461/731/19 Про порушення Правил дорожнього руху, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода, заподіявши йому тілесне ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я - 11.02.2020 Прийняття

28 жовтня 2016 року о 07:42 ОСОБА_1, керуючи автобусом марки "DEN OUDSTEN В96", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись ним по вул. Городоцькій у місті Львові в напрямку вулиці Я. Мудрого, поблизу перехрестя вулиць Городоцька та Б. Меретина, проїжджаючи нерегульований пішохідний перехід по вул. Городоцькій, порушив пункти 1.5, 1.10, "б", "д" 2.3, 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), а саме своєчасно не застосував із моменту виникнення небезпеки для руху екстрене гальмування як спосіб зупинення у межах найкоротшої з можливих віддалей, у результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, заподіявши йому тілесне ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року вирок Галицького районного суду м. Львова від 21 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень через незастосування норм матеріального права, а саме статей 3, 23 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статті 1194 Цивільного кодексу України.

Представник вважає, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

У зв`язку з цим представник, посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, стверджує, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільної відповідальності.

У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ). Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Обґрунтовуючи неналежність доказів, на підставі яких постановлено вирок, захисник стверджує, що суд не призначив додаткової або повторної експертизи при підтвердженні експертом проведення експертизи на підставі вихідних даних слідчого, які суперечать відеозапису події; за наявності недоліків у експертизі та некоректних показань судово-медичного експерта стороною захисту заявлялося клопотання про проведення повторної судово-медичної експертизи наявних у ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.

Вказує, що під час досудового та судового провадження не встановлено моменту виникнення небезпеки для руху у водія автобуса, способу порушення ПДР (1306-2001-п) , підтвердження того, що засуджений не стежив за дорожньою обстановкою та не відреагував на її зміну, наявності самої події наїзду, тощо.

Зазначається про неповне відображення показань ОСОБА_2, ОСОБА_1, недолучення фототаблиці до протоколу огляду місця події від 28 жовтня 2016 року, ненадання оцінки протоколу проведення слідчого експерименту, тощо.

Крім того, захисник вважає, що при дослідженні висновку автотехнічної експертизи №1420 від 07 червня 2018 року суд не звернув увагу на те, що експерту не надано відеозапису події, а лише надано вихідні дані, які, на переконання захисника, суперечать матеріалам провадження, а показання свідка ОСОБА_3 не узгоджуються з показаннями ОСОБА_2 та матеріалами проведених експертиз.

Окремо захисник стверджує про порушення права засудженого на захист, оскільки під час проведення досудового розслідування з 28 жовтня 2016 року по 24 січня 2019 року письмово не взято відмову від захисника, не роз`яснено права не свідчити щодо себе, захисника позбавлено можливості заявити клопотання під час досудового розслідування.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Мотиви Суду

Вирішуючи питання щодо правильності кваліфікації дій засудженого та допустимості доказів у кримінальному провадженні, колегія суддів виходить з наступного.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року №13-31кс19 зазначила:

Диспозиція статті 286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР (1306-2001-п) , для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

При цьому належить ураховувати, що злочин, передбачений статтею 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР (1306-2001-п) , а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 статті 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР (1306-2001-п) , які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку.

Таким чином, об`єктивна сторона цього складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановку; суспільно небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження - частина 1; смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження - частина 2; загибель кількох осіб - частина 3; причинний зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати у: 1) вчиненні дій, заборонених правилами (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп`яніння чи без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії тощо); 2) невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (незниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки, недотримання безпечного інтервалу тощо).

Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.

Причиновий зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені статтею 286 КК.

Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР (1306-2001-п) можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил ПДР (1306-2001-п) ) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у статті 286 КК; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце.

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР (1306-2001-п) , які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених статтею 286 КК, тобто перебували у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Тільки порушення ПДР (1306-2001-п) , які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 286 КК.

Велика Палата звернула увагу на те, що склад злочину, передбачений статтею 286 КК, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР (1306-2001-п) , а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК. Встановлено, що він, будучи особою, яка керує транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, в результаті чого потерпілому ОСОБА_2 було заподіяно середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Судами першої та апеляційної інстанцій визнано доведеним факт порушення ОСОБА_1 вимог пунктів 1.5, 1.10, "б", "д" 2.3, 12.3 та 18.1 ПДР (1306-2001-п) , які перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та настанням наслідків у виді заподіяння потерпілому ОСОБА_2 тілесного ушкодження середньої тяжкості.

