654/2927/17 Про порушення ПДР, що призвело до виїзду автомобіля за межі проїзної частини дороги на праве узбіччя, де був скоєний наїзд на пішоходів, у наслідок чого потерпілі отримали тяжкі тілесні ушкодження - 06.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Мальцева Я.М. в інтересах на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 червня 2018 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016230150001956 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Суворівка Голопристанського району Херсонської області та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 червня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 23 серпня 2016 року, керуючи технічно справним автомобілем "ВАЗ 21011", державний номер НОМЕР_1, з причепом "ПФ01 Фермер", державний номер НОМЕР_2, рухаючись у районі 30 км+800 м автодороги м. Гола Пристань - с. Залізний Порт, у порушення вимог пунктів 2.3 "б", 1.5 та 10.1 Правил дорожнього руху проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, а саме - перед початком руху свого транспортного засобу не переконався у тому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, розпочав рух з правого узбіччя зі сторони с. Бехтери у напрямку с. Чулаківка Голопристанського району Херсонської області, виконуючи маневр лівого розвороту, виїхав на проїзну частину, чим створив аварійну ситуацію для водія автомобіля "ВАЗ 21063", державний номер НОМЕР_3, ОСОБА_3, який рухався у попутному напрямку, внаслідок чого останній, будучи в аварійній обстановці, виїхав за межі проїзної частини дороги на праве узбіччя, де здійснив наїзд на пішоходів. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. При цьому вказує на однобічність і неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а тому вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 374 КПК України,оскільки суд дав неправильну оцінку доказам. Зокрема стверджує, що визнавши ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суди врахували недопустимі докази: висновки експертів, речові докази, протокол огляду місця події з додатком.Зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 2 ст. 439 КПК України, відповідно до яких вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді, за відсутності будь-яких обґрунтованих мотивів відмовив стороні захисту у задоволенні клопотання про проведення слідчих експериментів, зі свідками ОСОБА_6, ОСОБА_7 та засудженим ОСОБА_2, чим порушив принципи змагальності сторін та безпосередності дослідження доказів, що відповідно до статей 94, 412, 438 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки не містить аргументованих відповідей на усі доводи апеляційної скарги.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу захисника Мальцева Я.М. адвокат Іванов С.С. в інтересах законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_5 просить залишити її без задоволення як безпідставну.

В судовому засіданні захисник підтримав подану скаргу, а прокурор та законний представник неповнолітнього потерпілого заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

У цьому кримінальному провадженні, як убачається з його матеріалів, апеляційний суд, постановляючи ухвалу, не дотримався наведених вимог закону.

Так, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.

Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 КПК України і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Скасовуючи ухвалу Херсонського апеляційного суду від 24 січня 2019 року, якою вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 червня 2018 року було залишено без зміни, Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2019 року зазначив, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, та вказав суду апеляційної інстанції на необхідність при новому розгляді справи перевірити належним чином усі доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника, й ухвалити законне та обґрунтоване рішення. При цьому Верховним Судом було констатовано, що суд апеляційної інстанції усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України формально підійшов до вирішення клопотань сторони захисту про допит свідків та проведення додаткових слідчих дій та, відмовляючи в їх задоволенні, передчасно дійшов висновку про достатність і допустимість наявних доказів ще до прийняття остаточного рішення. До того ж, судом касаційної інстанції було зазначено, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося і те, що під час досудового розслідування ОСОБА_2 був фактично позбавлений можливості реалізувати свої права як підозрюваного, здійснювати ефективний захист, збирати відповідні докази.

За матеріалами справи, захисник Іващенко А.І., не погодившись із вироком, оскаржив його в апеляційному порядку. У скарзі, наводячи конкретні доводи, просив скасувати вирок суду і ухвалити виправдувальний вирок. Аргументуючи заявлену вимогу, захисник посилався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту досудового розслідування. При цьому сторона захисту заявляла клопотання про повторне дослідження доказів, зокрема допит свідків та проведення слідчого експерименту за участі свідків та обвинуваченого.

Однак, розглядаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції зазначив в ухвалі суть її доводів, проте не перевірив їх з достатньою повнотою і дав на них відповіді без аналізу та оцінки доказів, на які посилався захисник. При цьому апеляційний суд продублював висновки, викладені у вироку суду першої інстанції, обмежившись формальним переліченням наведених у ньому доказів, показань свідків та документів. Водночас аргументованих відповідей на доводи апеляції захисника не дав, достатніх мотивів їх відхилення не навів і свого рішення про залишення апеляційної скарги без задоволення, а вироку суду першої інстанції без змін в ухвалі належним чином не вмотивував.

Так, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідків та проведення слідчих дій, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги про необхідність проведення слідчих експериментів, а погодився з рішенням суду першої інстанції про обґрунтовану відмову у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення цих дій, при цьому послався також на те, що з часу події минуло більше трьох років, що створює об`єктивні сумніви у ефективності проведення вказаної слідчої дії на стадії провадження. Натомість, на необхідність ретельної перевірки доводів захисника в частині вирішення клопотань прямо наголошувалося в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року, з урахуванням констатування касаційним судом неможливості ОСОБА_2 повноцінно реалізувати ефективний захист та збирання відповідних доказів під час досудового розслідування. Таким чином, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ч. 2 ст. 439 КПК України фактично вдався до оцінки вказівок суду касаційної інстанції та вказав у своєму рішенні про недоцільність їх виконання.

Допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю її вимогам ст. 419 КПК України та недотриманням судом апеляційної інстанції вимог ч. 2 ст. 439 цього Кодексу з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та прийняти рішення, яке буде відповідати вимогам закону.

У зв`язку із скасуванням судового рішення щодо ОСОБА_2 та враховуючи, що обраний раніше йому запобіжний захід, не пов`язаний з ізоляцією від суспільства, колегія суддів вважає за необхідне звільнити його з установи виконання покарань, куди ОСОБА_2 був поміщений для відбування покарання за вказаним рішенням суду в порядку звернення судового рішення до виконання.