158/1133/17 Про повторне, таємне викрадення чужого майна (крадіжка), скоєне з проникненням до житлового приміщення - 19.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Маневицького районного суду Волинської області від 17 грудня 2018 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року стосовно нього у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017030100000169 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого у цьому місті ( АДРЕСА_2, раніше судимого вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 серпня 2015 року за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 29 грудня 2015 року вказаний вирок змінено та на підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням із визначенням іспитового строку на 2 роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Маневицького районного суду Волинської області від 17 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання за цим законом у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

На підставі статей 71, 72 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за ухвалою Апеляційного суду Волинської області та остаточно визначено ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Маневицького районного суду Волинської області від 17 грудня 2018 року стосовно нього - без змін.

За вироком суду, 03 березня 2017 року в період часу з 02:00 по 03:00 ОСОБА_1, маючи умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, проник до будинку АДРЕСА_3, звідки повторно, таємно викрав належні ОСОБА_2 будівельні інструменти на загальну суму 8687,50 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції належним чином не встановив усіх обставин цього кримінального провадження та, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно нього, допустив ряд суперечностей і недоліків, зокрема вказав, що у матеріалах справи відсутні будь-які прямі докази, які доводили би його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину. Зазначає, що усупереч вимогам п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України вартість частини викраденого майна встановлено з відомостей, зазначених у довідці, яку надано фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, а не з даних висновку експерта. Посилається, що суд апеляційної інстанції не дослідив ряду доказів, які, на думку обвинуваченого, свідчать про його невинуватість, і належним чином не перевірив усіх доводів викладених у поданій ним апеляційній скарзі, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів. Крім того, зазначає, що його та потерпілого не було належним чином повідомлено про розгляд його апеляційної скарги, що призвело до порушення права обвинуваченого на захист.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Чабанюк Т.В. у судовому засіданні касаційного суду заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого і просила залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).

Таким чином, неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав. При перегляді судових рішень у касаційному порядку суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК України).

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів вважає, що, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1, суд першої інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за яке його засуджено, ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Мотивуючи висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, судом враховано показання потерпілого ОСОБА_2, який пояснив, що в ніч на 03 березня 2017 року в нього з підсобного приміщення були викрадені будівельні інструменти. При цьому ОСОБА_1, який є племінником його дружини, неодноразово перебував у зазначеному приміщенні та був обізнаний про місцезнаходження викрадених будівельних інструментів. Крім того, суд урахував показання свідка ОСОБА_4, який вказав, що приблизно у березні 2017 року до нього зателефонував ОСОБА_1 з проханням підвезти у с. Звірів Ківерцівського району, на що останній погодився. Під час руху автомобілем ОСОБА_1 попросив зупинитись та вийшов із машини, а повернувся з будівельними інструментами, які, на думку свідка, були викрадені. Наступного дня вони поїхали до знайомого ОСОБА_1, якому він віддав усі вказані інструменти. А свідок ОСОБА_5 підтвердив, що ОСОБА_1 у 2017 році, точної дати він не пам`ятає, продав йому будівельні інструменти, які виявились викраденими.

При цьому суд послався на фактичні дані протоколу огляду місця події від 03 березня 2017 року із фототаблицею, в якому відображено загальний вигляд будинку потерпілого ОСОБА_2, а також безпосередньо підсобного приміщення, з якого викрадено будівельні інструменти; протоколу огляду місця події від 16 березня 2017 року з фототаблицею, в якому відображено детальний вигляд будівельних інструментів, які були вилучені в будинку ОСОБА_5 за його добровільної згоди; висновку експерта від 04 квітня 2017 року №185, відповідно до якого ринкова вартість бензопили, яка була у використанні, викраденої у ОСОБА_2, станом на 03 березня 2017 року становила 1 537,50 грн; протоколу пред`явлення речей для впізнання від 13 квітня 2017 року, в якому зафіксовано впізнання потерпілим ОСОБА_2 викраденої у нього бензопили; протоколу проведення слідчого експеримента від 25 травня 2017 року за участі ОСОБА_4, який детально показав та розповів, куди відвозив ОСОБА_1 у ніч на 03 березня 2017 року та які були його дії; довідки приватного підприємця, згідно з якої встановлено вартість викрадених будівельних інструментів станом на 03 березня 2017 року.