З установлених у кримінальному провадженні обставин убачається, що ОСОБА_1 28 жовтня 2016 року о 07:42, керуючи автобусом марки "DEN OUDSTEN В96", рухаючись ним по вул. Городоцькій у місті Львові в напрямку вулиці Я. Мудрого, поблизу перехрестя вулиць Городоцька - Б.Меретина, проїжджаючи нерегульований пішохідний перехід на вул. Городоцькій, порушив вимоги пункти 1.5, 1.10, "б", "д" 2.3, 12.3, 18.1 ПДР (1306-2001-п) , а саме своєчасно не застосував із моменту виникнення небезпеки для руху екстрене гальмування як спосіб зупинення в межах найкоротшої з можливих віддалей, у результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, заподіявши йому тілесне ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Вказаними ПДР (1306-2001-п) визначено:

- пунктом 1.5 - дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

- пунктом 1.10 - небезпека для руху - зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися. Окремим випадком небезпеки для руху є рух у межах смуги транспортного засобу іншого транспортного засобу назустріч загальному потоку; пішохідний перехід - ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.35.1-5.37.2, дорожньою розміткою 1.14.1-1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч;

- підпунктом "б" пункту 2.3 - водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- підпунктом "д" цього ж пункту - водій зобов`язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

- пунктом 12.3 - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

- пунктом 18.1 - водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на допустимих доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Суд зробив висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину на підставі показань: самого засудженого, який бачив потерпілого на пішохідному переході; свідка ОСОБА_3, який був очевидцем пригоди та вказував на її перебіг відповідно до встановлених під час досудового розслідування обставин; судово-медичного експерта ОСОБА_4, яка надала пояснення стосовно свого висновку щодо отриманих потерпілим тілесних ушкоджень.

Також висновок ґрунтується на підставі письмових доказів. Місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_1, співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: протоколі огляду відеозапису від 31 жовтня 2016 року та відеозаписі з камери, яка охоплює ділянку дороги, на якій зліва є нерегульований пішохідний перехід; висновку судової експертизи відеозвукозапису та автотехнічної експертизи № 898/899 від 19 травня 2017 року; висновку експерта про проведення судово-медичної експертизи ОСОБА_2 №488/16 від 15 листопада 2016 року; висновку експерта про проведення судової інженерно-транспортної експертизи по спеціальності 10.2 "Дослідження технічного стану транспортних засобів" № 1/1262 від 10 листопада 2016 року; висновку експерта про проведення судової інженерно-транспортної експертизи по спеціальності 10.4 "Транспортно-трасологічні дослідження" № 1/1263 від 21 листопада 2016 року; протоколі проведення слідчого експерименту від 28 жовтня 2017 року та схемі до нього; висновку експерта про проведення автотехнічної експертизи №1420 від 07 червня 2018 року.

Наведену сукупність доказів судами першої та апеляційної інстанцій визнано достатньою для визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК, та зроблено висновок, що здобуття доказів відбулося у порядку, визначеному процесуальним законом.

Погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, колегія суддів звертає увагу на те, що причинний зв`язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями ПДР (1306-2001-п) та відповідними наслідками. Кримінальна відповідальність особи, яка порушила ПДР (1306-2001-п) вимушено, виключається через створення аварійної ситуації іншою особою, яка була учасником дорожнього руху.

Відповідно до встановлених судами фактичних обставин кримінального провадження дії засудженого перебувають у причинному зв`язку з настанням ДТП та заподіяними тілесними ушкодженнями.

Засуджений у своїх показаннях стверджував, що потерпілий сам винен у виникненні ДТП. Також вказував на час, коли він виявив потерпілого, траєкторію його руху на проїжджій частині, останнє місце, де пішохід був в полі зору засудженого.

