442/6175/18 Про визнання особи невинуватим у скоєнні злочину, передбаченого ст. 187 КК України, та виправдання обвинуваченого у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення - 06.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Грачова Д.Ю. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2018 року та вирок Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017140110001689 від 18 серпня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України (злочин, вчинений щодо потерпілої ОСОБА_2 ) та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України (злочин, вчинений щодо потерпілої ОСОБА_3 ) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до засудженого ОСОБА_1 про відшкодування майнової та матеріальної шкоди на підставі ч. 3 ст. 129 КПК України залишено без розгляду.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 серпня 2017 року приблизно о 06:58, перебуваючи на АДРЕСА_3, керуючись корисливим мотивом, з метою заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, здійснив напад на потерпілу ОСОБА_3, завдавши їй декількох ударів кулаками в ділянки потилиці та правої нижньої щелепи, після чого шляхом ривка заволодів її золотим кулоном вагою 5,18 г, чим заподіяв останній майнової шкоди на суму 5180 грн.

Вироком Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, а в задоволенні апеляційної скарги захисника відмовлено. Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2018 року в частині призначення покарання скасовано, призначено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 187 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк перебування його під вартою з 14 червня 2018 року по 15 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 16 серпня 2018 року включно.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо засудженого ОСОБА_1 судові рішення і закрити кримінальне провадження згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. При цьому зазначає, що в основу прийнятих судових рішень було покладено недопустимий доказ.

Так, захисник вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою те, що протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14 листопада 2017 року є недопустимим доказом, оскільки слідчий, порушуючи вимоги ч. 6 ст. 228 КПК України, належним чином не обґрунтував необхідність проведення впізнання саме за фотознімками.

Крім того, у зазначеному протоколі відсутній запис про дані, які слідчий відповідно до ч. 1 ст. 228 КПК України мав з`ясувати у потерпілої перед проведенням слідчої дії, а також не вказано, за якими саме ознаками потерпіла впізнала особу, яка здійснила на неї напад.

Одночасно захисник вказує, що судами обох інстанцій залишено поза увагою те, що вказана слідча дія проводилася за відсутності понятих, що є грубим порушенням норм процесуального законодавства.

Також захисник Грачов Д.Ю. у своїй касаційній скарзі зазначає, що посилання суду на показання свідка ОСОБА_4 як такі, що підтверджують винуватість засудженого, є необґрунтованими, оскільки сам свідок під час допиту в судовому засіданні місцевого суду висловлював лише припущення щодо можливої схожості засудженого із нападником.

Крім того, захисник зазначає, що суди обох інстанцій, призначаючи ОСОБА_1 покарання, не надали значення результатам стаціонарної психіатричної експертизи, відповідно до висновків якої під час інкримінованих дій ОСОБА_1 не повною мірою міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Крім того, захисник вказує, що судом першої інстанції неправильно кваліфіковано дії засудженого ОСОБА_1, оскільки факту завдання ударів потерпілій належним чином зафіксовано не було, а в матеріалах кримінального провадження відсутні інші докази, які б вказували на застосування насильства щодо потерпілої.

Позиції інших учасників судового провадження

На зазначену касаційну скаргу прокурор подав заперечення, в яких він вказує на необґрунтованість доводів захисника та просить постановлені щодо засудженого ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Грачова Д.Ю. - без задоволення.

У судовому засіданні захисник Грачов Д.Ю. свою касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити в повному обсязі, прокурор заперечувала щодо задоволення поданої касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неправильну оцінку доказів чинним законом не передбачено.

Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про надання судами обох інстанцій неправильної оцінки показанням свідка ОСОБА_4 та, як наслідок, безпідставне посилання на його показання у своєму рішенні, не можуть бути предметом касаційного розгляду.

Крім того, у поданій касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироків місцевого та апеляційного судів, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням матеріального та процесуального законодавства.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Висновку щодо винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, а саме: показань свідка ОСОБА_4 ; фактичних даних, що містяться у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14 листопада 2017 року, протоколі слідчого експерименту від 14 листопада 2017 року, а також на підставі показань потерпілої ОСОБА_3, яка під час проведення впізнання чітко вказала на засудженого як на особу, яка здійснила на неї напад, а під час слідчого експерименту детально розповіла про обставини вчинення злочину, показала місце та механізм, за яким ОСОБА_1, застосовуючи фізичне насильство, незаконно заволодів її майном. При цьому показання потерпілої повною мірою відповідають фактичним обставинам справи та показанням свідка, що у своїй сукупності повністю відтворюють картину події.

Апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду, належним чином оцінив показання потерпілої, свідка, документальні та інші докази, які є послідовними й узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України.

Крім того,посилання захисника на відсутність у потерпілої тілесних ушкоджень як на обставину, що свідчить про неправильну кваліфікацію дій засудженого, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Об`єктивна сторона вчиненого ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, характеризується вчиненням нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Під насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти умисне заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя та здоров`я в момент заподіяння.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 з метою заволодіння майном потерпілої ОСОБА_3 завдав останній ударів, небезпечних для життя та здоров`я в момент заподіяння, зокрема двох ударів кулаками по голові ззаду в ділянку потилиці, одного удару кулаком у праву частину нижньої щелепи та декількох ударів кулаками по тілу, після чого шляхом ривка заволодів її майном. При цьому факт застосування насильства до потерпілої ОСОБА_3 з боку засудженого підтверджується показаннями самої потерпілої, яка як під час досудового слідства, так і в судах першої та апеляційної інстанцій зазначала, що ОСОБА_1 завдав їй декількох ударів кулаками в ділянки голови та тіла. Мотивів для обмови потерпілою засудженого суд не встановив.

