11а-376 Про скасування постанови прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи по факту смерті особи за відсутністю події злочину - 13.02.2020 Прийняття

Суддя Верховного Суду Ємець О.П., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького міського суду від 30 травня 2002 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 25 червня 2002 року,

в с т а н о в и в:

Постановою Хмельницького міського суду від 30 травня 2002 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 про скасування постанови слідчого прокуратури м. Хмельницького від 11 березня 2002 року про відмову в порушенні кримінальної справи по факту смерті ОСОБА_2 за відсутністю події злочину.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 25 червня 2002 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, судове рішення суду першої інстанції - без зміни.

Постановою судді Верховного Суду України від 01 серпня 2002 року відмовлено ОСОБА_1 у витребуванні матеріалів за її скаргою.

ОСОБА_1 знову подала касаційну скаргу у якій ставить питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку. Заперечуючи правильність встановлення фактичних обставин подій, стверджує, що суд не перевірив та не зіставив її доводів та даних матеріалів досудової перевірки, у зв`язку з чим необґрунтовано відмовив у задоволенні її скарги на постанову слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи.

Як убачається зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1, наданих нею копій судових рішень та долучених документів, факт, щодо якого виникли спірні правовідносини, а саме слідчим винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом смерті ОСОБА_2 за відсутністю події злочину, мав місце 11 березня 2002 року.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з офіційним тлумаченням цього конституційного положення, наведеним у Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) , дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності. Тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце.

Пунктом 15 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) передбачено, що апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, або у справах, розгляд яких не завершено з набранням чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених 3 розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів". (Пункт 15 розділу XI в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017).

Статтею 3 Кримінального-процесуального кодексу України в редакції від 17.01.2002 року "Чинність кримінально-процесуального закону" визначено, що провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину. При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.

З огляду на вказану норму кримінального-процесуального закону, зважаючи, що судовий розгляд відбувався у період травня-червня 2002 року, до даних правовідносин застосовні норми Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05) , що регулюють порядок перевірки рішень в касаційному порядку в редакції від 19 квітня 2002 року.

Відповідно до статті 384 Кримінально-процесуального кодексу України в редакції від 19 квітня 2002 касаційні скарги на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, мають право подати:

1) засуджений, його законний представник і захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданий, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав виправдання;

3) позивач, відповідач або їх представники - у частині, що стосується вирішення позову;

4) потерпілий, його представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого.

Тобто, нормою кримінально-процесуального закону, визначено коло осіб, яким надано право на касаційне оскарження. Як убачається із змісту касаційної скарги та доданих копій судових рішень, ОСОБА_1 такого права не набула.

Статтею 388 Кримінально-процесуального кодексу України в редакції від 19 квітня 2002 року передбачено, що касаційні скарги, подання на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, передаються судді касаційного суду, який протягом 15 діб з часу їх надходження вирішує питання про витребування справи. Справа не витребовується, якщо скарга, подання відповідно до вимог статті 350, частини другої статті 383, статті 384, частини другої статті 386, частини першої статті 398 цього Кодексу не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції. Про прийняте рішення суддя виносить постанову, копія якої надсилається прокуророві чи особі, яка подала скаргу. Постанова оскарженню не підлягає.

За таких обставин, оскільки згідно з приписами ст. 384, ч. 2 ст. 388 Кримінально-процесуального кодексу України в редакції від 19 квітня 2002 року касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, справа не витребовується.

На підставі наведеного, керуючись статтями 384, 388 Кримінально-процесуального кодексу України в редакції від 19 квітня 2002 року, пунктом 15 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) ,