361/5138/17 Про таємне викрадення чужого майна - 06.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 7 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110130002664, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця станиці Курчанської Темрюцького району Краснодарського краю Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 3 липня 2017 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 8 липня 2017 року приблизно о 15:30 рухався на автомобілі "ВАЗ 2107", державний реєстраційний знак НОМЕР_1, по автодорозі з с. Пухівка в напрямку смт Калита Броварського району Київської області і в цей момент у нього виник умисел, направлений на повторне, таємне викрадення майна, поєднане з проникненням у сховище, а саме акумуляторних батарей, належних ТОВ "Лайфселл", які знаходяться в технічному приміщенні базової станції мобільного зв`язку у с. Пухівка. Пошкодивши корпус, ОСОБА_1 проник до базової станції (контейнера), звідки викрав чотири акумуляторних батареї та з місця вчинення злочину зник, заподіявши ТОВ "Лайфселл" матеріальну шкоду на загальну суму 4072, 84 грн.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за ч. 3 ст. 185 КК у зв`язку із недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 . Вказує на те, що суд безпідставно відхилив клопотання прокурора про повторний допит свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, показання яких є суперечливими, у зв`язку з чим не надав прокурору можливості реалізувати свій обов`язок, визначений у ст. 92 КПК. Суд апеляційної інстанції доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив та не зазначив підстав, з яких визнав скаргу необґрунтованою.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор не підтримав касаційну скаргу подану прокурором.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.

Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, визначених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 92 КПК, обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 зазначеного Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та у визначених цим же Кодексом випадках на потерпілого.

Частиною 3 ст. 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Згідно з ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

У ч. 1 ст. 94 КПК зазначено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність забраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з ч. 1 ст. 373 цього ж Кодексу, суд ухвалює виправдувальний вирок, який повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

За п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини справи, проаналізував докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і дійшов правильного висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК та обґрунтовано виправдав останнього.

При цьому, суд зазначив у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1, з яким погоджується й колегія суддів.

Так, будучи допитаним у суді першої інстанції, ОСОБА_1 винуватість у вчиненні злочину не визнав та пояснив, що 8 липня 2017 року він повертався на автомобілі додому та в с. Пухівка Броварського району Київської області на автобусній зупинці побачив знайомого ОСОБА_3 і вони вдвох поїхали в смт Калита. При виїзді із с. Пухівка під час руху він почув невідомий шум в автомобілі та проїхавши деяку відстань, в районі лісу, зразу зупинив автомобіль. Після того як він обдивився автомобіль, він відійшов від нього на декілька метрів в туалет, в цей час ОСОБА_3 також виходив з автомобіля, а тому він весь час знаходився в полі зору останнього. Повернувшись він сів в автомобіль і вони разом з ОСОБА_3 поїхали далі. Переїхавши міст, що за с. Пухівка, він відчув запах масла з моторного відсіку, зупинив автомобіль та вийшов з нього, а ОСОБА_3 залишився в салоні. В цей час біля них зупинився автомобіль, з якого вийшов ОСОБА_2, став розпитувати чи не бачив він сторонніх осіб біля станції мобільного зв`язку. З автомобіля вийшов ОСОБА_3, а ОСОБА_2, обійшовши автомобіль декілька разів, заглянув через вікна у салон, сфотографував автомобіль на мобільний телефон та запитав у ОСОБА_3 що ми тут робимо, на що останній відповів, що автомобіль зламався і ОСОБА_2 поїхав. При цьому, ОСОБА_2 про крадіжку батарей їм нічого не говорив, багажник відкрити не просив, а якщо б попросив, він відкрив би багажник

Під час розгляду кримінального провадження місцевий суд дослідив надані стороною обвинувачення докази, а саме заяву про вчинення кримінального правопорушення, протокол огляду місця події з ілюстрованою фото-таблицею, протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ТОВ "Лайфселл" Дрища С. С. та дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані докази не доводять, а навпаки спростовують вину ОСОБА_1, вони не є достатніми для визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину.

Зокрема, суд зазначив, що свідки сторони обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у суді пояснили, що не бачили як ОСОБА_1 вчиняв крадіжку акумуляторних батарей із технічного приміщення базової станції мобільного зв`язку. Крім того, свідок ОСОБА_2 пояснив, що він лише припускає, що ОСОБА_1 міг вчинити крадіжку, оскільки бачив його автомобіль неподалік від станції, проте викрадених акумуляторів в автомобілі він не бачив. Представник ТОВ "Лайфселл" Дрищ С. С. у судовому засіданні підтвердив лише факт крадіжки батарей та зазначив, що в ході досудового розслідування викраденого знайдено не було.

В протоколі огляду місця події та ілюстрованій фото-таблиці до нього зафіксовано лише вигляд технічного приміщення базової станції мобільного зв`язку, звідки було викрадено майно, проте жодних доказів які б вказували на причетність ОСОБА_1 до цього, в ході проведення слідчої дії не виявлено. З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками вбачається, що свідок ОСОБА_2 впізнав ОСОБА_1 як особу, яку він лише бачив біля технічного приміщення базової станції мобільного зв`язку.

Оцінивши показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представника ТОВ "Лайфселл" Дрища С. С., суд зробив висновок, що жоден з вказаних осіб не підтвердив причетність ОСОБА_1 до вчинення крадіжки.

Врахувавши наведене, ретельно дослідивши та проаналізувавши докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення у судовому засіданні не доведено вчинення ОСОБА_1 інкримінованого кримінального правопорушення.

Доводи прокурора, аналогічні за змістом доводам, викладеним у касаційній скарзі, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх і визнав неспроможними, а тому відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення.

Апеляційний суд у своєму рішенні спростував твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_1, наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та відповідно до вимог ст. 419 КПК належним чином мотивував своє рішення. Ухвала повною мірою відповідає вимогам ст. 370 КПК.

Зокрема, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про виправдання ОСОБА_1, зазначивши, що досліджені у суді першої інстанції докази, надані стороною обвинувачення, не доводять висунуте останньому обвинувачення.

Доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, про те, що судом безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання про повторний допит свідків, були предметом розгляду апеляційного суду, який визнав їх неспроможними.

Зокрема, суд зазначив, що вказаних свідків було допитано у суді під час розгляду кримінального провадження. Проте, прокурором було заявлено клопотання про повторний допит свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з метою усунення протиріч у їх показаннях та показаннях ОСОБА_1, яке судом було задоволено.

Суд повторно допитав свідка ОСОБА_2, однак свідок ОСОБА_3 не з`явився до суду протягом наступних чотирьох засідань. Суд надав достатньо часу прокурору для забезпечення повторної явки свідка, у зв`язку з чим неодноразово відкладав розгляд справи, а також сприяв прокурору в забезпечення явки свідка до суду шляхом здійснення судового виклику.

Враховуючи те, що прокурор не забезпечив явку свідка ОСОБА_3 протягом тривалого часу та того, що цей свідок був допитаний раніше, суд прийняв рішення про закінчення з`ясування обставин та ухвалив вирок, оцінивши показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які було отримано в судовому засіданні, та оцінено у сукупності з іншими доказами.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується.

Під час перегляду кримінального провадження, суд касаційної інстанції не встановив обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень, колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.