Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 686/11717/18

провадження № 51-3107км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Бородія В.М.,

суддів Єремейчука С.В., Чистика А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Лисоконь І.В.,

прокурора Сингаївської А.О.,

захисника Рибачка А.А. (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

потерпілого ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),

представника потерпілого Плавуцького В.В. (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Рибачка Андрія Андрійовича на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбуття основного покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов'язків, визначених ч. 1 ст. 76 КК.

Стягнуто з ПАТ "Страхова компанія "Універсальна" витрати на лікування потерпілого ОСОБА_2 на користь Хмельницької міської лікарні.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 73 845, 32 грн, а на користь держави вартість процесуальних витрат у розмірі 715 грн.

Провадження в частині відшкодування матеріальної шкоди потерпілому - закрито, у зв'язку з відмовою останнього від цивільного позову.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 09 січня 2018 року приблизно о 18:45, порушуючи вимоги пунктів 2.3 "б", п. 18.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (1306-2001-п) (далі - Правила дорожнього руху України), керував автомобілем "Renault Scenic", реєстраційний номер НОМЕР_1., що рухався в м. Хмельницькому по вул. Свободи у напрямку просп. Миру до вул. Зарічанської, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу по вул. Соборній біля будинку 2 А, на якому перебував пішохід ОСОБА_2, який перетинав проїзну частину вул. Свободи в напрямку зліва направо по ходу руху транспортного засобу, проявив неуважність, не вжив заходів до зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу аж до його зупинки, не надав переваги в русі пішоходу та скоїв на нього наїзд.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу прокурора Хмельницької місцевої прокуратури на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2018 року щодо ОСОБА_1 відхилив, апеляційні скарги захисника Рибачка А.А. та представника потерпілого Плавуцького В.В. задовольнив частково. Вирок у частині вирішення цивільних позовів скасовано, а справу направлено до місцевого суду для розгляду в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині вирок залишено без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник Рибачок А.А. просить скасувати вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції, вказує, що під час ухвалення рішень судами не дотримано положень ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

Захисник стверджує, що місцевий суд вийшов за межі висунутого обвинувачення, а суд апеляційної інстанції не виправив вказаного порушення, чим допустив порушення статей 337, 404 КПК. Зокрема у вироку суду та обвинувальному акті є наявні розбіжності щодо напрямку перетину потерпілим проїзної частини та неузгодженість в описі отриманих потерпілим тілесних ушкоджень. Вказане, на думку захисту, є істотним порушенням кримінального процесуального закону.

Крім цього, судами першої та апеляційної інстанцій дано неправильну правову оцінку обставинам кримінального правопорушення. Зокрема не надано оцінки тому, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп'яніння та змінював напрямок свого руху.

Також суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги як допустимі докази протокол огляду місця події та висновок судово - медичної експертизи від 25 квітня 2018 року № 371, який зроблений на підставі історії хвороби потерпілого, яку було отримано з порушенням статей 152- 162 КПК та не було відкрито в порядку ст. 290 КПК стороні захисту.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Рибачок А.А. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити. Звернув увагу Суду, що судами першої та апеляційної інстанцій не дано належної оцінки доводам сторони захисту про те, що досудове слідство у справі проводила неуповноважена особа. Також, на думку захисту, органом досудового слідства порушено право на захист засудженого ОСОБА_1, зокрема не ознайомлено останнього з постановою про призначення судово-медичної експертизи, не відкрито обвинуваченому у супереч вимогам ст. 290 КПК історії хвороби потерпілого, яка стала підставою для визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого. Зауважив, що експерт який проводив судово-медичну експертизу не був попереджений про кримінальну відповідальність.

Засуджений ОСОБА_1 підтримав доводи захисника, наведені в касаційній скарзі, та просив задовольнити скаргу.

Прокурор Сингаївська А.О. в судовому засіданні не підтримала доводів, викладених у касаційній скарзі захисника, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначила, що судові рішення у справі відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК. Щодо доводів захисту про невідкриття історії хвороби під час виконання вимог ст. 290 КПК, то вони не узгоджуються з даними, які містяться у матеріалах кримінального провадження, оскільки цей захисник не був присутнім під час виконання вимог ст. 290 КПК, захисник мав можливість ознайомитися з матеріалами провадження на стадії судового розгляду, матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що захисник заявляв клопотання стосовно ознайомлення з історією хвороби потерпілого. Посилання захисника на те, що досудове слідство проводилось неуповноваженою особою, не були підтверджені оскільки, за матеріалами кримінального провадження досудове слідство було почато (внесено відомості до ЄРДР) слідчим Лисаком Р.Р. та закінчено ним. Щодо розбіжностей у обвинувальному акті та судових рішеннях у частині фактичних обставин прокурор зазначила, що під час розгляду кримінального провадження по суті суд об'єктивно встановив фактичні обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, які викладено у вироку.

Потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні не підтримав доводів, викладених у касаційній скарзі захисника Рибачка А.А., просив судові рішення залишити без зміни.

