445/60/17 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень - 18.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140210000579 від 25 серпня 2016 року, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

с. Новосілки-Опарської Миколаївського району Львівської області, жителя

АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,

за касаційною скаргою захисника Клімова І. А. на ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Золочівського районного суду Львівської області від 03 травня

2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

На підставі п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування шкоди: майнової - 1850 грн, а також моральної - 8000 грн.

Вирішено долю речового доказу.

За вищевказаним вироком місцевого суду зі змінами, внесеними апеляційним судом, ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 25 серпня 2016 року близько 19:00 на сходовому майданчику в приміщенні Ясеновецької сільської ради Золочівського району Львівської області (вул. Львівська, 8 у с. Ясенівці Золочівського району Львівської області) під час словесного конфлікту умисно вдарив правою рукою в груди ОСОБА_1 . Після цього, спустившись нижче по сходах, ОСОБА_2 ударив правою рукою ОСОБА_1 в обличчя, а коли останній зробив крок назад до стіни, ударив його декілька разів ногою по ногах.

У результаті цього ОСОБА_1 отримав легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

За результатами розгляду апеляційних скарг сторони захисту Львівський апеляційний суд ухвалою від 07 лютого 2019 року змінив вирок місцевого суду від 03 травня 2018 року щодо ОСОБА_2 . Виключив із його мотивувальної частини посилання на те, що " ОСОБА_2 органом досудового розслідування обвинувачується" та "такі дії обвинуваченого ОСОБА_2 кваліфіковано органом досудового розслідування". У решті вирок залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Клімов І. А., посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів захисника зводиться до того, що обвинувачення його підзахисного

ґрунтується на недопустимих доказах, а суди нижчих інстанцій не дали їм належної правової оцінки з точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності з огляду на те, що стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, не відкривалася медична документація, на якій ґрунтуються висновки судово-медичних експертиз, що призвело до обмеження права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд, який включає в себе належну перевірку законності джерел отримання доказів, якими обґрунтовано обвинувачення.

На думку захисника, медичну документацію ОСОБА_1 місцевий суд отримав у позапроцесуальний спосіб, а тому він вважає, що допустимість висновків судово-медичних експертиз про визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є сумнівною.

Апеляційний суд, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційних скаргах сторони захисту, всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування.

У запереченні на цю касаційну скаргу потерпілий ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить постановлені у кримінальному провадженні судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Захисник Клімов І. А., висловивши свої доводи, підтримав касаційну скаргу і просив ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції; захисники Крупій І. Я. та Крупій І. Я., кожен окремо, вважали, що доводи, викладені в касаційній скарзі захисника Клімова І. А., є обґрунтованими, а тому також просили задовольнити вимоги, наведені в касаційній скарзі; прокурор та потерпілий ОСОБА_1, кожен окремо, заперечили проти задоволення касаційної скарги і вважали, що ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 2 вказаної норми процесуального закону суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1

ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Доводи захисника щодо незгоди з оцінкою доказів, оспорювання ним установлених за результатами судового розгляду фактів не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції. Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за обставин, викладених у вироку зі змінами, внесеними апеляційним судом, колегія суддів касаційного суду вважає правильними й такими, що підтверджуються сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому процесуальним законом порядку та належно оцінених із точки зору належності, допустимості й достовірності, а їх сукупність - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, у ході судового провадження ОСОБА_2 своєї винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, не визнав і дав показання суду про те, що не застосовував насильства до ОСОБА_1 . При цьому він не заперечував наявності конфлікту між ними, який, на його думку, є міжконфесійним та штучно створеним.