Так, аналізуючи зібрані докази у їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку про доведеність вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Не погодившись із вказаним вироком, засуджений подав апеляційну скаргу, в якій наводив відповідні мотиви на спростування висновків суду першої інстанції щодо наявності у його діянні складу кримінального правопорушення, зокрема зазначав що суд першої інстанції необ`єктивно та не в повній мірі встановив усі обставини справи, допустив грубі порушення норм як матеріального, так і процесуального права, належно не встановив вартості матеріальних збитків та прийняв передчасне і необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу обвинуваченого, належним чином перевірив доводи у ній щодо безпідставності його притягнення до кримінальної відповідальності та погодився з викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами в цій частині.

Спростовуючи доводи, викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого, апеляційний суд зазначив, що пояснення свідків були правильно відображені у вироку, у сукупності дали змогу відтворити всі обставини злочину, які були до і на момент його вчинення, викривають протиправні дії обвинуваченого ОСОБА_1, а також узгоджуються з іншими наявними в матеріалах провадження доказами, зокрема фактичними даними, що містяться в протоколах огляду місця події, додаткового огляду місця події, пред`явлення речей для впізнання, слідчих експериментів, які підтверджують подію викрадення ОСОБА_1 належного потерпілому майна, а отже, підстави піддавати сумнівам висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення відсутні.

Щодо вартості викраденого майна, яку оспорює обвинувачений ОСОБА_1, апеляційний суд вказав, що її встановлено згідно з довідкою приватного підприємця ОСОБА_3, зареєстрованого в м. Ківерці, яку видано на запит Ківерцівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області, підписано та скріплено відтиском печатки підприємця, а отже, є достовірною.

Таким чином, апеляційний суд правильно дійшов висновку про те, що суд першої інстанції всі обставини кримінального провадження дослідив усебічно, повно, об`єктивно, зібраним доказам у їх сукупності дав належну оцінку та на їх підставі обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, за який його засуджено, правильно кваліфікувавши його дії за ч. 3 ст. 185 КК України, а доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та невинуватість ОСОБА_1 визнав необґрунтованими.

Крім цього, колегія суддів також не вважає порушенням закону те, що суд визнав доведеною вартість викрадених будівельних інструментів без висновку експерта, оскільки кримінальний процесуальний закон не вимагає доведення цієї обставини певним видом доказів.

Посилання засудженого на приписи ст. 242 КПК України в означеному випадку є недоречними, оскільки елементом інкримінованого йому злочину є вартість викраденого майна, а не матеріальні збитки, завдані злочином, для встановлення яких передбачена обов`язкова експертиза.

З огляду на наведене колегія суддів вважає неспроможними доводи засудженого про те, що судами не встановлено вартості викраденого майна.

Водночас при перевірці матеріалів кримінального провадження з`ясовано, що, крім довідки про вартість, у них наявний висновок судово-товарознавчої експертизи, згідно з яким вартість частини майна, викрадення якого інкримінується ОСОБА_1, становить 1537,50 грн та утворює склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, як злочину з майновим складом (т. 1, а. с. 86 - 88).

Разом із цим доводи засудженого про порушення апеляційним судом його права на захист внаслідок неповідомлення про дату апеляційного розгляду також не заслуговують на увагу, оскільки, як убачається з даних про відстеження поштового відправлення офіційного сайту "Укрпошта", повідомлення про виклик ОСОБА_1 вручено особисто 07 березня 2019 року (т. 2, а. с. 80).

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в цьому кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.