Представник потерпілого Плавуцький В.В. у судовому засіданні не підтримав доводів зазначених у касаційній скарзі захисника Рибачка А.А., просив судові рішення залишити без зміни. Зауважив, що суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 з дотриманням положень КПК (4651-17) та надав вичерпні відповіді на доводи сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, думку засудженого, прокурора, потерпілого, його представника та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника Рибачка А.А. не підлягає задоволенню на таких підставах.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, в тому числі стороні захисту.

Так, суд, перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення, та доводи захисту й обвинуваченого, детально проаналізував їх і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв'язку.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження касаційний суд установив, що місцевий суд висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху України за обставин викладених у вироку, внаслідок чого потерпілому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, обґрунтовано наявними в матеріалах справи доказами та зроблено його на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з додержанням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі показань допитаного у судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_1 який не визнав своєї винуватості та зазначив, що дійсно наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу по вул. Свободи у м. Хмельницькому в районі прилягання до будинку № 2А, у зв'язку з тим, що попереду нього в крайній правій смузі руху в попутному напрямку рухався мікроавтобус, не помітив пішохода ОСОБА_2, який перетинав проїзну частину по пішохідному переходу, не зменшив швидкості руху аж до зупинки керованого ним транспортного засобу та скоїв наїзд, заподіявши тілесні ушкодження.

Потерпілий ОСОБА_2, який пояснив, що він переходив дорогу по нерегульованому пішохідному переходу. Почувши звук двигуна автомобіля, розвернувся і в цей момент вказаний автомобіль скоїв на нього наїзд.

Показання потерпілого узгоджуються з доказами отриманими під час досудового розслідування, які є належними, зібрані в установленому законом порядку, тобто є допустимими та достатніми для встановлення винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, які перевірено під час судового розгляду.

З даних протоколу огляду місця події від 01 січня 2018 року та схеми до нього встановлено, що місцем пригоди є освітлена міським електроосвітленням ділянка вул. Свободи в м. Хмельницькому, на якій розташований визначений дорожньою розміткою та дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2, нерегульований пішохідний перехід, додатково освітлений ліхтарями. У напрямку від просп. Миру до вул. Зарічанської за цим пішохідним переходом, на відстані 6.3 м від нього у крайній лівій смузі руху (5.7 м від правих коліс до правого бордюра) перебував автомобіль "Renault Scenic" (д.н.з. НОМЕР_1), який має механічні пошкодження у вигляді вм'ятин кришки моторного відсіку з правого боку та розбитого лобового скла з того ж боку (Т.1, а.п. 59- 66).

Із даних, що містяться у висновку судово-медичної експертизи від 25 квітня 2018 року № 371 встановлено, що у потерпілого ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: садна правої кисті, які належать до категорії легких; перелому правої ключиці зі зміщенням уламків, перелому ребер справа (3-5 - подвійні по задній поверхні, 6-8 - по задній аксилярній лінії), перелому правої здухвинної кістки, уламкового перелому даху правої вертлюжної садини з центральним вивихом головки правої стегнової кістки, садна правого плечового суглобу, які належать до категорії середнього ступеня тяжкості, як такі, що спричинили тривалий розлад здоров'я; забою головного мозку середнього ступеня, перелому правої скроневої кістки з переходом на основу, крововиливу під тверду мозкову оболонку лівої скроневої частки головного мозку, які належать до категорії тяжких, як такі, що небезпечні для життя в момент заподіяння. Зазначені тілесні ушкодження могли утворитись під час ДТП, яка мала місце 09 січня 2018 року, в момент первинного удару потерпілий міг бути повернутий до автомобіля, що рухався, швидше за все, правою половиною тіла і перебував у вертикальному положенні (Т.1, а.с. 73 - 75).

Висновок суду про те, що порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.3 (б) та п.18.1 Правил дорожнього руху України має причинний зв'язок із настанням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками, відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 5 листопада 2015 року № 5-218кс15, згідно з яким під час розгляду кримінального провадження предметом дослідження має бути питання наявності чи відсутності обов'язкового елементу об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України, - причинного зв'язку між допущеними порушеннями правил безпеки дорожнього руху, якщо такі мали місце, та суспільно небезпечними наслідками (заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень).

Посилання захисника на неузгодженість обвинувачення та вироку суду щодо напрямку перетину потерпілим проїзної частини, як на підставу для скасування судових рішень, є необґрунтовані. Так, вказане не є підставою для скасування судових рішень, оскільки не є порушенням у розумінні положень ч. 1 ст. 412 КПК, яке вплинуло на законність прийнятих судових рішень. Як беззаперечно встановлено під час судового розгляду, потерпілий отримав тілесні ушкодження, коли пересувався пішохідним переходом, а водій ОСОБА_1, не дотримуючись п.п. 2.3 (б), п. 18.1 Правил дорожнього руху України, здійснив на нього наїзд. Таким чином, між діями водія та наслідками, які настали, є необхідний і достатній причинний зв'язок.

