180/988/18 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне у стані алкогольного сп'яніння - 18.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 8 липня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040330000186, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області

від 27 листопада 2018 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 8 липня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 скасовано в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову.

Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 18 березня 2018 року приблизно

о 21 год. 52 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння на території домоволодіння АДРЕСА_2, на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово, в ході конфлікту з ОСОБА_2, який зробив йому зауваження з приводу неналежної поведінки, умисно наніс ОСОБА_2 один удар кухонним ножем у ділянку черевної порожнини, заподіявши потерпілому тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить скасувати вирок апеляційного суду та залишити вирок місцевого суду без зміни. Вказує на те, що скасовуючи вирок місцевого суду про застосування до нього ст. 75 КК, апеляційний суд не обґрунтував свого рішення. Крім того, зазначає, що визначений апеляційним судом розмір стягнення моральної шкоди є завищеним і не відповідає понесеним ОСОБА_2 моральним стражданням.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Костюк О.С. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Костюка О.С.,перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та кваліфікація його дійу касаційній скарзі засудженим не оспорюються та не заперечуються.

Доводи засудженого, наведені ним у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно зі статтями 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між призначеним судом у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Тобто за змістом положень зазначеної норми КПК (4651-17) критеріями невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є вид та розмір покарання, призначеного у межах санкції відповідної статті.

А згідно з положеннями ч. 1 ст. 69 КК, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК.

При цьому загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Як убачається за матеріалами кримінального провадження, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та постановляючи свій вирок, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, який згідно ст. 12 КК є тяжким; дані про його особу, який за місцем проживання і роботи характеризується позитивно, має постійне місце проживання, раніше не судимий; щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину; відшкодування заподіяної матеріальної шкоди потерпілому і часткове відшкодування моральної шкоди, та дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк три роки.

При цьому апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, приділяючи увагу визнанню вини й каяттю ОСОБА_1 та відшкодуванню матеріальної шкоди потерпілому, належним чином не звернув уваги на те, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, вчинив тяжкий злочин, який посягнув на здоров`я особи, та не врахував його наслідки для потерпілого.

А тому, з огляду на критерії невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також конкретні обставини, які були враховані апеляційним судом при призначенні покарання, підстав вважати покарання ОСОБА_1 із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк три роки явно несправедливим через суворість за доводами, викладеними в касаційній скарзі засудженого, колегія суддів не вбачає.

Доводи ж касаційної скарги засудженого про необхідність застосування положень ст. 75 КК при призначенні йому покарання та врахування при цьому низки обставин, а саме клопотання про взяття на поруки колективу шахти, його працевлаштування, знаходження на утриманні матері, двох неповнолітніх дітей і вагітної дружини, на думку колегії суддів, не вказують на підстави для зміни судового рішення, оскільки з огляду на тяжкість злочину, виходячи з конкретних обставин його вчинення, не свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Щодо доводів засудженого, наведених у касаційній скарзі, в частині завищення судом апеляційної інстанції розміру стягнення моральної шкоди, що, на його думку, є порушенням вимог кримінального процесуального закону, то вони є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.

Частиною 1 ст. 129 КПК визначено, що суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, та дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Положенням п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності вини.

За матеріалами кримінального провадження потерпілий ОСОБА_2 до початку судового розгляду в порядку, передбаченому ст. 128 КПК, подав цивільний позов до ОСОБА_1 та просив стягнути на його користь, зокрема, 100 000 грн моральної шкоди.

Суд першої інстанції, задовольнивши цивільний позов частково та стягнувши на користь ОСОБА_2 5 000 грн моральної шкоди, врахував конкретні обставини кримінального провадження та характер правопорушення.

Водночас, суд апеляційної інстанції з таким рішенням суду першої інстанції не погодився та збільшив розмір морального відшкодування на користь ОСОБА_2 до 50 000 грн, мотивуючи свій висновок тим, що визначений судом розмір стягнення не відповідає понесеним ОСОБА_2 моральним стражданням.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що потерпілий ОСОБА_2 зазнав душевних страждань, пов`язаних з лікуванням та зміною звичного образу життя, а сума у розмірі 50 000 грн відповідатиме понесеним моральним стражданням та буде справедливою по відношенню до потерпілого.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що при розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції було дотримано вимоги статей 23,

1167 ЦК та ст. 129 КПК, а рішення в цій частині є обґрунтованим.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судового рішення, не встановлено.

А тому касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 8 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.