201/5824/19 Про порушення правил дорожнього руху та скоєння зіткнення із зустрічним автомобілем, що стало причиною заподіяння його водію смертельної травми - 19.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1, його захисника - адвоката Маляренка С. В. та потерпілого ОСОБА_2 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040000001124, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 рокиз позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Скасовано запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 у виді тримання під вартою.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 27 грудня 2018 року приблизно о 06:18, керуючи технічно справним автомобілем "Volkswagen Passat" (литовський реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухався в Соборному районі м. Дніпра, з боку просп. Слобожанського у напрямку вул. Січеславської Набережної, у середній смузі для руху по Центральному мосту, проїзна частина якого мала три смуги для руху і регулювалася реверсивним світлофором, що дозволяв рух автомобіля у двох крайніх правих смугах його напрямку.

У процесі руху ОСОБА_1 27 грудня 2018 року о 06:20 в районі електроопори № 28 Центрального мосту м. Дніпра, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, допустивши злочинну недбалість і не виконавши покладених на нього обов`язків, як на водія, грубо порушуючи п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б) та 10.1 Правил дорожнього руху, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змін, не маючи перешкод для безпечного руху і маючи можливість об`єктивно виявити автомобіль "Daewoo Matiz" (реєстраційний номер НОМЕР_2 ), яким керувала водій ОСОБА_3 і який рухався в зустрічному напрямку, змінив напрямок руху свого автомобіля ліворуч, виїхав на зустрічну смугу, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого на зустрічній смузі для руху допустив зіткнення керованого ним автомобіля "Volkswagen Passat" із автомобілем "Daewoo Matiz", у результаті якого водію ОСОБА_3 було спричинено смертельну травму.

Порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_1 знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку з настанням цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Дніпровський апеляційний суд 11 вересня 2019 року вирок суду першої інстанції скасував та постановив новий, яким ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів на строк 2 роки.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1, його захисник - адвокат Маляренко С. В. і потерпілий ОСОБА_2, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, просять скасувати вирок Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року.

Сторона захисту просить скасувати судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок його суворості та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Потерпілий також, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, вимагає змінити вирок апеляційного суду, застосувавши статті 75, 76 КК, та звільнити засудженого ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням.

При цьому скаржники вказують на формальний підхід апеляційної інстанції до розгляду справи, зазначаючи, що вказаний суд обмежився лише "дослівним передрукуванням" доводів прокурора, наведених в апеляційній скарзі прокурора.

Стверджують про те, що суд визнав обставиною, яка обтяжує покарання винуватого, тяжкі наслідки у виді смерті без врахування норм ст. 67 КК й постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) .

Крім того, засуджений ОСОБА_1 та потерпілий ОСОБА_2 наголошують, що Дніпровський апеляційний суд належним чином не врахував думки потерпілого щодо міри покарання, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставин, які пом`якшували ОСОБА_1 покарання, - щире каяття і повне відшкодування завданої шкоди.

Захисник, у свою чергу, звертає увагу на те, що апеляційний суд, скасовуючи вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та ухвалюючи новий, а також застосовуючи до ОСОБА_1 реальну міру покарання, жодним чином не врахував того, що ОСОБА_1 утримує співмешканку з малолітньою дитиною, двох батьків-пенсіонерів, не взяв до уваги тяжку хворобу матері, думку потерпілого про незастосування щодо засудженого реальної міри покарання та інші обставини, які у сукупності надавали суду право застосувати до його підзахисного звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК. На думку захисника, це свідчить про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі та водночас про незаконність вироку апеляційного суду.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Маляренко С. В. та засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримали доводи усіх касаційних скарг.

Прокурор Кулаківський К.О. виклав доводи про необхідність залишення вироку суду апеляційної інстанції без зміни, а касаційних скарг - без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого.

Правильність установлення фактичних обставин справи, доведеність винуватості та юридична кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК у касаційних скаргах не заперечуються.

Що стосується доводів у касаційних скаргах скаржників про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу засудженого через суворість, то вони є необґрунтованими.

