ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020року

м. Київ

справа № 161/5460/18

провадження № 51- 2280км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Браїла І.Г.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

захисника Довжика Р.С. (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030010005504, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника Довжика Р.С. на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 грудня 2018 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь:

- Луцької міської клінічної лікарні - 256 грн у рахунок відшкодування витрат, пов`язаних із лікуванням потерпілого ОСОБА_2 ;

- потерпілого ОСОБА_2 - 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 15 000 грн у рахунок відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги;

- потерпілої ОСОБА_3 - 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 13 000 грн у рахунок відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.

Залишено без розгляду цивільні позови потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС".

Вирішено питання щодо речових доказів.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 16 квітня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 змінив у частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 і стягнув з ОСОБА_1 на користь потерпілого 75 000 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, а в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ПАТ "Страхова група "ТАС" про стягнення завданої шкоди скасував та призначив новий розгляд провадження в цій частині в порядку цивільного процесуального судочинства. У решті вирок залишив без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 26 листопада 2017 року близько 18:20, керуючи технічно справним автомобілем марки "Merscedes benz C220", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись у м. Луцьку по вулиці Набережній зі сторони вулиці Шевченка, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою і відповідно не зреагував на її зміну, чим порушив п.п. "б" п. 2.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), наближаючись до регульованого перехрестя вулиць Набережна - Ковельська, не вибрав безпечної швидкості руху, чим порушив п. 12.1 ПДР (1306-2001-п) , виконуючи поворот праворуч на вулицю Ковельську, всупереч вимогам п. 10.5 ПДР (1306-2001-п) при виїзді з перехрещення проїзних частин опинився на смузі зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки "ЗАЗ ДЕО", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який рухався вулицею Ковельською зі сторони вулиці Шевченка та виконував маневр повороту ліворуч на вулицю Набережну.

Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді важкої закритої хребетно-спинномозкової травми, перекидного зламу 5-6 шийного хребця з імпресією в спинномозковий канал та стенозуванням його на цьому рівні, яка в подальшому призвела до стійкої цервікобрахіокраніалгії, прихованої міелопатії, чутливих розладів та порушення функції хребта середнього ступеня, а також легкі тілесні ушкодження у вигляді рани на тім`яній ділянці голови зліва, синця в проекції горизонтальної гілки нижньої щелепи зліва, садна в ділянці правого колінного суглобу, правої гомілки. Також внаслідок цієї ДТП пасажирка автомобіля "ЗАЗ ДЕО" ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості у вигляді забою м`яких тканин та синця з садном на шкірі в ділянці лівого колінного суглоба з підшкірною гематомою та посттравматичним синовітом лівого колінного суглоба і легкі тілесні ушкодження - закриту черепно-мозкову травму у вигляді струсу головного мозку, рану на лобній ділянці голови зліва, синці навколо лівого ока, у ділянці правого стегна. Порушення ОСОБА_1 вимог п.п. "б" п. 2.3, пунктів 10.5 та 12.1 ПДР (1306-2001-п) перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням ДТП і заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 та тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілій ОСОБА_3 .

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі ОСОБА_1 через суворість і на незастосування до нього ст. 75 КК, просить змінити судові рішення та відповідно до положень ст. 75 КК звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням.

Аргументуючи вимогу, захисник зазначає, що, на його думку, суди першої та апеляційної інстанцій при визначенні покарання ОСОБА_1 :

- неналежним чином врахували ступінь суспільної небезпеки, тяжкість вчиненого злочину та особу винного;

- не зазначили у судових рішеннях обставин, що пом`якшують вину та дають підстави для звільнення від відбування призначеного покарання (суд апеляційної інстанції, незважаючи на часткове відшкодування завданих потерпілим збитків, при постановленні ухвали також не знайшов підстав для звільнення від відбування призначеного судом покарання з випробуванням у порядку ст. 75 КК);

- призначили засудженому покарання, яке є явно несправедливим через суворість.

Захисник у касаційній скарзі звертає увагу Суду на те, що ОСОБА_1 наразі повністю відшкодував збитки, завдані потерпілим, і останні не мають до нього жодних претензій матеріального чи морального характеру.

