567/132/18 Про таємне викрадення чужого майна - 05.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Острозького районного суду Рівненської області від 20 грудня 2018 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017180170000322, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Коржеуць Бричанського району Республіки Молдова, громадянина Республіки Молдова, який проживає у АДРЕСА_1, раніше судимого: 1) 01 червня 1998 року за вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області за ч. 2 ст. 140, ст. 17, ч. 3 ст. 81 КК України 1960 року із застосуванням статей 42, 44 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців;

2) 30 березня 2000 року за вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області за ч. 3 ст. 81, ч. 3 ст. 82, ст. 17, ч. 3 ст. 281 КК України 1960 року із застосуванням ст. 42 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років;

3) 31 березня 2005 року за вироком Кельменецького районного суду Чернівецької області за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ч. 4 ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 4 місяці;

4) 01 серпня 2006 року за вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

5) 19 листопада 2010 року за вироком Гребінківського районного суду Полтавської області за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років;

6) 11 квітня 2012 року за вироком Турійського районного суду Волинської області за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців;

7) 05 червня 2013 року за вироком Яготинського районного суду Київської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

8) 11 червня 2015 року за вироком Рівненського районного суду Рівненської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;

9) 17 вересня 2015 року за вироком Ківерцівського районного суду Волинської області за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням частин 1 і 4 ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 10 місяців; 05 липня 2017 року звільненого на підставі ст. 81 КК України умовно - достроково на невідбутий термін покарання 1 рік 1 місяць 18 днів;

10) 20 грудня 2017 року за вироком Козелецького районного суду Чернігівської області за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 71 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Острозького районного суду Рівненської області від 20 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

Остаточне покарання ОСОБА_1 призначено на підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 20 грудня 2017 року у виді позбавлення волі на строк 5 років 9 місяців. Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з 03 жовтня 2017 року, 23:15. Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2019 року вказаний вирок змінено в частині призначення покарання. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарання, призначеного ОСОБА_1 за цим вироком, та покарання, призначеного за вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 20 грудня 2017 року, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці. У решті вирок залишено без змін.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у ніч з 27 на 28 липня 2017 року близько 01:00 проник до магазину "ІНФОРМАЦІЯ_2" у АДРЕСА_2, звідки таємно викрав належне ОСОБА_2 майно на загальну суму 19 292, 80 грн.

У ніч з 02 на 03 серпня 2017 року у невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_1 проник до магазину "ІНФОРМАЦІЯ_3" у АДРЕСА_3, звідки повторно, таємно викрав належне ОСОБА_3 майно на загальну суму 33 942, 05 грн.

У ніч з 11 на 12 вересня 2017 року у невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_1 проник до магазину "ІНФОРМАЦІЯ_4" у АДРЕСА_4, звідки повторно, таємно викрав належне ОСОБА_4 майно на загальну суму 12 093 грн.

У ніч з 11 на 12 вересня 2017 року у невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_1 проник до магазину "ІНФОРМАЦІЯ_4" у АДРЕСА_5, звідки повторно, таємно викрав належне ОСОБА_5 майно на загальну суму 3560 грн.

У ніч з 11 на 12 вересня 2017 року у невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_1 проник до приміщення магазину у АДРЕСА_6, звідки повторно, таємно викрав належне ОСОБА_6 майно на загальну суму 600 грн.

У ніч з 11 на 12 вересня 2017 року у невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_1 проник до магазину "ІНФОРМАЦІЯ_5" у АДРЕСА_7, звідки повторно, таємно викрав належне ОСОБА_2 майно на загальну суму 40 399, 55 грн.

У ніч з 25 на 26 вересня 2017 року у невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_1 проник до магазину "ІНФОРМАЦІЯ_3" у АДРЕСА_3, звідки повторно, таємно викрав належне ОСОБА_7 майно на загальну суму 374 грн.

У ніч з 25 на 26 вересня 2017 року у невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_1 проник до магазину "ІНФОРМАЦІЯ_4" у АДРЕСА_8, звідки повторно, таємно викрав належне ОСОБА_8 майно на загальну суму 8072, 90 грн.

У ніч з 25 на 26 вересня 2017 року у невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_1 проник до магазину "ІНФОРМАЦІЯ_6" у АДРЕСА_9, звідки повторно, таємно викрав належне ОСОБА_9 майно на загальну суму 37 907, 90 грн.

У ніч з 02 на 03 жовтня 2017 року у невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_1 проник до магазину "ІНФОРМАЦІЯ_4" у АДРЕСА_10, звідки повторно, таємно викрав належне ОСОБА_10 майно на загальну суму 15 463, 25 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, ставить вимогу про скасування оскаржених судових рішень стосовно нього та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що у ході розгляду кримінального провадження судами попередніх інстанцій порушено його право на захист, оскільки він є громадянином Республіки Молдова та недостатньо володіє українською мовою, однак участі перекладача та захисника йому забезпечено не було. Крім цього, засуджений вказує про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник Воронов В.І. підтримали подану ОСОБА_1 касаційну скаргу та просили її задовольнити з наведених у ній мотивів.

