127/13649/18 Про незаконне придбання, зберігання та транспортування без мети збуту наркотичного засобу - 05.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Красіловського В. О. на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 31 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020020000702 за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Вінниці Вінницької області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішено питання про долю речових доказів та процесуальних витрат.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 31 липня 2019 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2018 року залишив без зміни.

Згідно з вироком 21 лютого 2018 року близько 20 год біля будинку № 36 на вул. Дубовецькій у м. Вінниці працівниками поліції батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області був зупинений автомобіль марки "BMW" реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . В ході огляду автомобіля було виявлено та вилучено психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін загальною масою 0,7756 г, яку ОСОБА_1 незаконно придбав, зберігав та перевозив без мети збуту.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Красіловський В. О. просить вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 31 липня 2019 року змінити в частині призначеного ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців та застосування на підставі ст. 75 КК іспитового строку тривалістю 3 роки, і призначити ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 309 КК у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Захисник посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про вид та розмір покарання, не взяв до уваги, що обвинувачений розлучений, офіційно не працевлаштований і не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, а, отже, не врахував повною мірою відомостей про особу.

Стверджує, що суд першої інстанції порушив статті 50, 65- 67 КК у частині неврахування ним під час призначення покарання ОСОБА_1 ступеня тяжкості злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Матюшева О. В. вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просила відмовити у її задоволенні.

Зазисник Красіловський В. О. підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 309 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи захисника у касаційній скарзі є такими, що не відповідають вимогам кримінального процесуального законодавства.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Статті 65-67 КК є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, які судами попередніх інстанцій дотримано.

Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Залишаючи без зміни вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог статей 50, 65 КК, врахувавши характер і ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК є злочином середньої тяжкості, обставину, що пом`якшує покарання, - щире каяття, за відсутності обставин, які обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, який на підставі ст. 89 КК раніше не судимий, повністю визнав свою вину в скоєному, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, проте згідно з висновком амбулаторної судово-наркологічної експертизи від 30 травня 2018 року №129 виявляє розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів та амфетаміну, а тому правильно зазначив, що наведені обставини є такими, що свідчать про усвідомлення обвинуваченим небезпечності скоєного ним злочину та дають підстави вважати можливим його виправлення без ізоляції від суспільства.

Призначаючи покарання, суд врахував ставлення обвинуваченого до своїх дій, а саме те, що він жалкує про вчинене і стверджує, що подібне не повториться, вважає, що необхідно пройти відповідне лікування.

Обставиною, яка згідно зі ст. 66 КК пом`якшує покарання, суд першої інстанції визнав щире каяття. Обставин, які за ст. 67 КК обтяжують покарання, суд не встановив.

При призначенні покарання суд першої інстанції врахував, що більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно призначив обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, вважаючи можливим виправлення останнього без реального відбуття покарання, застосувавши на підставі ст. 75 КК іспитовий строк тривалістю 3 роки.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів Верховного Суду не вбачає.

Переконливих доводів, які би спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій у частині призначеного ОСОБА_1 покарання, захисник у касаційній скарзі не навів. Обставини, про неврахування яких зазначає захисник у касаційній скарзі, аналогічні обставинам, викладеним у запереченнях на апеляційну скаргу, стосуються особи винного (наявність на утриманні обвинуваченого ОСОБА_1 цивільної дружини та трьох її малолітніх дітей, не офіційна робота та позитивна характеристика співробітників) та були встановлені судом апеляційної інстанції під час постановлення ухвали.

На думку колегії суддів Верховного Суду, вказані обставини істотно не знижують ступеня тяжкості вчиненого злочину і не можуть бути підставою для призначення покарання, наближеного до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 309 КК.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_1 покарання за своїм видом і розміром відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.

Колегія суддів Верховного Суду констатує, що вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам ст. 370 КПК щодо законності, обґрунтованості й вмотивованості судового рішення, та не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника.