127/8601/18 Про таємне викрадення чужого майна, скоєне з корисливих мотивів - 11.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2019 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2018 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 22 травня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у таємному викраденні чужого майна (крадіжці) за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, 31 січня 2018 року близько 20:36 ОСОБА_1, перебуваючи у магазині "Грош експрес" на вул. Пирогова, 31 у м. Вінниці, помітив залишену без нагляду чоловічу барсетку, яка належала ОСОБА_2, та, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, достовірно знаючи, що барсетка не вибула з володіння власника, з корисливих мотивів, умисно, таємно, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, взяв зазначену барсетку, в якій були особисті речі потерпілого та грошові кошти у розмірі 4127,44 грн (2727 грн та 50 доларів), і поклав її у свій пакет. Після цього ОСОБА_1 вийшов з приміщення магазину, не вчинивши жодних дій, спрямованих на повернення барсетки з грошима власнику, та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяв ОСОБА_2 майнової шкоди на загальну суму 4127,44 грн.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження. На обґрунтування своєї позиції вказує, що суд першої інстанції усупереч вимогам закону з власної ініціативи викликав та допитав свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, а суд апеляційної інстанції не лише не звернув уваги на зазначене порушення, а ще й безпідставно визнав допустимим доказом постанову про визнання диску з відеофайлами речовим доказом від 29 лютого 2018 року, які місцевий суд визнав недопустимими доказами. Наголошує, що інших доказів його винуватості матеріали кримінального провадження не містять, а тому воно підлягає закриттю.

У доповненнях до касаційної скарги засуджений зазначив, що місцевим судом також безпідставно постановлено ухвалу від 02 жовтня 2019 року в порядку статей 537, 539 КПК, якою ОСОБА_1 замінено покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, призначене за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2018 року, на покарання у виді громадських робіт на строк 50 годин.

Учасникам кримінального провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги з доповненнями засудженого.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК суд касаційної інстанції не вправі скасувати або змінити оскаржені рішення через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, а при здійсненні касаційної процедури виходить з обставин, установлених судами нижчого рівня.

Засуджений у касаційній скарзі, як убачається з її змісту, заперечує повноту судового слідства, ставить під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка в силу ст. 433 КПК до повноважень Суду законом не віднесено.

Натомість, як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних в судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_1, який, хоча й не визнавав вини у вчиненні ним крадіжки, однак, не заперечував що перебуваючи у магазині побачив барсетку, яка знаходилась у корзині, біля барсетки нікого не було. При цьому, не повідомивши працівників закладу про знахідку, взяв барсетку, поклав її у свій пакет і вийшов з магазину; потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, а також інших доказів, зміст яких детально викладено у вироку.

Доводи засудженого про те, що суд за власною ініціативою допитав свідків сторони обвинувачення - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Так, відповідно до технічного носія інформації на якому зафіксовано підготовче судове засідання 24 травня 2018 року, прокурор просив суд призначити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 до розгляду, викликати і допитати свідків згідно реєстру. При цьому, свідки ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 містяться в реєстрі матеріалів досудового розслідування, дані про них є в матеріалах кримінального провадження, вони відкривались стороні захисту в порядку ст. 290 КПК. Питання про доцільність виклику та допиту зазначених свідків вирішувалося судом першої інстанції, який заслухавши думку учасників судового розгляду, задовольнив клопотання прокурора.

Вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

Доводи засудженого про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки апеляційний суд безпідставно визнав допустимим доказом постанову від 29 лютого 2018 року про визнання диску з відеофайлами речовим доказом, які місцевий суд визнав недопустимими доказами є надуманими. Зокрема, як вбачається зі змісту вироку, підставою визнання недопустимими окремих доказів є той факт, що файли з відеозаписом з камер спостереження магазину в файловій системі диску створені після затвердження обвинувального акту, а саме 30 березня 2018 року, в той час як обвинувальний акт був затверджений 29 березня 2018 року. На цій підставі місцевим судом обґрунтовано визнано недопустимим протокол огляду предмета від 28 лютого 2018 року, оскільки об`єктом огляду був диск з відеозаписом файлів створених після затвердження обвинувального акту.

З цих же підстав неприйнятними є доводи засудженого щодо безпідставності посилань в ухвалі апеляційного суду як на докази його вини на протокол тимчасового доступу до речей і документів від 27 лютого 2018 року та опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 27 лютого 2018 року, оскільки вказані процесуальні дії проведені відповідно до вимог кримінально процесуального законодавства, а документи складені та підписані в межах строку досудового розслідування.

Крім того, посилання на вказані документи як на докази вини не впливає на обсяг обвинувачення та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за апеляційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та Очеретного С. Ю., надав належну оцінку доводам апеляційних скарг, при цьому доводи викладені засудженим в апеляційній скарзі з доповненнями за своїм змістом аналогічні його касаційній скарзі, та навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні, з чим погоджується суд касаційної інстанції та не вбачає підстав для закриття кримінального провадження.

Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.

Щодо доводів засудженого ОСОБА_1, викладених у доповненні до касаційної скарги, про незаконність ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2019 року, постановленої в порядку статей 537, 539 КПК, то вони не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції. Так, відповідно до ч. 6 ст. 539 КПК встановлено, що за наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Касаційного оскарження таких судових рішень не передбачено. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року (провадження № 13-38кс18). Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2019 рокуу кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.