправив, натомість зазначивши у своєму рішенні, що дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковані цим судом за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК.

Зазначене вказує на постановлення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень без додержання вимог ст. 370, ч. 2 ст. 404 та ст. 413 КПК.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції.

За правилами ст. 433 та п. 4 ч. 1 ст. 436 КПК під час перевірки суд касаційної інстанції може змінити судові рішення, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу захисника задовольнити частково, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду змінити і перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 цього Кодексу та призначити йому за цим законом покарання в межах встановленої ним санкції.

При призначенні ОСОБА_1 покарання колегія суддів ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким, а також дані про особу засудженого, який раніше не судимий в силу ст. 89 КК, за місцем проживання характеризується посередньо та перебуває на обліку з діагнозом "опійна наркоманія". Обставиною, що пом`якшує покарання є його активне сприяння в розкритті злочину, а обставиною яка його обтяжує є вчинення ним злочину в стані алкогольного сп`яніння.