510/1657/13-к Про умисне вбивство, скоєне через особисті неприязні стосунки - 06.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Шума О.О. на вирок Ренійського районного суду Одеської області від 01 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2015 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013170300000011, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Рені Одеської області, жителя АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ренійського районного суду Одеської області від 01 липня 2014 року визнано винуватими та засуджено:

- ОСОБА_1 за п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі;

- ОСОБА_2 за п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі.

Вирішено цивільний позов, питання речових доказів та процесуальних витрат.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, 28 березня 2011 року приблизно о 21.35 год, з метою вчинення умисного вбивства через особисті неприязні стосунки, ОСОБА_4, діючи за попередньою домовленістю з ОСОБА_2 та двома невстановленими досудовим розслідуванням особами, прибули до будинку АДРЕСА_3, де проживали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та, дочекавшись останніх, нанесли ряд ударів спеціально підготовленими знаряддями у життєво-важливі органи потерпілих та таким чином умисно позбавили їх життя.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2015 року вирок суду першої інстанції змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_2 з п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 396 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, в зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості та вичерпанням можливості їх отримати. Аналізуючи наявні у кримінальному провадженні докази вважає, що описані у вироку дії мають бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України. Вказує, що у вироку суду не конкретизовано які самі дії вчинив він та якими наявними у справі доказами це підтверджується. Зазначає, що під час розгляду справи не було досліджено всіх належних, достовірних та допустимих доказів, які б підтверджували його винуватість.

У касаційній скарзі захисник Шум О.О. просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції в зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Не погоджується з оцінкою судом доказів та посилається на неповноту судового розгляду. Вважає недоведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено. Вказує про порушення вимог ст. 384 КПК України в зв'язку з не долученням до обвинувального акту письмового роз'яснення прокурора про право на розгляд даного кримінального провадження судом присяжних.

В додаткових поясненнях до касаційної скарги захисник Шум О.О. наводить також доводи щодо порушення, на його думку, права засудженого ОСОБА_1 на захист під час проведення підготовчого судового засідання. Вказує на відсутність технічного носія інформації перебігу підготовчого судового засідання та стверджує про недостовірність зазначених в журналі цього засідання даних щодо його участі в ньому.

Наводить доводи щодо неправильного застосування кримінального закону при кваліфікації дій ОСОБА_1, посилаючись на відсутність у останнього умислу на позбавлення життя потерпілих.

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_1 та захисник Шум О.О. підтримали подані касаційні скарги і просили їх задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор та потерпіла ОСОБА_3, посилаючись на безпідставність наведених у касаційних скаргах сторони захисту доводів, вважали, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судові рішення в частині засудження ОСОБА_2 та кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 396 КК України в касаційному порядку не оскаржуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 та його захисник, не погоджуючись із засудженням за вчинення злочину, передбаченого п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, оспорюють правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, вказують на неповноту судового розгляду, наводять іншу, власну оцінку доказам, ніж ту, що дав суд першої інстанції.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України.

Натомість, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оціненим судом, і є обґрунтованим.

Апеляційний суд погодився з тим, що винуватість ОСОБА_1, незважаючи на невизнання ним своєї вини у скоєному, підтверджується доказами, дослідженими під час судового розгляду, зокрема: показаннями іншого засудженого - ОСОБА_2 про обставини описуваної у вироку події, який був свідком побиття подружжя ОСОБА_5 ОСОБА_1 і двома іншими особами та на прохання ОСОБА_1 намагався втопити речі останнього, в яких він був одягнутий на місці події; показаннями потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про наявність конфліктних стосунків між ОСОБА_1 та подружжям ОСОБА_5; свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які підтвердили факт наявності між засудженим і потерпілими відносин у сфері сумісної комерційної діяльності, в результаті ведення якої, між ними виник спір, що тривалий час розглядався в судових органах. Показання потерпілих та свідків об'єктивно узгоджуються із даними протоколу відтворення обстановки та обставин події від 01 квітня 2011 року, під час якого ОСОБА_1 в присутності понятих та захисника підтвердив факт скоєння вбивства ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Апеляційний суд погодився також з тим, що винуватість ОСОБА_1 підтверджується зазначеними у вироку показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16; показаннями свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 - працівників ДПС ВДАІ, які бачили ОСОБА_2 біля штучного каналу, коли він вискочив з автомобіля та намагався втоптати речі ОСОБА_1 у намул; показаннями свідка ОСОБА_19 Визнав обґрунтованими і правильними мотиви суду на спростування наявності алібі у ОСОБА_1

