324/96/17 Про порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого - 11.02.2020 Прийняття

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 5 вересня 2018 року в кримінальному провадженні щодо

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Василівки Запорізької області,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст вироку, оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини

За вироком Пологівського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2018 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вирішено цивільний позов, а також питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Як установив суд, 9 червня 2007 року близько 01:00 ОСОБА_1, керуючи автомобілем "Фольксваген-Гольф" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), всупереч вимогам п. 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ) рухався з перевищенням швидкості по вул. К. Маркса (на теперішній час вул. Магістральна) у м. Пологах Запорізької області у напрямку с. Інженерне, і в районі зупинки громадського транспорту "Гірник" унаслідок указаного порушення допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який перетинав проїзну частину. В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 5 вересня 2018 року вирок місцевого суду змінив, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 200 000 грн.

На підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання, призначеного за вироком суду.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, потерпілий ОСОБА_2 просить скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням скаржника, згаданий суд безпосередньо не дослідив і не дав належної оцінки протоколу медичного огляду № 237 від 9 червня 2007 року, згідно з яким ОСОБА_1 хоча і був тверезим на момент складання цього документу, однак у крові засудженого виявлено 0,36 г/л алкоголю. Посилаючись на вказаний факт, потерпілий вважає, що ОСОБА_1 вчинив злочин у стані алкогольного сп`яніння, а тому апеляційний суд неправомірно застосував до нього Закон України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) .

Потерпілий ОСОБА_2 подав заяву в якій зазначив про можливість здійснення касаційного розгляду без його участі.

Позиції інших учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор, засуджений та його захисник заперечили обґрунтованість касаційних вимог потерпілого.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення проти безпеки руху, юридично-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 286 КК та правильність вирішення апеляційним судом цивільного позову в касаційній скарзі не заперечуються.

Амністія - це вид звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується щодо певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.

Пунктом "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році", серед іншого, передбачено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних із позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, що не є особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК, у кримінальних справах стосовно яких за зазначеними злочинами вироки не набрали законної сили та які на день набрання чинності цим законом мають дітей віком до 18 років і не позбавлені батьківських прав.

Згідно з п. "е" ст. 9 вказаного Закону амністія не застосовується до засуджених за ч. 2 ст. 286 КК осіб, котрі у стані алкогольного сп`яніння вчинили злочин.

У силу приписів ст. 17, ч. 1 ст. 377 КПК судовий розгляд проводиться стосовно особи лише у межах висунутого їй обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а всі сумніви щодо доведеності обставин, які належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, тлумачаться на користь обвинуваченого.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 вказаного Кодексу апеляційний суд зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження. за умови, якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням.

Апеляційний суд при перегляді вироку щодо ОСОБА_1 не порушив наведених вимог закону.

За матеріалами справи вирок місцевого суду оскаржили в апеляційному порядку сторона захисту, обвинувачення та потерпілий ОСОБА_2 .

Останній у своїй скарзі стверджував про м`якість призначеного покарання, а також заперечував правильність вирішення цивільного позову. У зв`язку з цим потерпілий просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення і постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 більш суворий захід примусу та збільшити розмір відшкодування завданої злочином шкоди.

Натомість сторона захисту в поданих скаргах наполягала на суворості обраного покарання, яке просила пом`якшити із застосуванням ст. 75 КК. Разом із тим, у судовому засіданні 5 вересня 2018 року ОСОБА_1 подав клопотання про звільнення його від призначеного покарання на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році"

За наслідками апеляційного розгляду суд відхилив вимоги сторони обвинувачення та захисту, а скаргу потерпілого задовольнив частково, збільшивши розмір відшкодування завданої моральної шкоди.

Апеляційний суд також задовольнив згадане клопотання ОСОБА_1 і на підставі п. "в" ст. 1 вказаного закону про амністію звільнив засудженого від відбування призначеного йому за вироком покарання.

Той факт, що на день набрання чинності законом ОСОБА_1 мав на утриманні дитину, котрій не виповнилося 18 років і відносно якої він не позбавлений батьківських прав, у касаційній скарзі не оспорюється. Не заперечує скаржник і висновку у протоколі медичного огляду про тверезий стан засудженого на момент проведення такого огляду.

Доводи потерпілого про неправильне застосування амністії зводяться до власної оцінки відображених у зазначеному протоколі даних про вміст 0, 36 г/м алкоголю у крові ОСОБА_1 та, по суті, до припущень перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння під час ДТП.

Однак у силу закону обвинувачення й висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, згідно з викладеним у обвинувальному акті обвинуваченням, яке суд розглянув у межах, визначених у ст. 337 КПК, слідчі органи не інкримінували ОСОБА_1 вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Не встановив такого факту і суд першої інстанції.

Також, як убачається з матеріалів справи, потерпілий на стадії апеляційного провадження не заявляв клопотання про проведення судового слідства. Отже, з огляду на правила ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції не мав підстав для повторного дослідження фактичних обставин кримінального провадження й протоколу медичного огляду та для іншої, ніж у вироку, оцінки доказів.

Таким чином, у кримінальному провадженні немає достатніх даних, які би безспірно доводили, що саме при вчиненні необережного тяжкого злочину проти безпеки руху засуджений перебував у стані алкогольного сп`яніння. Тому встановлена у ст. 9 Закону України "Про амністію у 2016 році" заборона на застосування амністії не поширюється на ОСОБА_1 .

З огляду на викладене рішення апеляційного суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі акту амністії є обґрунтованим, а позицію скаржника про протилежне не можна визнати прийнятною.

Оспорювана ухвала не суперечить положенням статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування або зміну оскарженої ухвали під час касаційного розгляду кримінального провадження, не встановлено.

Тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 5 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 - без задоволення.