327/232/18 Про умисне вбивство - 13.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника - адвоката Лебєдєва О.В. на вирок Куйбишевського районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2018 року та вирок Запорізького апеляційного суду від 19 липня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12017080270000541, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу - 23 березня 2015 року вироком Вільнянського районного суду Запорізької області за ч. 1 ст. 391 КК України. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Розівського районного суду Запорізької області від

27 лютого 2012 року і призначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 4 місяці; 28 квітня 2016 року ОСОБА_2 звільнений по відбуттю покарання. Ухвалою Розівського районного суду Запорізької області від 06 грудня 2016 року ОСОБА_2 звільнений від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 263 КК України,

у вчиненні злочину, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Куйбишевського районного суду Запорізької області від 19 жовтня

2018 року ОСОБА_2 засуджено за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він

17 лютого 2018 року, приблизно о 16:30, перебуваючи у будинку

АДРЕСА_1, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, маючи єдиний умисел на вбивство вказаних осіб, тобто умисел на вбивство двох осіб, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, наніс ОСОБА_3 кухонним ножем 8 ударів, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, в результаті чого настала смерть потерпілого ОСОБА_3 на місці злочину.

Одразу після цього, ОСОБА_2, продовжуючи перебувати у вказаному будинку і продовжуючи свої злочинні дії, направлені на доведення до кінця свого злочинного умислу на умисне вбивство двох осіб, без розриву у часі, наніс ОСОБА_4 тим самим кухонним ножем 3 удари, спричинивши потерпілій тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, в результаті чого настала смерть ОСОБА_4 на місці злочину.

Вироком Запорізького апеляційного суду від 19 липня 2019 року вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання скасовано. Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_2 засуджено за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі. Ухвалено виключити з мотивувальної частини вироку місцевого суду визнану судом першої інстанції обставину, що обтяжує покарання - рецидив злочинів.

В решті вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засудженого ОСОБА_2 та касаційній скарзі його захисника Лебєдєва О.В., які є аналогічними за своїм змістом, засуджений та його захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_2, порушують питання про зміну судових рішень у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і просять призначити ОСОБА_2 покарання за інкримінований йому злочин у виді позбавлення волі строком на 10 років.

Стверджують, що апеляційним судом порушено загальні засади призначення покарання внаслідок чого визначено ОСОБА_2 занадто суворе покарання. Свої доводи мотивують тим, що суд не врахував конкретних обставин справи та даних про особу засудженого, що в сукупності давало суду, на їх думку, підстави для призначення більш м`якого покарання ніж довічне позбавлення волі, зокрема покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Також зазначають, що суд апеляційної інстанції хоча і виключив з рішення суду першої інстанції обставину, що обтяжує ОСОБА_2 покарання, проте не призначив останньому покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Крім цього, засуджений та його захисник стверджують, що апеляційним судом не було враховано практику Європейського суду з прав людини при призначенні ОСОБА_2 покарання у виді довічного позбавлення волі. Вважають, що вирок апеляційного суду належним чином не мотивований та не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу захисника потерпіла ОСОБА_1 та її представник просять залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні захисник засудженого виступив на підтримку поданих касаційних скарг, а прокурор, потерпіла ОСОБА_1, її представник та представник потерпілої ОСОБА_5 заперечували проти задоволення скарг засудженого і його захисника.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника, прокурора, потерпілої та представників потерпілих, перевіривши матеріали кримінального провадження колегія суддів дійшла висновку, що скарги засудженого та його захисника не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

З касаційних скарг засудженого та його захисника слідує, що вони, крім іншого, просять змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного

ОСОБА_2 покарання, тоді як зазначений вирок районного суду вже був скасований вироком суду апеляційної інстанції в частині призначеного засудженому покарання, а тому касаційним судом не перевіряється.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_2 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційних скаргах не оспорюються у зв`язку з чим судові рішення в цих частинах колегією суддів

не перевіряється.

Доводи касаційних скарг засудженого та його захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та щодо суворості покарання, яке призначено ОСОБА_2, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Судом апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано, про що свідчить нижченаведене.

Під час розгляду кримінального провадження за апеляційними скаргами потерпілої та захисника засудженого, апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання ОСОБА_2 та приймаючи рішення про необхідність скасування вироку районного суду в частині призначеного покарання та призначення більш суворого покарання у виді довічного позбавлення волі, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до особливо тяжкого злочину, що становить надмірну суспільну небезпеку, дані про особу винного, зокрема те, що засуджений неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі, яке він відбував реально. Також суд урахував конкретні обставини вчинення злочину, характер, спосіб, локалізацію та кількість тілесних ушкоджень завданих потерпілим, наслідки вчинення злочину, а саме: смерть двох людей та залишення без матері двох дітей загиблої потерпілої, поведінку ОСОБА_2 після вчинення злочину, зокрема те, що останній залишив місце злочину та намагався втекти від працівників правоохоронних органів під час його затримання.

Доводи касаційної скарги засудженого та його захисника про те, що апеляційний суд не врахував при скасуванні вироку районного суду в частині призначення засудженому покарання обставин, які пом`якшують покарання і відсутність обставини, що його обтяжує для призначення більш м`якого покарання ніж довічне позбавлення волі, обґрунтованими визнати не можна.

Санкцією ч. 2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк під десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Відповідно до ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України (2341-14) , якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції врахував дані, які характеризують особу винного,зокрема неодноразовість притягнення

ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності, що свідчить про усталеність протиправної поведінки останнього і неефективність призначення строкового покарання для досягнення мети його виправлення, усі обставини скоєного в їх сукупності, а також наявність обставин, що пом`якшують покарання. Разом з тим, відсутність обставини, що обтяжує покарання, за наявної сукупності інших даних щодо обставин справи, тяжких наслідків скоєного, даних про особу ОСОБА_2, не впливає на висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності призначення останньому більш суворого виду покарання у виді довічного позбавлення волі.

Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, конкретні обставини вчинення злочину, наслідки, характер та спосіб скоєного, постзлочинну поведінку засудженого суд обґрунтовано призначив засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки з урахуванням наведеного, суд не вважає за можливе застосувати до засудженого покарання у виді позбавлення волі на певний строк. З таким рішенням суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів.

Висновок суду про необхідність обрання засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі належно вмотивований та відповідає вимогам

ст. 370 КПК України.

Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_2 покарання у виді довічного позбавлення волі є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. ст. 50, 64, 65 КК України.

Доводи касаційних скарг засудженого, його захисника та матеріали кримінального провадження не містять даних про порушення судом апеляційної інстанцій при розгляді провадження в частині призначення покарання норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.

Також колегія суддів відхиляє, як безпідставні доводи касаційних скарг засудженого та його захисника про неврахування апеляційним судом практики Європейського суду з прав людини при призначенні ОСОБА_2 покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки застосовувати практику ЄСПЛ потрібно як з урахуванням обставин справи та особливостей законодавства тієї чи іншої держави, так і цілісного контексту сформульованої ЄСПЛ правової позиції, без перекручень її змісту та використання відносно до контексту.

Таким чином, посилання засудженого та його захисника у своїх касаційних скаргах на неврахування апеляційним судом практики Європейського суду з прав людини при призначенні ОСОБА_2 покарання у виді довічного позбавлення волі спростовуються наведеним вище.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційні скарги засудженого та його захисника мають бути залишені без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

Вирок Куйбишевського районного суду Запорізької області від 19 жовтня

2018 року та вирок Запорізького апеляційного суду від 19 липня 2019 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2, касаційну скаргу захисника Лебєдєва О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.