Проте такі твердження засудженого обґрунтовано судом першої інстанції визнані такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Свідок ОСОБА_3 у показаннях вказував, що пішохід ішов відносно протилежного краю дороги, дещо по діагоналі, наближаючись до нього. Свідок оглянувся ліворуч, де побачив, що до місця, де переходить дорогу пішохід, наближається великий маршрутний автобус приблизно зі швидкістю не більше 40 км/год. Пішохід продовжував йти і на деякій відстані до бордюру зупинився, дивлячись у сторону маршрутного автобуса, який наближався до нього, і вже за мить відбувся контакт передньої частини кузова автобуса з тілом потерпілого, від чого останнього відкинуло і він упав на тротуар. У момент наїзду потерпілий перебував у русі, будучи обернутим до автобуса правою боковою частиною тіла, оскільки з місця зупинки потерпілий розпочав руху, зробивши не більше 1-2 кроки до місця наїзду. Після наїзду автобус ще подолав певну відстань до повної зупинки. До наїзду автобус гальмував, про що свідчив характерний звук. Далі свідок підбіг до потерпілого, допоміг йому піднятись і відвів на сходи, що є на тротуарі. Зі свого мобільного телефону подзвонив на 103, де повідомили, що вже є виклик за цією адресою.

Потерпілий ОСОБА_2 у своїх показаннях вказував на те, що 28 жовтня 2016 року в місті Львові, коли він переходив вулицю Городоцьку, на нього було вчинено наїзд великим маршрутним автобусом №31, що рухався зі сторони Головного вокзалу до центральної частини міста. Зазначав, що майже завершив перехід дороги, коли на нього відбувся наїзд. Той факт, що місце наїзду знаходиться поза межами пішохідного переходу, пояснював тим, що, зміщуючись від пішохідного переходу, тим самим він намагався надати можливість водію автобуса уникнути наїзду, тобто вже втікав від нього.

Перебіг події, про яку вказав свідок та потерпілий, а також розташування потерпілого в межах пішохідного переходу, його траєкторію руху до місця ДТП зафіксовано на відеозаписі від 31 жовтня 2016 року з камери, яка охоплює ділянку дороги, на якій ліворуч є нерегульований пішохідний перехід, з якого вбачається, що до дорожнього знаку 5.35.1, що позначає "пішохідний перехід", з тротуару підходить пішохід - чоловік. Зупиняється та стоїть на деякій відстані за пішохідним переходом. У цей час по дорозі зліва направо стосовно місця, з якого ведеться відеоспостереження, рухається трамвай. Після проїзду трамваєм місця, де стоїть вказаний пішохід, останній виходить на дорогу та рухається до її протилежного боку, дещо по діагоналі, віддаляючись від умовної лінії нерегульованого пішохідного переходу, тобто переходить дорогу навскоси поза межами пішохідного переходу. У деякий момент відеозапису справа на екрані видно великогабаритний автобус, що рухається назустріч трамваю. Також на відео видно, що пішохід починає прискорювати свій рух і "ховається" за передньою частиною вищевказаного автобуса, який зупиняється за межами нерегульованого пішохідного переходу. За автобусом зупиняються легкові автомобілі, які згодом його об`їжджають, продовжуючи рух далі. В автобусі увімкнено світлову аварійну сигналізацію.

Досліджуючи вказаний відеозапис, експерт у висновку судової експертизи відеозвукозапису та автотехнічної експертизи № 898/899 від 19 травня 2017 року вказав, що середня швидкість автобуса "DEN OUDSTEN" під час проїзду місця розташування на дорожньому покритті металевого укріплення трамвайних колій становила приблизно 33,4 км/год. Зокрема, установлено, що середня швидкість трамвая на ділянці дороги від дорожнього знаку 5.35.1 до місця розташування на дорожньому покритті металевого укріплення трамвайних колій становила близько 16,1... 16,5 км/год. Виходячи із відеозапису середня швидкість пішохода на його переміщенні від бордюру до місця, де він пришвидшив темп руху, подолавши відстань 5,50 м, становила біля 3,5...3,7 км/год. Установити із наданого відеозапису швидкість руху автобуса "DEN OUDSTEN" на ділянці дороги від місця розташування на дорожньому покритті металевого укріплення трамвайних колій - дальнього кута будівлі магазину "Свіже м`ясо" не виявилося можливим, оскільки на цьому переміщенні зображення автобуса перекривається зображенням трамвая, що рухається в зустрічному напрямку.

