489/1087/16-к Про розбій, скоєний умисно за попередньою змовою групою осіб з метою заволодіння чужим майном - 05.07.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 23 грудня

2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016150040000170, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. МаложенівкиЄланецького району Миколаївської області, жителя

АДРЕСА_1), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК

до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією ? частини майна.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією ? частини майна, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_3, маючи умисел на вчинення розбою

з метою заволодіння чужим майном, 11 січня 2016 року близько 02:00 проникли

до квартири АДРЕСА_2 та напали

на ОСОБА_4 і завдали йому ударів по голові й тулубу, заподіявши тілесних ушкоджень, небезпечних для життя та здоров'я потерпілого, від яких останній втратив свідомість, після чого заволоділи належними потерпілому 3500 грн та мобільним телефоном вартістю 3034 грн.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_4, вирок місцевого суду змінив, виключив із його мотивувальної частини посилання на заволодіння обвинуваченими грошовими коштами потерпілого в сумі 3500 грн, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_2, посилаючись

на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України

про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що мобільного телефону він не викрадав, це без його відома зробив ОСОБА_3, з яким вони прийшли до потерпілого щоб, вирішити конфлікт, який виник між останнім та ОСОБА_2 напередодні.

Вважає, що огляд квартири потерпілого проведено з порушенням вимог

ст. 233 КПК без дозволу законного власника та ухвали слідчого судді,

а тому відповідний протокол є недопустимим доказом, яким обґрунтовано судові рішення. Під час досудового розслідування працівники міліції застосовували

до ОСОБА_2 фізичне насильство з метою отримання визнавальних показань, однак ці доводи залишилися без належної перевірки суду першої інстанції.

Під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження стороні захисту не було надано можливості ознайомитися з речовим доказом - викраденим телефоном, а потерпілий узагалі не був ознайомлений із матеріалами,

чим порушено вимоги ст. 290 КПК. Вирок місцевого суду не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, оскільки в ньому відсутні відомості про попередню змову

та спосіб вчинення злочину, при цьому вирок обґрунтовано показаннями потерпілого, який неодноразово їх змінював, та свідка ОСОБА_5, котрими фактично спростовується пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення. Апеляційний суд

не звернув уваги на вказані порушення і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки в ній не зазначено мотивів та підстав, з яких апеляційні скарги сторони захисту залишено без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу засудженого, а прокурор заперечував проти її задоволення, вважав оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того

чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений у касаційній скарзі,

не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об'єктивно з'ясованих обставин,

які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями в суді потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, даними протоколів слідчих дій, висновку судових експертиз та інших письмових доказів.

Відповідні показання є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, а також з іншими дослідженими судом доказами, а тому немає об'єктивних підстав

не довіряти їм.

Визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми,

суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2

у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував дії останнього за ч. 3 ст. 187 КК як розбій, поєднаний із насильством, небезпечним для життя

чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із проникненням у житло.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження встановив нову обставину, яка стала відомою після ухвалення вироку місцевого суду, - факт виявлення у жовтні 2016 року в житлі потерпілого ОСОБА_4 грошей на суму 3500 грн, викрадення яких ставилося у провину обвинуваченим ОСОБА_2,

і за результатом апеляційного розгляду обґрунтовано виключив з обвинувачення останніх посилання на вказану обставину.

Також цей суд перевірив показання свідка ОСОБА_5 в суді першої інстанції шляхом прослуховування технічного носія і дав їм належну оцінку в сукупності з іншими доказами.

Безпідставними є доводи засудженого про порушення вимог ст. 233 КПК під час огляду квартири потерпілого, оскільки такий огляд проведено з дозволу

та у присутності останнього, як законного володільця зазначеного приміщення.

З огляду на це, відповідний протокол за результатами вказаної слідчої дії обґрунтовано покладений в основу вироку суду як допустимий доказ.

Доводи ОСОБА_2 в касаційній скарзі про застосування до нього недозволених методів впливу під час досудового розслідування не знайшли свого підтвердження в матеріалах кримінального провадження. Зі скаргами на дії органу досудового розслідування ОСОБА_2 не звертався.

До того ж в основу вироку не покладено доказів, які ґрунтуються на показаннях, отриманих від обвинуваченого під час досудового розслідування. Останній у ході досудового розслідування та судового розгляду вини не визнав. Підстав вважати, що він оговорив себе під впливом недозволених методів досудового слідства, немає. Порушень ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлено.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено порушень органом досудового розслідування вимог ст. 290 КПК при наданні стороні захисту доступу до матеріалів досудового розслідування, а клопотань про надання для огляду речового доказу - мобільного телефону - ні ОСОБА_2, ні його захисник не заявляли.

Відповідно до ч. 7 ст. 290 КПК ознайомлення потерпілого з матеріалами кримінального провадження є його правом, яким усупереч доводам касаційної скарги, останній не скористався.

З підстав наведеного, Суд вважає, що при розгляді даного кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм процесуального та матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2016 року

та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 23 грудня 2016 року

щодо ОСОБА_2 залишити без змін, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.