У висновку судово-медичний експерт зазначив, що отриманні тілесні ушкодження могли утворитись при ДТП, яка мала місце 09 січня 2018 року, при цьому судячи з локалізації тілесних ушкоджень потерпілий в момент первинного удару міг бути повернутий до автомобіля, що рухався, скоріш за все правою половиною тіла і знаходився у вертикальному або близькому до такого положенні.

Твердження захисника, що суд вийшов за межі обвинувачення, проаналізувавши висновок експерта стосовно тілесних ушкоджень, не були підтверджені, оскільки суд, дослідивши висновок судово-медичного експерта, проаналізував його та виклав його зміст у мотивувальній частині вироку, під час аналізу доказів дотримуючись положень статей 94, 374 КПК та не вийшовши при цьому за межі висновку судово-медичного експерта.

Заслуговують на увагу висновки місцевого суду про те, що якби обставина на яку вказує обвинувачений, а саме перекриття видимості іншим транспортним засобом, який його випереджав, знайшла своє підтвердження, в будь-якому випадку це не звільняє водія від обов'язку дотримання п. 18.1 Правил дорожнього руху України, зокрема при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Обґрунтованими є висновки суду, що перебування потерпілого у стані алкогольного сп'яніння не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з причинами ДТП.

Сукупність наведених у вироку доказів, яким суд дав правильну оцінку, переконливо свідчать про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Отже, вважати, що судами неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, немає підстав.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, і у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, переглянув кримінальне провадження, в тому числі за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, визнав їх частково необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків, у тому числі дав оцінку показанням свідків, фактичним обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та іншим обставинам, на які посилався захисник, і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Обґрунтованими є висновки апеляційного суду, про те, що, як вбачається з витягу з ЄРДР, відомості про це кримінальне правопорушення вніс слідчий Лисак Р.Р., він же розпочав та закінчив розслідування у вказаному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 Іншого слідчого, який би здійснював досудове розслідування, не визначено керівником органу досудового розслідування. Таким чином, твердження сторони захисту, що досудове розслідування проведено неуповноваженими особами, не були підтвердженні. Посилання сторони захисту про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 09 січня 2018 року який складений неуповноваженою особою не знайшли свого підтвердження, оскільки, відповідно до матеріалів кримінального провадження слідчий Лисак Р.Р. який склав протокол огляду місця події в подальшому вніс відомості до ЄРДР та закінчив досудове слідство (Т.1 а.с. 57 - 66).

Також не заслуговують на увагу доводи, викладенні у касаційній скарзі захисника, про те, що слідчий у постанові про призначення судово-медичної експертизи не попередив експерта про кримінальну відповідальність.

Статтею 70, ч. 2 ст. 102 КПК, ст. 4 Закону України "Про судову експертизу", п. 3.2.7 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи від 17 січня 1995 року №6, визначено, що у висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що експерт попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Відповідно до висновку судово-медичного експерта від 25 квітня 2018 року № 371 експерт був попереджений про відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків, розголошення даних досудового слідства або дізнання, про що розписався особисто (Т.1 а.с. 73).

Стосовно посилання сторони захисту на невідкриття в порядку ст. 290 КПК історії хвороби потерпілого, яка стала підставою для проведення судово-медичної експертизи для встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, та незаконність її отримання, слід зазначити, що потерпілий наділений правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди її здоров'ю, а слідчий зобов'язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з'ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об'єктом експертного дослідження. За інших обставин, тобто якщо потерпілий не згоден надати наявні в її розпорядженні необхідні документи, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду. Невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку. Вказана позиція узгоджується з висновком Об'єднаної палати зробленого у постанові від 27 січня 2020 року у справі №754/14281/17 (провадження №51-218 кмо19).

Так, допитаний в судовому засіданні апеляційного суду потерпілий ОСОБА_2 показав, що не заперечував проти тимчасового вилучення слідчим його медичної картки для подальшого проведення судово-медичної експертизи з метою встановлення ступеню тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень.

Доводи захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого не заслуговують на увагу.

Так, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК, оскільки покарання відповідає характеру й тяжкості вчиненого злочину, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без реального відбування ним призначеного покарання у виді позбавлення волі, тобто звільнив останнього від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК та з покладенням на нього визначених ч.1 ст. 76 КК обов'язків.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, врахував усі обставини, які за законом мають правове значення, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухвалення такого рішення.

Апеляційний суд обґрунтовано вказав, що наведені дані про особу обвинуваченого, обставини, які пом'якшують покарання, та відсутність обтяжуючих покарання обставин є достатніми підставами для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК до основного покарання, однак, не є достатніми для незастосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК, детально перевірив викладені в апеляційній скарзі доводи захисника та обґрунтовано визнав їх безпідставними із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення. Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам цього Кодексу, та погоджується з наведеними у ній висновками про законність й обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, вичерпний перелік яких міститься в ч. 2 ст. 412 КПК та які би були безумовною підставою для скасування судових рішень, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 не допустили, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК, для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

Врахувавши наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника Рибачка А.А. слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2018 року з урахуванням змін, внесених ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року, та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Рибачка А.А. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

В.М. Бородій С.В. Єремейчук А.О. Чистик