574/597/18 Про порушення Правил дорожнього руху, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода, заподіявши йому тілесне ушкодження, від якого останній помер - 11.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Сумського апеляційного суду від 10 липня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018200140000114, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Вологда Російської Федерації, мешканця АДРЕСА_1, раніше відповідно до ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 5 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк два роки; за ч. 1 ст. 135 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк два роки.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки і покладенням на нього обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 6 листопада 2018 року виправлено описку, допущену у вироку цього суду від 5 жовтня 2018 року відносно ОСОБА_1 щодо призначення покарання, та ухвалено вважати правильним у резолютивній частині вироку: на підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки.

Сумський апеляційний суд скасував вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 5 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_1 в частині звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК та ухвалив 10 липня 2019 року новий вирок, яким ОСОБА_1 визнав засудженим за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК до покарання: за ч. 2 ст. 286 КК на п`ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки; за ч. 1 ст. 135 КК на два роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив ОСОБА_1 покарання у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

Ухвалив обчислювати ОСОБА_1 строк покарання з моменту його затримання. В решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 30 квітня 2018 року о 22-й год. 20 хв., керуючи власним технічно несправним автомобілем марки "Daewoo Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1, що виявляється у втраті працездатності механізму гальмування лівого заднього колеса, рухаючись з перевищенням допустимої швидкості руху по вул. Незалежності в м. Буринь Сумської області в напрямку виїзду з міста та перебуваючи неподалік будинку № 45, зневажив безпекою дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, в порушення вимог п. п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ) при виявленні небезпеки для руху, а саме пішохода, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху транспортного засобу аж до повної його зупинки, або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, що призвело до наїзду на пішохода ОСОБА_2, який в порушення вимог п. п. 4.1, 4.7, 4.8 ПДР (1306-2001-п) перетинав проїжджу частину справа наліво відносно напрямку руху автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди.

Крім того, 30 квітня 2018 року о 22-й год. 20 хв. на вул. Незалежності в м. Буринь Сумської області ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "Daewoo Lanos", після наїзду на пішохода ОСОБА_2, достовірно знаючи, що потерпілий внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тілесні ушкодження, розуміючи, що поставив його у небезпечний для життя стан та усвідомлюючи те, що залишає без допомоги особу, яка від отриманих травм позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, маючи реальну можливість надати потерпілому допомогу, не виконав свого обов`язку, покладеного на нього п. 2.10 ПДР (1306-2001-п) , не переконався, чи потребує потерпілий допомоги, не викликав карету швидкої допомоги, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу, після вчинення ДТП покинув місце дорожньо-транспортної події.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок апеляційного суду щодо нього та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що апеляційний суд, скасувавши вирок місцевого суду в частині звільнення від відбування покарання на підставі

ст. 75 КК, призначив йому надто суворе покарання, при цьому не в повній мірі врахував обставини, що пом`якшують покарання. А саме того, що він має вищу освіту, працює, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та непрацевлаштовану дружину, вину повністю визнав, розкаявся та сприяв розкриттю злочинів, неодноразово просив у потерпілої вибачення, намагався відшкодувати їй шкоду, проте вона прийняти гроші відмовилася. Крім того, засуджений вказує на те, що цивільний позов потерпіла до нього не пред`являла, але гроші він вислав їй поштою 22 липня 2019 року. Водночас засуджений зазначає про наявність у його родичів тяжких захворювань, створення аварійної ситуації самим потерпілим, необхідність врахування висновку органу пробації. Наведені обставини, на думку засудженого, істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів та дають підстави для застосування ст. 75 КК або ст. 69 КК. Вказує на те, що після оголошення вироку апеляційним судом йому не було вручено повного тексту судового рішення.

Потерпіла ОСОБА_3 подала клопотання, в якому просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Сингаївська А.О. вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_1, який просив задовольнити його касаційну скаргу, прокурора Сингаївської А.О.,перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 здійснювався за спрощеною процедурою з дотриманням вимог ч. 3 ст. 349 КПК. При цьому судом було з`ясовано, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст тих обставин справи, які ніким не оспорювались, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснено їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Апеляційний суд належно перевірив всі доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої ОСОБА_3, навів у вироку відповідні мотиви свого рішення. Зокрема, апеляційний суд зазначив підстави, з яких визнав необґрунтованими доводи потерпілої про те, що суд не досліджував докази сторони обвинувачення та про неправильне встановлення фактичних обставин провадження.

Тому доводи засудженого про те, що апеляційний суд залишив поза увагою вказані вище доводи потерпілої, колегія суддів не може визнати слушними.

Крім того, в касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 вказує на суворість призначеного апеляційним судом покарання.

Статтями 50і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої, які не погоджувались з ухваленим рішенням про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, просили вирок суду першої інстанції скасувати й ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому більш суворе покарання, апеляційний суд задовольнив частково апеляційні скарги, дійшов обґрунтованого висновку про те, що призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК не може бути визнане необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень.

З огляду на викладене, апеляційний суд, дотримуючись вимог ст. 420 КПК, скасував вирок суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК та призначив йому покарання в межах санкцій ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК без застосування ст. ст. 75, 76 КК.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд врахував особу винного, котрий на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також обставини, що пом`якшують покарання: визнання вини, щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання.

З огляду на вказані обставини, апеляційний суд призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК в тому ж виді та розмірі, обраних йому судом першої інстанції, вказавши, що таке покарання є достатнім для виправлення обвинуваченого.

Водночас суд апеляційної інстанції зважив і на індивідуальний ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_1 діянь відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки злочинів виходячи з конкретних обставин їх вчинення, зазначивши, що місцевий суд не в повній мірі врахував те, що ОСОБА_1 вчинив злочини, один з яких згідно зі ст. 12 КК віднесено до тяжких злочинів, при цьому він не вжив заходів попередження дорожньо-транспортної події, а після наїзду на пішохода зник з місця пригоди. Також при призначенні покарання судом першої інстанції не було взято до уваги думку потерпілої ОСОБА_3, яка просила суворо покарати обвинуваченого.

З огляду на викладене, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що встановлені в провадженні дані про особу винного, обставини, що пом`якшують покарання, не є достатніми підставами для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання (застосування ст. 75 КК), а також попередження вчинення нових злочинів.

Отже, призначене апеляційним судом ОСОБА_1 покарання ґрунтується на положеннях ст. ст. 50і 65 КК, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання.

Крім того, доводи засудженого ОСОБА_1 про направлення потерпілій грошових коштів, яке здійснено 22 липня 2019 року, тобто після апеляційного розгляду, на думку колегії суддів, не вказують на істотне зниження ступеня тяжкості вчинених ним злочинів і не можуть свідчити про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

А тому підстав для пом`якшення покарання засудженому із застосуванням

ст. 69 КК чи звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 цього Кодексу не вбачається.

Таким чином, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

У касаційній скарзі засуджений вказує також про неотримання повного тексту вироку апеляційного суду після його оголошення.

Проте із матеріалів кримінального провадження вбачається, що супровідним листом від 11 липня 2019 року апеляційного суду засудженому ОСОБА_1 було направлено копію вироку від 10 липня 2019 року, а про отримання ним судового рішення свідчить розписка (а.п. 144, 147, т.2).

З огляду на викладене, а також той факт, що засудженим було безперешкодно реалізоване своє право касаційного оскарження, направлення засудженому, котрий брав участь в апеляційному розгляді, повного тексту вироку апеляційного суду не в день проголошення, а наступного дня, на думку колегії суддів, не вплинуло на законність та обґрунтованість цього судового рішення.