Таким чином, на переконання Суду, з урахуванням обсягу доказів, оцінених та перевірених судами першої та апеляційної інстанцій, дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно, а посилання захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у зв`язку з відсутністю у потерпілої тілесних ушкоджень є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Твердження захисника про недопустимість як доказу протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14 листопада 2017 року, оскільки вказану слідчу дію було проведено з явними порушеннями норм процесуального законодавства, а сам протокол не відповідає вимогам, передбаченим КПК (4651-17) , є необґрунтованими.

Так, у своїй касаційній скарзі захисник Грачов Д.Ю. зазначає, що слідчим на порушення вимог ч. 6 ст. 228 КПК України не було належним чином аргументовано проведення пред`явлення особи для впізнання саме за фотознімками, що є неприпустимим.

Однак з такими доводами сторони захисту колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Частиною 6 ст. 228 КПК України передбачено, що за необхідності впізнання може проводитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред`явленні особи для впізнання.

Ураховуючи положення вказаної норми закону, Суд дійшов висновку, що доводи захисника про порушення слідчим вимог ч. 6 ст. 228 КПК України є безпідставними, оскільки зазначена слідча дія проводилася з дотриманням вимог КПК (4651-17) , а обов`язковість обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками законодавством не передбачено.

Крім того, захисник вказує, що у вищевказаному протоколі відсутній запис про виконання слідчим положень ч. 1 ст. 228 КПК України та не вказано, за якими саме ознаками потерпіла впізнала особу, яка здійснила на неї напад.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 КПК України перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, слідчий перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілої ОСОБА_3 попередньо з`ясував, чи може вона впізнати нападника, опитав про зовнішній вигляд і прикмети особи, яка вчинила напад, а також обставини, за яких потерпіла бачила цю особу. При цьому потерпіла зазначила, що може впізнати особу, яка шляхом нападу заволоділа її майном, за зовнішніми ознаками обличчя, а саме за формами носа, губ, очей.

Цей факт зафіксовано в зазначеному протоколі та закріплено підписом потерпілої (арк. пров. 65).

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи захисника в частині порушення слідчим вимог ч. 1 ст. 228 КПК України є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами провадження.

Також у своїй касаційній скарзі захисник зазначає, що пред`явлення особи для впізнання за фотознімками проведено з грубим порушенням норм процесуального закону, оскільки під час слідчої дії були відсутні поняті.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом встановлено, що 14 листопада 2017 року в рамках кримінального провадження № 12017140110001689 було проведено пред`явлення особи для впізнання за фотознімками. Вказана слідча дія проводилась за участю потерпілої ОСОБА_3 та понятих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . При цьому зауважень або скарг від учасників слідчої дії не надходило.

Відповідно до вироку місцевий суд, урахувавши вказані обставини та дослідивши протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, встановив, що зазначений процесуальний документ повністю відповідає вимогам закону, слідчу дію проведено у присутності понятих, з дотриманням процедури, визначеної кримінальним процесуальним законодавством, та зробив висновок про наявність усіх підстав для взяття його до уваги.

Апеляційний суд, перевіряючи вирок в апеляційному порядку, з такими висновками місцевого суду погодився.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що пред`явлення особи для впізнання за фотознімками проведено з дотриманням норм процесуального законодавства, а протокол за результатами проведення цієї слідчої дії відповідає вимогам, передбаченим КПК (4651-17) , доказів, які б підтведжували зворотне, в ході касаційного розгляду не встановлено, а тому доводи захисника щодо недопустимості як доказу протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14 листопада 2017 року є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Твердження захисника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою висновок стаціонарної психіатричної експертизи, на переконання колегії суддів є необґрунтованими з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 вид та розмір покарання та звільняючи його від відбування цього покарання, з поміж іншого посилався і на висновок експертів-психіатрів, відповідно до якого засуджений під час інкримінованих йому дій не повною мірою міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, молодий вік засудженого, його незадовільний стан здоров`я, бажання пройти курс лікування від наркозалежності, наявність посередньої характеристики з місця проживання та відсутність претензій матеріального і морального характеру від потерпілої та прийшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 реального покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без застосування положень ст. 75 КК України.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що доводи сторони захисту про те, що судами обох інстанцій, при призначенні покарання залишено поза увагою висновок судово-психіатричної експертизи № 97 від 29 серпня 2018 року, яким встановлено, що під час вчинення злочину ОСОБА_1 не повною мірою міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, є надуманими та необгрунтованими, оскільки як вбачається із оскаржуваних захисником судових рішень, судами обох інстанцій повною мірою було враховано психічний стан здоров`я засудженого ОСОБА_1 .

Переглядаючи вирок місцевого суду, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 420 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах захисника та прокурора доводам та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність ухвалення нового вироку, яким частково задоволено лише апеляційну скаргу сторони обвинувачення в частині призначеного покарання, а в решті рішення місцевого суду постановлено залишити без зміни.

На переконання колегії суддів, вирок суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

Касаційну скаргу захисника Грачова Дмитра Юрійовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2018 року та вирок Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року - без зміни.