336/1667/16-к Про закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі - 06.02.2020 Прийняття

засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 січня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080130000764, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Запоріжжя,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1

ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня

2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 у строк покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 30 грудня 2015 року по 04 квітня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим за закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі за таких обставин.

29 грудня 2015 року в період з 21:40 по 22:30 ОСОБА_1,перебуваючи на кухні у квартирі АДРЕСА_1, під час конфлікту, який раптово виник у нього з потерпілим ОСОБА_2, маючи умисел, спрямований на умисне вбивство, завдав потерпілому ножем не менше двох ударів у черево справа, пошкодивши життєво важливий орган - печінку. Після цього, не зупиняючись на досягнутому, з метою реалізації свого злочинного умислу іншим ножем завдав не менше трьох ударів у грудну клітку зліва та плече ОСОБА_2, чим заподіяв потерпілому згідно з висновком судово-медичної експертизи від 21 січня 2016 року № 226 тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Тим самим ОСОБА_1 вчинив усі необхідні умисні дії, які вважав за потрібні для вбивства потерпілого ОСОБА_2, але не довів свого злочинного наміру до кінця через обставини, які від нього не залежали, оскільки внаслідок надання потерпілому першої медичної допомоги ОСОБА_2 залишився живим.

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 15 січня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 у строк покарання зараховано строк його попереднього ув`язнення з 05 квітня 2017 року по 20 червня

2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У цьому кримінальному провадженні постановлені наступні судові рішення:

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня

2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк 7 років.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 скасовано і справу призначено на новий розгляд у суді першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотні порушення норм кримінального процесуального закону. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не зазначив підстав, на яких апеляційні скарги його та захисника визнав необґрунтованими, чим порушив вимоги

ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ). Засуджений не погоджується з тим, що суди не визнали недопустимими доказами протокол огляду місця події від 30 грудня 2015 року та висновки судово-медичних експертиз. Зазначає, що огляд проведено без дозволу слідчого судді, що є порушенням положень статей 234, 237 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Матюшева О.В. вважала, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, просила судові рішення залишити без зміни.

Захисник Брагіна Т.В. підтримала касаційну скаргу засудженого.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як видно зі змісту оскарженої ухвали апеляційного суду, ці вимоги закону при перегляді кримінального провадження апеляційним судом виконано.

Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи обвинуваченого та його захисника щодо недопустимості протоколу огляду місця події

від 30 грудня 2016 року та доказів, отриманих внаслідок нього,

і обґрунтовано визнав їх безпідставними, про що навів відповідні мотиви у своєму рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Судом першої інстанції було встановлено, що квартира АДРЕСА_1 (місце вчинення кримінального правопорушення та проведення огляду місця події) належить на праві власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Остання надала письмову заяву від

30 грудня 2015 року про добровільну згоду на огляд працівниками поліції зазначеної квартири, такий огляд проводився за її участі (а.с. 78, т. 1). Законом не передбачено обов`язкового отримання такої згоди від усіх співвласників чи володільців житла, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що огляд місця подїі відбувся відповідно до вимог процесуального закону. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що дозвіл слідчого судді як форма рішення про дозвіл на проникнення до житла чи іншого володіння особи з метою проведення огляду є обов`язковим у випадку, коли володілець добровільної згоди на це не давав. У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4, яка є одним із власників житла та фактично в ньому проживала, тобто була володільцем, надала добровільну згоду на огляд квартири.

Крім того, з матеріалів провадження убачається, що негайно після проведення огляду слідчий звернувся з клопотанням до слідчого судді, який надав дозвіл на проведення огляду житла (квартири) за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що проведення огляду місця події у нічний час не суперечило вимогам статей 223, 237 КПК. Повідомлення про злочин було отримано 29 грудня 2015 року о 22:30, а огляд місця події було проведено слідчим 30 грудня 2015 року в період з 02:10 по 03:15, що було обумовлено необхідністю збереження слідів кримінального правопорушення.

Таким чином, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відсутні підстави для визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події та похідних від нього висновків експертиз, предметом дослідження яких були вилучені при огляді місця події матеріали біологічного походження та речові докази, оскільки вони зібрані у встановленому законом порядку і відповідають вимогам статей 85, 86 КПК.

Також апеляційний суд перевірив та визнав необґрунтованими доводи сторони захисту щодо недопустимості як доказів висновків судово-медичних експертиз № 226, № 571Д, № 227Д, № 570Д, № 980Д, № 972Д, оскільки під час їх проведення використовувалися дані історії хвороби потерпілого ОСОБА_2, яка була надана КУ "Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги" без ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів у порядку статей 159, 162 КПК.

Згідно з положеннями ст. 159 КПК тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

За змістом закону сторона має звернутися з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, якщо особа, у володіння якої знаходяться такі речі і документи, не надала такого доступу добровільно. Оскільки потерпілий ОСОБА_2 не заперечував проти витребування його історії хвороби, а лікарня добровільно погодилася передати її для проведення експертизи, у слідчого не було підстав звертатися до слідчого судді з відповідним клопотанням.

Усі інші судово-медичні експертизи проведено з використанням даних, зазначених у судово-медичній експертизі № 226.

Отже, немає підстав вважати, що докази, які містяться у висновках судово-медичних експертиз, були отримані з істотним порушенням кримінального процесуального закону, прав та свобод людини і тому є недопустимими.

Таким чином, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

З огляду на те, що при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування або зміни судового рішення, касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.