Статтями 50 і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд призначаючи покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК слід розуміти сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети і засад його призначення. Тобто поняття "особа обвинуваченого" вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК поняття "особа винного".

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Відповідно до положень ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосування більш суворого покарання, скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. При цьому згідно з нормами ст. 370 КПК таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог дотримався з огляду на таке.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор, не погодившись із вироком районного суду, подав на нього апеляційну скаргу, в якій стверджував про неправильне застосування ст. 75 КК, що потягло за собою невиправдану м`якість заходу примусу. У зв`язку з цим прокурор просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення в частині покарання і постановити свій вирок, яким обрати засудженому покарання, що належить відбувати реально.

Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи сторони обвинувачення, дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети заходу примусу без ізоляції засудженого від суспільства і визнав рішення місцевого суду про застосування ст. 75 КК неправильним, а призначене ОСОБА_1 покарання -м`яким.

Ухвалюючи вирок, апеляційний судврахував дані про особу ОСОБА_1, який раніше не судимий, однак п`ять разів притягувався до адміністративної відповідальності з 04 вересня 2018 року до 17 січня 2019 року, зокрема, за проїзд на заборонний сигнал світлофора, перетин подвійної суцільної лінії горизонтальної розмітки, порушення вимог знака 5.19, (використання смуги руху) і знака 3.3 (рух вантажних автомобілів заборонено), що свідчить про його схильність до грубих, систематичних порушень Правил дорожнього руху.

Також суд зважив на те, що потерпілому в повному обсязі відшкодовано майнову шкоду та на відсутність обставин, які обтяжують покарання.

При цьому, постановляючи вирок, апеляційний суд належним чином оцінив і врахував, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив злочин, тяжким наслідком якого була смерть людини.

З огляду на ці обставини в їх сукупності апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що застосування до засудженого інституту звільнення від відбування покарання суперечитиме загальним засадам призначення покарання і не забезпечить досягнення його мети, призначив ОСОБА_1 основне покарання у мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки та додаткове - позбавлення права керувати всіма видами транспортних засобів на строк 2 роки.

Верховний Суд зазначає, що наведені судом першої інстанції дані про особу обвинуваченого, які врахував суд, призначаючи покарання, у цьому конкретному випадку не є такими, які би свідчили про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням.

Також суд касаційної інстанції вважає, що наявність посилання апеляційного суду у рішенні на поведінку ОСОБА_1 після дорожньо-транспортної пригоди та дані про його особу, які не відповідають матеріалам кримінального провадження, не свідчить про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Разом із тим Верховний Суд відхиляє посилання скаржників на позицію потерпілого з приводу незастосування щодо ОСОБА_1 реальної міри покарання, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху, а тому думка потерпілого щодо виду та розміру покарання не є вирішальною в цьому питанні.

Крім того, відшкодування шкоди, про що зазначають скаржники, само по собі не може бути підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання.

Щодо доводів у касаційних скаргах, про те, що суд апеляційної інстанції визнав обставиною, яка обтяжує покарання винуватого, тяжкі наслідки у виді смерті, то вони безпідставні, оскільки у вироку апеляційний суд навпаки констатував відсутність обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1 .

Утримання ОСОБА_1 співмешканки з малолітньою дитиною, двох батьків-пенсіонерів, наявність у матері тяжкої хвороби, та інші обставини, на чому наголошує захисник, не є достатніми підставами для пом`якшення призначеного судом покарання.

З урахуванням наведеного призначене ОСОБА_1 покарання за видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення, запобігання та попередження вчинення нових злочинів. Правових підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через суворість у зв`язку з неналежним врахуванням судом апеляційної інстанції обставин кримінального провадження, про що йдеться в поданій касаційній скарзі, немає.

Переконливих аргументів, які би доводили необхідність пом`якшення призначеного засудженому покарання й застосування до нього ст. 75 КК, у касаційних скаргах не міститься.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1, його захисника - адвоката Маляренка С. В. та потерпілого ОСОБА_2 - без задоволення.