Верховний Суд колегією Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А. М.,

суддів: Маринича В.К., Марчук Н.О.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2018 року,

До Касаційного кримінального суду Верховного Суду надійшла касаційна скарга засудженого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2018 року, із вимогою про її скасування та зарахування строку попереднього ув'язнення відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України відповідно до вироку Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2015 року, до строку відбування покарання, призначеного вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 01 липня 2016 року. Крім того, засуджений ОСОБА_1 просить розглянути його касаційну скаргу в режимі відеоконференції та призначити йому захисника із Регіонального центру забезпечення безоплатної вторинної правової допомоги в Луганській і Харківській областях.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 вересня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про зарахування строку тримання в місцях попереднього ув'язнення до строку відбування покарання відповідно до вимог ч.5 ст. 72 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишено без зміни.

Суд, перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, дійшов висновку про те, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Однією з основних засад судочинства, які закріплено в Конституції України (254к/96-ВР) , є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі "Кромбах проти Франції" від 13 лютого 2001 року).

При цьому, у Рішенні Європейського суду з прав людини від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України" (заява №23436/03) зазначено, що спосіб, у який ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також повинні бути взяті до уваги норми внутрішнього законодавства.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 424 КПК України (далі - КПК (4651-17) ) ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим законом.

Також положеннями Розділу VIII "Виконання судових рішень" КПК (4651-17) передбачено, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. В судових засіданнях з вирішення питань виконання вироку не з'ясовуються питання щодо факту вчинення злочину, наявності достатньої сукупності доказів, кримінально-правової кваліфікації дій засудженого тощо - вони вже з'ясовані на попередніх стадіях кримінального провадження, а тому рішення суду, ухвалені на стадії виконання вироку, не можуть перешкоджати "подальшому провадженню".

Така позиція Суду узгоджується з правовим висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 9 лютого 2017 року (справа №5 - 458кс (15)16 ).

Отже, судові рішення, ухвалені на стадії виконання вироку, не можуть перешкоджати подальшому кримінальному провадженню. Тому, перегляд у касаційному порядку оскаржуваного судового рішення щодо засудженого ОСОБА_1, яке стосується вирішення питань, які виникають під час виконання вироків, чинним кримінальним процесуальним законодавством не передбачено.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Прохання у скарзі засудженого щодо розгляду його скарги у режимі відеоконференції не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст. 428 КПК питання про відкриття касаційного провадження Суд вирішує без виклику сторін кримінального провадження.

Суд не має можливості задовольнити прохання у скарзі засудженого ОСОБА_1 про призначення йому захисника із Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Луганській і Харківській областях, оскільки в даному провадженні наявні підстави про відмову у відкритті касаційного провадження, у зв'язку з чим відсутні підстави для призначення захисника. Однак, засуджений ОСОБА_1 не позбавлений права на призначення захисника з інших питань відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства.

Керуючись ст. 428 КПК України, Суд

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2018 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.