Вказаний висновок експертом надано при безпосередньому дослідженні відеозапису, що і зазначено в ньому. Зокрема, експертом здійснено так звану розкадровку, що не можливо здійснити без безпосереднього дослідження відеозапису. Отже, доводи сторони захисту про ненадання на дослідження експерту відеозаспису є неспроможними.

Висновком судової інженерно-транспортної експертизи № 1/1263 від 21 листопада 2016 року встановлено місце здійснення наїзду. Зокрема, зазначено, що наїзд автобуса "DEN OUDSTEN" під керуванням водія ОСОБА_1 на пішохода ОСОБА_2 міг відбутися на правій у напрямку руху до вул. Я.Мудрого смузі руху проїзної частини дороги на вул. Городоцькій, про що вказує зафіксований слід гальмування.

Висновком автотехнічної експертизи №1420 від 07 червня 2018 року встановлено причинний зв`язок між діями засудженого та настанням ДТП і заподіянням тілесних ушкоджень. Зокрема, експерт убачав, що якщо пішохід через проїзну частину вул. Городоцької рухався у межах нерегульованого пішохідного переходу, то у такій дорожній ситуації водій ОСОБА_1 повинен був, з технічної точки зору, керуватися вимогами пунктів 1.5, 1.10 (в частині значення термінів "небезпека для руху"; "пішохідний перехід"); 2.3 (підпунктів "б" і "д"); 12.3 та 18.1 ПДР (1306-2001-п) , відповідно до яких повинен був із заданого слідчим моменту виникнення небезпеки для руху своєчасно застосувати екстрене гальмування (як спосіб зупинки в межах найкоротшої, з можливих, віддалі), щоб дати дорогу пішоходові. Якщо ж пішохід через проїзну частину вул. Городоцької рухався поза межами нерегульованого пішохідного переходу, то у такій дорожній ситуації водій ОСОБА_1 повинен був, з технічної точки зору, керуватися вимогами пунктів 1.5; 1.10 (в частині значення терміна "небезпека для руху"); 2.3 (підпунктів "б" і "д"); 12.3 ПДР (1306-2001-п) , відповідно до яких повинен був із заданого слідчим моменту виникнення небезпеки для руху своєчасно застосувати екстрене гальмування (як спосіб зупинки в межах найкоротшої, з можливих, віддалі), щоб уникнути наїзду на пішохода. При заданих у матеріалах кримінального провадження вихідних даних стосовно віддалей, як пройшов пішохід з моменту виникнення небезпеки для руху до моменту наїзду, водій ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути скоєння наїзду на пішохода ОСОБА_2 шляхом своєчасного застосування гальмування. Оскільки при заданих слідчим вихідних даних водій ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути наїзду керованим ним автобусом "Ден Удстен" (реєстраційний номерний знак якого НОМЕР_2 ) на пішохода шляхом своєчасного застосування гальмування. З огляду на це експертизою встановлено в діях вказаного водія невідповідності вимогам: пунктами 1.5, 1.10 (в частині значення термінів "небезпека для руху"; "пішохідний перехід"), 2.3 (підпунктів "б" і "д"), 12.3 та 18.1 ПДР (1306-2001-п) - якщо наїзд мав місце в межах нерегульованого пішохідного переходу; пунктів 1.5, 1.10 (в частині значення терміна "небезпека для руху"), 2.3 (підпунктів "б" "д") та 12.3 ПДР (1306-2001-п) - якщо наїзд мав місце поза межами нерегульованого пішохідного переходу. При заданих вихідних даних причиною настання цієї ДТП, з технічної точки зору, є та обставина, що водій ОСОБА_1, наближаючись своїм автобусом "Ден Удстен" (реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 ) до нерегульованого пішохідного переходу, не дав дорогу пішоходові ОСОБА_2, який вийшов з-поза задньої частини зустрічного трамваю. Такий висновок справедливий за умови, що наїзд мав місце у межах нерегульованого пішохідного переходу; водій ОСОБА_1 своєчасно не застосував гальмування керованого ним автобус "Ден Удстен" (реєстраційний номерний знак якого НОМЕР_2 ) з моменту, коли мав об`єктивну можливість побачити, як з-поза зустрічного трамваю вийшов пішохід і почав рухатися зліва направо (дещо під кутом) у напрямку смуги руху автобуса. Такий висновок справедливий за умови, що наїзд мав місце поза межами нерегульованого пішохідного переходу.