Незважаючи на таку позицію засудженого місцевий суд належним чином дослідив і оцінив показання потерпілого ОСОБА_1 про обставини отримання ним тілесних ушкоджень, показання свідка ОСОБА_3 про відомі йому обставини конфлікту, який виник у приміщенні сільської ради між ОСОБА_1 та

Такі показання учасників суд правильно визнав об`єктивними й обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться:

- у висновку експерта від 13 вересня 2016 року № 394/16 (первинна експертиза), відповідно до якого виявлені у ОСОБА_1 тілесні ушкодження відносяться до легких, що спричинили короткочасний розлад здоров`я;

- у висновку експерта від 25 жовтня 2016 року № 441/16 (додаткова експертиза), відповідно до якого тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_1, могли утворитися за обставин, що вказані у протоколах слідчих експериментів, проведених із потерпілим ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_3 від

10 жовтня 2016 року;

- у висновку судово-медичної експертизи від 19 березня 2018 року № 96 (комісійна експертиза), в якому комісія з шести осіб зазначила, що отримані ОСОБА_1 тілесні ушкодження за ступенем тяжкості відносяться до легких, що спричинили короткочасний розлад здоров`я;

- протоколом огляду місця події від 25 серпня 2016 року із фототаблицею;

- протоколом слідчого експерименту від 10 жовтня 2016 року з доданою фототаблицею, проведеного за участі свідка ОСОБА_3, в ході якого останній дав показання про те, що початку сутички між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 він не бачив. Однак почувши шум бійки та крик ОСОБА_1 про допомогу, він підійшов до сходової площадки і побачив, що ОСОБА_2 завдає ударів

- протоколом слідчого експерименту від 10 жовтня 2016 року з доданою фототаблицею, проведеного за участі потерпілого ОСОБА_1, який дав показання про обставини отримання ним тілесних ушкоджень;

- іншими наведеними у вироку доказами, які у колегії суддів касаційного суду не викликають сумніву.

Доводи захисника про те, що місцевий суд незаконно поклав в основу свого рішення висновки первинної та додаткової судово-медичних експертиз як докази доведеності винуватості його підзахисного, оскільки, на думку захисника, вони є недопустимими, колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними.

Так, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що доводи сторони захисту про недопустимість вищевказаних висновків з огляду на неналежністьекспертної установи, яка проводила експертизи, а також на те, що експерт самостійно отримала медичну документацію щодо потерпілого ОСОБА_1, та на відсутність у зазначених висновках попередження експерта про кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством були предметом ретельної перевірки судами нижчих інстанцій, які перевірили й належним чином спростували такі доводи у своїх рішеннях, пославшись на показання експерта ОСОБА_4 в ході судового провадження, а також на дані, що містяться в матеріалах кримінального провадження.

Зокрема, досліджуючи докази, суд з`ясував, що відділення судово-медичної експертизи при 8-й міській клінічній лікарні не є окремою юридичною особою - воно входить до структури Комунального закладу Львівської обласної ради "Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи" та проводить експертизи стосовно осіб, які перебували чи перебувають на лікуванні у 8-й міській клінічній лікарні м. Львова, де на стаціонарному лікуванні перебував ОСОБА_1 .

Дослідив суд і зазначене експертом ОСОБА_4 у висновках за результатами проведених нею досліджень (первинної та додаткової експертиз) твердження про те, що в разі надання завідомо неправдивого висновку, відмови без поважних причин від виконання покладених на неї обов`язків, а також розголошення даних, що стали їй відомими під час проведення експертизи, вона (експерт) несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Що стосується порушення експертом ОСОБА_4 положень ч. 4 ст. 69 КПК України через те, що остання самостійно отримала в лікарні медичну документацію

ОСОБА_1 для проведення експертного дослідження, то колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів нижчих ланок про те, що допущене експертом порушення процесуального закону щодо збирання матеріалів для проведення експертизи не є таким, що вплинуло чи могло вплинути на достовірність висновків.