Суд дійшов висновку про належність, достовірність і допустимість доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які містяться в: протоколах огляду місця події від 28 березня 2011 року; протоколах огляду трупів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 29 березня 2011 року; протоколах обшуків від 29 березня 2011 року; протоколі огляду транспортного засобу від 29 березня 2011 року; протоколі пред'явлення предметів для впізнання; протоколі відтворення обстановки та обставин події від 05 квітня 2011 року; протоколі огляду транспортного засобу від 07 квітня 2011 року; протоколі огляду речових доказів від 30 березня 2011 року та від 07 квітня 2011 року; копіях постанов про відмову в порушенні кримінальних справ, відмовними матеріалами, згідно з якими між подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_1 неодноразово, починаючи з 2009 року виникали конфлікти; отриманою на підставі постанови Апеляційного суду Одеської області від 09 червня 2011 року роздруківкою телефонних з'єднань за період з 25 березня по 30 березня 2011 року з мобільного телефону, що належав ОСОБА_1; протоколах відтворення обставин та обстановки події від 11 серпня 2011 року та від 31 серпня 2011 року; висновках судово-медичних експертиз № 134 від 29 квітня 2011 року, № 135 від 29 квітня 2011 року, № 128 від 30 березня 2011 року, № 11/134-2011 від 30 квітня 2011 року; актах судово-медичного дослідження № 190, № 192 від 07 квітня 2011 року; висновку судово-криміналістичної експертизи № 272 від 30 травня 2011 року; висновках медико-криміналістичних експертиз № 257 від 27 травня 2011 року, № 253 від 31 травня 2011 року, № 263 від 31 травня 2011 року, № 277 від 27 травня 2011 року, № 338 від 21 червня 2011 року; висновку судової імунологічної експертизи № 504 від 22 червня 2011 року; копіях карток виїзду швидкої допомоги.

Ретельно перевіривши доводи сторони захисту про недопустимість деяких доказів, апеляційний суд обґрунтовано визнав такими, що отримані з порушеннями вимог кримінального процесуального закону - показання свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21, протокол огляду предметів від 06 вересня 2011 року, показання свідка ОСОБА_22, показання свідка ОСОБА_23, явку з повинною ОСОБА_1

Разом з тим, апеляційний суд, дослідивши усі інші надані стороною обвинувачення докази, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 поза розумним сумнівом у вчиненні злочину, передбаченого п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Твердження засудженого про необхідність скасування судових рішень у зв'язку з не встановленням достатніх доказів та вичерпанням можливості їх отримати колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи, правильність встановлення яких підтвердив суд апеляційної інстанції. Також цей суд спростував посилання сторони захисту стосовно істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, допущених, на їх думку, у справі органами досудового розслідування при проведенні досудового слідства, збиранні й дослідженні доказів, а також при їх оцінці місцевим та апеляційним судами.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника Шума О.О. про відсутність умислу у ОСОБА_1 на заподіяння смерті потерпілим, то колегія суддів вважає їх безпідставними виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема способу, знарядь злочину, кількості, характеру і локалізації поранень у життєво важливий орган - голову, поведінки винного, що передувала події, його стосунків з потерпілими, які у своїй сукупності свідчать про спрямованість умислу засудженого саме на протиправне позбавлення життя ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Отже, висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства двох осіб за попередньою змовою групою осіб та кваліфікації його дій саме за п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Вирок суду є законним та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Викладені в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 доводи про необхідність кваліфікації дій за ч. 2 ст. 121 КК України, суперечать його ж позиції щодо недоведеності винуватості у вчиненні злочину, за який його засуджено.

Під час перевірки матеріалів справи також було з'ясовано, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними як стосовно встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_1, так і стосовно відсутності в справі порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнули би за собою безумовне скасування судових рішень.

Не встановлено таких процесуальних порушень і касаційним судом, оскільки усім доводам, викладеним в апеляціях, які за своїм змістом, є аналогічними доводам касаційних скарг засудженого та його захисника, апеляційний суд дав вичерпні та вмотивовані відповіді.

Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами розгляду апеляцій сторони захисту ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Що стосується заявленого до початку касаційного розгляду клопотання засудженого ОСОБА_1 про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження відносно нього, зокрема, з технічними записами судових засідань суду апеляційної інстанції, оскільки він не реалізував таке право після апеляційного розгляду, в зв'язку з відсутністю технічних можливостей в установі відбування покарання для цього, колегія суддів встановила наступне.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2016 року провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 було знято з касаційного розгляду та повернуто до Ренійського районного суду Одеської області для виконання вимог, передбачених ч. 2 ст. 425 КПК України.

Після здійснення зазначеного, відповідно до положень Закону України від 2 червня 2017 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) згадані матеріали провадження надійшли до Касаційного кримінального суду Верховного Суду та були призначені до касаційного розгляду.

Водночас, як видно із розписки ОСОБА_1 від 14 грудня 2016 року, на виконання вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2016 року, його не було ознайомлено з технічними записами судових засідань апеляційного суду.

Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції, з метою забезпечення права ОСОБА_1 на захист, задовольнив клопотання засудженого та повторно зняв кримінальне провадження з касаційного розгляду, направивши матеріали до суду першої інстанції для ознайомлення останнього з технічними записами судових засідань суду апеляційної інстанції.

Проте, в ході підготовки кримінального провадження для ознайомлення, працівниками суду першої інстанції було виявлено та складено акт про пошкодження і неможливість прослуховування судових засідань апеляційного суду від 09 лютого 2015 року, 16 березня 2015 року, 06 квітня 2015 року, 15 квітня 2015 року, 13 травня 2015 року.