Із висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_2 №488/16 від 15 листопада 2016 року та показань експерта ОСОБА_4 встановлено, що у ОСОБА_2 виявлено такі ушкодження: закритий черезвертлюговий перелом верхньої третини правої стегнової кістки, закритий перелом шийки правої плечової кістки, синці на задній поверхні правого надпліччя та правого плеча на задньо-зовнішній поверхні верхньої та середньої третин правого стегна. Ушкодження у потерпілого утворилися від контакту з тупими предметами задньо-зовнішньої поверхні правого плечового суглоба та правого кульшового суглоба, могли бути заподіяні 28 жовтня 2016 року від удару виступаючими шинами кузова автобуса при автонаїзді праворуч, відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я. Ушкодження у ОСОБА_2 не характерні для вільного падіння на площину з висоти власного росту.

Вищенаведеними доказами винуватість засудженого доведено поза розумним сумнівом. Засуджений, під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, не обрав безпечної швидкості та не вчинив дій для її зниження перед таким переходом, не пересвідчився у тому, що на ньому немає пішоходів.

Та обставина, що пішохід рухався по діагоналі, не спростовує винуватості засудженого, адже, як зазначено раніше, засудженим взагалі не було вчинено дій для того, щоб уникнути ДТП перед екстреним гальмуванням.

Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог частини 3 статті 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень статті 94 КПК.

Всі сумніви щодо доказів та їх змісту були перевірені під час судового розгляду та з приводу цього наведено відповідні мотиви у рішенні.

В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Наведені захисником обставини не відносяться до тих, які б підлягали до безумовного скасування судових рішень, а тому колегією суддів визнаються необґрунтованими. Суперечностей у доказах колегією суддів не встановлено, а тому додаткових досліджень не потребувалося.

Доводи сторони захисту щодо порушення права на захист ОСОБА_1 під час досудового розслідування є неспроможними, оскільки під час слідчих дій йому роз`яснювалися його права, що він засвідчував підписом, а також слідчі дії проводилися за участю захисника.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження у їх сукупності встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК, місцевий суд належним чином вмотивував допустимими доказами, які було досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до закону і в їх сукупності та правильно визнано судом достатніми й взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .

Що стосується доводів касаційної скарги представника цивільного відповідача, то колегія суддів вважає їх не обґрунтованими.

Виходячи зі змісту статті 128 КПК, потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК (4651-17) , і при цьому застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК (1618-15) ). Відповідно до частини 5 статті 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, установленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У цьому кримінальному провадженні встановлено, що потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - автобуса під керуванням ОСОБА_1, який перебував у трудових відносинах з ПАТ "Львівське АТП - 14630". Вказане підприємство було володільцем автобуса.

Потерпілий заявив позов до ОСОБА_1, ПАТ "Львівське АТП - 14630" та ПАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Просив суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ПАТ "Львівське АТП - 14630" на його користь 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди, з ПАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" - 26 565,95 грн на відшкодування матеріальної шкоди, а також з ОСОБА_1 та ПАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" понесені судові витрати.

Суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_2 частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_2 з ПАТ "Львівське АТП-14630" 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, з ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" - 26 565,95 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову в частині відшкодування процесуальних витрат, понесених ним на оплату правової допомоги.

У мотивувальній частині вироку суд відхилив доводи представника цивільного відповідача - ПАТ "Львівське АТП-14630"про те, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

На обґрунтування такого висновку представник відповідача посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року №14-176цс18, правовий висновок якої має враховуватися судами під час вирішення тотожних спорів.

Проте представник цивільного відповідача не звернув уваги, що потерпілий не пред`являв вимог про стягнення моральної шкоди зі страхової компанії.

У зв`язку з тим, що згідно із частиною 2 статті 264 ЦПК при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, то суди першої та апеляційної інстанцій виходили з заявлених потерпілим позовних вимог.

Отже, доводи представника цивільного відповідача не підлягають задоволенню, оскільки потерпілий не ставив вимогу про відшкодування моральної шкоди страховою компанією.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що представник цивільного відповідача не позбавлений можливості захищати свої права щодо застрахованої цивільно-правової відповідальності у спосіб, визначений у ЦК.

Перевіряючи доводи представника цивільного відповідача та захисника засудженого, колегія суддів враховує також позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року № 63566/00, 23).