Доводи сторони захисту про те, що місцевий суд усупереч положенням процесуального закону вдався до збирання доказів колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 17 січня 2018 року в ході судового провадження потерпілий ОСОБА_1 заявив клопотання про витребування та огляд у судовому засіданні його медичних документів, а саме: медичної картки стаціонарного хворого, яка перебувала на зберіганні у комунальній 8-й клінічній лікарні м. Львова, та медичної картки амбулаторного хворого, яка перебувала у 2-й комунальній поліклініці м. Львова. Таке клопотання було задоволено місцевим судом, оскільки жодна зі сторін кримінального провадження оригіналами медичних документів не володіла, а вони містились у медичних закладах, де проходив лікування ОСОБА_1 .

Надалі за клопотанням представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката Кітова О. В. ухвалою місцевого суду від 14 лютого 2018 року було призначено повторну судово-медичну експертизу, предметом дослідження якої були оригінали медичних карток щодо ОСОБА_1, а також матеріали кримінального провадження.

На виконання судового рішення місцевого суду було проведено комісійну судово-медичну експертизу. За результатами дослідження (висновок експерта від

19 березня 2018 року № 96) експертна комісія дійшла висновку, що потерпілому ОСОБА_1 було завдано тілесних ушкоджень, які за ступенем тяжкості відносяться до легких, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Відповідно до п. 4.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 № 53/5 (z0705-98) (далі - Інструкція), у разі, коли призначена первинна, додаткова, повторна або комплексна експертиза за процесом дослідження чи наданими об`єктами не є такою по суті, керівник експертної установи організовує проведення відповідної експертизи, а у вступній частині висновку зазначаються мотиви зміни її процесуального визначення відповідно до законодавства.

Колегія суддів касаційного суду не погоджується з доводами сторони захисту про те, що відсутність мотивів зміни процесуального визначення експертизи у вступній частині висновку свідчить про процесуальне порушення проведення експертизи в цілому, оскільки, на її думку, допущене порушення при оформленні висновку експерта не вплинуло і не могло вплинути на його достовірність.

Крім того, доводи сторони захисту про незаконність висновку комісійної експертизи з огляду на те, що в ході її проведення брали участь працівники експертної установи, якій доручено проведення експертизи, - лікарі, які не є експертами, колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними, оскільки відповідно до Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз у бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6 (z0248-95) , при проведенні комісійних судово-медичних експертиз залежно від характеру експертизи до складу комісії можуть входити як фахівці тільки в галузі судово-медичної експертизи, так і фахівці інших медичних та немедичних спеціальностей. За своїм процесуальним становищем всі вони при проведенні експертизи є експертами.

Що стосується доводів захисника в касаційній скарзі про недопустимість висновків судово-медичних експертиз як доказів через невідкриття стороні захисту медичної документації ОСОБА_1, на якій ґрунтуються експертні дослідження, то колегія суддів касаційного суду вважає їх неспроможними з огляду на таке.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що оригінали медичної документації ОСОБА_1 перебували на зберіганні в медичних закладах, де він проходив лікування, тому місцевий суд у ході судового провадження задовольнив клопотання ОСОБА_1 та витребував оригінали медичних документів останнього.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Оо`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року

(справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19) в разі, якщо сторона обвинувачення використала висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок із детальним аналізом медичної документації має бути відкрито стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК України. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт.

У ході судового провадження сторона захисту зазначала, що в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, їй не було відкрито медичної документації ОСОБА_1, використаної в ході експертних досліджень, при цьому на наданні доступу до матеріалів, які досліджував експерт, не наполягала.

Місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував зібрані органом досудового слідства докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності й достатності, та дійшов правильного висновку, що обвинувачення ОСОБА_2 ґрунтується і підтверджується об`єктивними, достовірними доказами, отриманими в ході досудового та судового слідства.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглянуто з дотриманням положень статей 128, 129 КПК України та статей 15, 16, 23, 1167 ЦК України, оскільки при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд узяв до уваги конкретні обставини провадження та докази, досліджені й оцінені в судовому засіданні, а також тяжкість наслідків вчиненого правопорушення, тривалий характер і обсяг моральних страждань, яких зазнав потерпілий.

Наведені в касаційній скарзі захисника мотиви не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Незгода захисника з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено й оцінено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.