Прокурор Костюк О.С. заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого та просив її відхилити, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як передбачено положеннями ст. 438 КПК України, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповнота судового розгляду не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Доводи в касаційній скарзі засудженого про те, що він є громадянином Республіки Молдова, погано володіє українською мовою, у зв'язку з чим залучення перекладача у вказаному кримінальному провадженні було обов'язковим, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Статтею 10 Конституції України передбачено, що державною мовою в Україні є українська мова.

Згідно з вимогами пп. "е" п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право, якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, одержувати безоплатну допомогу перекладача.

Під час вирішення питання про залучення перекладача визначальним є впевненість суду, що обвинувачений дійсно не володіє або недостатньо володіє державною мовою. Хоча закон не встановлює критеріїв, за якими суд має визначитись у цьому питанні. Такі роз'яснення містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (пп. "е" п. 3 ст. 6 ) та практики ЄСПЛ перекладач необхідний у кримінальному процесі, якщо особа не розуміє або не розмовляє мовою судочинства в обсязі, достатньому для розуміння перебігу судового процесу та участі в розв'язанні питання, яке для неї мало вирішальне значення, або особа за рівнем володіння мовою не здатна вести свій захист і висувати на розгляд суду свою версію без допомоги перекладача.

Для констатації факту порушення права особи на захист через незабезпечення обвинуваченого послугами захисника установлення зазначених обставин має бути "поза розумним сумнівом".

При цьому чинниками для з'ясування розуміння особою таких обставин за Конвенцією та практикою ЄСПЛ визначено, зокрема, тривалість проживання у державі ведення судочинства; рід занять, спосіб життя та обсяг комунікації.

Як убачається з технічного звукозапису судового засідання від 04 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 повідомив, що проживає у м. Києві, має сім'ю, а також вказав, що за час перебування у цьому місті неодноразово влаштовувався на роботу, що свідчить про достатній обсяг комунікації ОСОБА_1 у країні, мовою якої здійснюється судочинство.

Крім того, у матеріалах кримінального провадження також наявні копії вироків за попередніми судимостями ОСОБА_1, викладені українською мовою, розписки засудженого про отримання ним обвинувального акта, пам'яток про права та обов'язки, копій інших процесуальних документів, які ОСОБА_1 підписував без будь - яких застережень щодо нерозуміння їх змісту.

Зі звукозаписів судових засідань також убачається, що ОСОБА_1 повністю розумів запитання суду, задані українською мовою, без перекладу давав на них відповіді та пояснення. Вказане свідчить про достатній рівень володіння ОСОБА_1 мовою, якою здійснюється кримінальне провадження, для її сприйняття і розуміння.

При цьому судом першої інстанції неодноразово було роз'яснено ОСОБА_1 право на залучення захисника і перекладача, з'ясовано, що ОСОБА_1 вручено пам'ятки про його права та обов'язки, однак останній неодноразово відмовлявся від зазначеного права, пославшись на те, що достатньо розуміє обсяг своїх прав та обов'язків, а отже захист своїх інтересів буде здійснювати самостійно.

Також колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів засудженого щодо порушення права на захист внаслідок прийняття відмови від захисника за його відсутності у зв'язку з таким.

Із матеріалів кримінального провадження та звукозаписів судових засідань видно, що ОСОБА_1 здійснював захист своїх інтересів самостійно, від залучення або призначення йому захисника як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду судами першої та апеляційної інстанцій відмовився, даних, які би свідчили про обов'язкову участь захисника, матеріали кримінального провадження не містять.

Так, захисник як сторона кримінального провадження набуває такого статусу в результаті процедури його залучення, а тому реалізація права на відмову від захисника можлива лише після дотримання визначених у законі формальностей - після процедури залучення конкретного захисника-адвоката до кримінального провадження.

За таких обставин і враховуючи розміщення законодавцем положень про відмову і заміну захисника у ст. 54 КПК України - завершальних нормах параграфу 3, очевидним є висновок, що відмова від захисника, зокрема на первинному етапі кримінального провадження, можлива лише після його залучення у процес самим підозрюваним, обвинуваченим чи іншими особами за його проханням. А тому умова закону про обов'язкову присутність захисника при відмові від нього у кримінальному провадженні, у якому участь не обов'язкова, не стосується випадків, коли попередньо до провадження захисник ще не залучався.

Не заслуговують на увагу і посилання засудженого в касаційній скарзі щодо порушення порядку дослідження доказів справи, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, а тому суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорено. При цьому із звукозапису судового засідання від 04 жовтня 2018 року вбачається, що судом з'ясовано, чи правильно розуміють учасники процесу зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Таким чином, за згодою учасників судового провадження суд під час ухвалення вироку обмежився лише показаннями ОСОБА_1 та дослідженням матеріалів, що характеризують особу останнього, а отже посилання на неповноту дослідження доказів, яке не передбачено встановленим порядком, є необґрунтованими. При цьому з технічного звукозапису судового засідання від 20 грудня 2018 року вбачається, що в ході судових дебатів ОСОБА_1 стверджував про підтримку зазначеного прокурором обсягу обвинувачення, а під час останнього слова щиро розкаявся, висловлюючись українською мовою.

Разом і цим Суд зважає на ту обставину, що засуджений апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції не подавав, а лише висловив позицію щодо апеляційної скарги прокурора.

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню. У зв'язку з цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Острозького районного суду Рівненської області від 20 грудня 2018 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2019 року стосовно нього - без зміни.