З огляду на те, що засуджений ОСОБА_1 як на досудовому слідстві, так і в судових засіданнях першої та апеляційної інстанцій повністю визнав свою вину у вчиненому, щиро розкаявся, раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має на утриманні одну малолітню дитину ( ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), є єдиним годувальником своєї сім`ї, крім того, наразі добровільно відшкодував завдані моральні збитки (що свідчить про критичне ставлення до своїх дій), на думку сторони захисту, є всі підстави для застосування до ОСОБА_1 інституту звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надійшло.

У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали вимоги, зазначені в касаційній скарзі, прокурор заперечував проти задоволення вимог цієї скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги і перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Зі змісту скарги вбачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Доводи захисника, викладені в касаційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі ОСОБА_1, на думку Суду, є необґрунтованими.

За ч. 1 ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції, обираючи покарання ОСОБА_1, урахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, обставини, що пом`якшують покарання, - щире каяття та його активне сприяння розкриттю злочину, усі обставини справи та дані про особу обвинуваченого.

Зокрема, суд узяв до уваги те, що ОСОБА_1 раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, свою вину визнав повністю, має постійне місце проживання, відсутні обставини, що обтяжують покарання. Суд також урахував, що обвинувачений у подальшому зобов`язався дотримуватися бездоганної поведінки.

Водночас суд узяв до уваги і позицію потерпілих, які в судовому засіданні наполягали на призначенні суворого покарання, а також те, що потерпілому внаслідок отриманих травм у результаті ДТП встановлено ІІІ групу інвалідності.

Санкцією ч. 2 ст. 286 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.

Суд дійшов до висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_1 неможливе без ізоляції від суспільства, а тому з урахуванням вищезазначених обставин, що пом`якшують покарання, даних про особу обвинуваченого та його ставлення до вчиненого призначив покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК, із позбавленням права керувати транспортними засобами, вважаючи, що саме таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів і відповідатиме вимогам ст. 65 КК.

З урахуванням зазначеного доводи касаційної скарги щодо неврахування судом визнання ОСОБА_1 вини, його щирого каяття, тих обставин, що він раніше не судимий і до кримінальної відповідальності не притягувався, а також доводи щодо суворості призначеного йому покарання є безпідставними.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційними скаргами прокурора, потерпілих, обвинуваченого і його захисника в частині призначеного покарання, також дійшов переконливого висновку про те, що обране покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, а тому не знайшов підстав для задоволення скарг у цій частині.

Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що з урахуванням конкретних обставин провадження обране судом покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання.

Доводи у касаційній скарзі захисника про добровільне відшкодування завданої потерпілим моральної шкоди з урахуванням зазначених обставин у цілому не спростовують правильності висновків суду щодо призначеного покарання.

На час постановлення рішення судом першої інстанції обвинувачений не відшкодував завданих збитків, на час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції шкода потерпілим була відшкодована частково, при цьому потерпілі наполягали на призначенні суворого покарання. Водночас посилання у касаційній скарзі на повне відшкодування засудженим моральної шкоди після постановлення оскаржуваних судових рішень не свідчить про порушення судами першої та апеляційної інстанцій при постановленні судових рішень норм закону, які б давали підстави для зміни судового рішення на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК.

Пом`якшуючі обставини фактично були враховані при постановленні вироку, за яким було призначено мінімальний строк позбавлення волі, передбачений санкцією ч. 2 ст. 286 КК.

Згідно зі ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Водночас судом обґрунтовано враховано кількість потерпілих та наслідки, що настали і не застосовано положення ст. 75 КК.

Зазначені в касаційній скарзі дані про особу засудженого, а саме те, що він має на утриманні малолітню дитину і є єдиним годувальником своєї сім`ї, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та обставин, установлених судом, - кількості потерпілих та наслідків, які настали для них, не дають безумовних підстав для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням відповідно до положень ст. 75 КК.

Зважаючи на наведене, доводи, зазначені в касаційній скарзі захисника, не спростовують правильності відповідних висновків суду в цій частині.

Таким чином, беручи до уваги вищезазначене, Суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення скарги та застосування стосовно ОСОБА_1 положень ст. 75 КК.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 грудня 2018 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Довжика Р.С.- без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець В.В. Король М.М. Лагнюк