Разом з тим, як убачається з наявних в матеріалах кримінального провадження журналів, в судових засіданнях 09 лютого 2015 року, 16 березня 2015 року, 06 квітня 2015 року, 15 квітня 2015 року - апеляційний розгляд не відбувався і був відкладений.

В судовому засіданні 13 травня 2015 року, згідно з журналом судового засідання, було здійснено доповідь змісту оскарженого судового рішення, доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах та з'ясовано їх думки з приводу поданих апеляційних скарг. Проте, як убачається зі справи, в подальшому, в судовому засіданні 28 вересня 2015 року, головуючий суддя апеляційного суду повідомив учасників про виявлення пошкодження технічного запису судового засідання 13 травня 2015 року та, в зв'язку з цим, повторно здійснив доповідь змісту оскарженого судового рішення, заслухав доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах та з'ясував їх думки з приводу поданих апеляційних скарг.

Тому, враховуючи викладене, на підставі системного аналізу п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України та інших норм кримінального процесуального закону, зважаючи на незначний обсяг інформації, а також ступінь значимості для вирішення справи проведених у судових засіданнях процесуальних дій, інформація про які виявилась відсутньою на технічному носії, а також враховуючи, що апеляційний суд в ході апеляційного розгляду після виявлення пошкодження аудіозапису судового засідання від 13 травня 2015 року повторно здійснив всі процесуальні дії в судовому засіданні 28 вересня 2015 року, технічний носій інформації з перебігом якого міститься в матеріалах справи та відтворюється, колегія суддів вважає, що таке порушення повноти фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому не може визнаватись істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке у даному конкретному випадку безумовно тягне за собою наслідки, визначені п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України.

В подальшому, під час касаційного розгляду, засуджений ОСОБА_1 в судовому засіданні відмовився реалізувати своє право на ознайомлення з аудіозаписами судових засідань апеляційного суду на яких зафіксовано перебіг апеляційного розгляду.

Безпідставними є посилання у касаційній скарзі захисника на порушення, на його думку, вимог ст. 384 КПК України в зв'язку з недолученням до обвинувального акту письмового роз'яснення прокурора про право на розгляд даного кримінального провадження судом присяжних, оскільки матеріалами справи підтверджується роз'яснення ОСОБА_1 такого права.

Враховуючи викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року № 13-32 кс 18 правову позицію, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з наведених з цього приводу в касаційній скарзі мотивів відносно ОСОБА_1, немає.

При цьому, колегія суддів виходить також з того, що від самого засудженого чи його захисника, після роз'яснення в ході підготовчого судового засідання 07 листопада 2013 року судом визначеного ст. 384 КПК України права на суд присяжних, жодних клопотань про такий порядок розгляду кримінального провадження заявлено не було.

Перевіркою матеріалів справи не знайшли свого підтвердження посилання захисника Шума О.О. про порушення, на його думку, права засудженого ОСОБА_1 на захист під час проведення підготовчого судового засідання, про недостовірність зазначених в журналі судового засідання 17 вересня 2013 року даних щодо його участі в ньому та відсутність технічного носія інформації перебігу підготовчого судового засідання.

Як убачається з журналу підготовчого судового засідання від 17 вересня 2013 року, в ньому відсутні дані про участь захисника Шума О.О. Крім того, підготовче судове засідання, як того вимагають положення ст. 314 КПК України з вирішенням питань, пов'язаних з підготовкою справи до судового розгляду, визначених у ст. 315 КПК України, по суті, відбулося 07 листопада 2013 року. Технічний носій інформації перебігу цього судового засідання міститься в матеріалах кримінального провадження (т. 15 а.с. 75) та ОСОБА_1 не був позбавлений можливості ознайомиться з ним після прийняття рішення судом касаційної інстанції про зняття справи з касаційного розгляду та ознайомлення засудженого з матеріалами кримінального провадження.

Отже, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили судам у цій справі постановити законні та обґрунтовані судові рішення та тягнули їх безумовне скасування, Судом не встановлено.

Покарання, призначене ОСОБА_1 відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України.

Згідно зі ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

У цій справі, як видно з її матеріалів, суд при призначенні ОСОБА_1 покарання, керуючись вимогами ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу винного.

Вирішуючи питання щодо виду заходу примусу, необхідного для забезпечення досягнення визначеної у законі його мети, суд виходив не лише з того, що вказаний засуджений вчинив злочин особливої тяжкості, санкція якого передбачає довічне позбавлення волі та наслідком вчинення якого стала смерть двох людей, а й зважив на конкретні обставини справи. Аналізуючи дії засудженого до та після вчинення вбивства, суд дійшов обґрунтованого висновку про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_1

Зазначене та відсутність даних щодо можливості застосування позбавлення волі на певний строк свідчить про те, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання є адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу ОСОБА_1

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог засудженого та захисника слід відмовити.