354/28/17 Про визнання особи невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України, та виправдання за недоведеністю в його діях зазначеного кримінального правопорушення - 28.01.2020 Прийняття

за касаційними скаргами потерпілої ОСОБА_2 та прокурора, який брав участь у розгляді провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2018 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, та виправдано за недоведеністю в його діях зазначеного кримінального правопорушення.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 15 листопада 2018 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він умисно, всупереч та з метою невиконання рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2011 року, що набуло законної сили, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зобов`язано провести перебудову добудови до квартири АДРЕСА_2 та звільнити від добудови земельну ділянку ОСОБА_2, маючи реальну можливість виконати це рішення, не здійснив належним чином перебудову добудови до вказаної квартири, тим самим не звільнив земельну ділянку потерпілої ОСОБА_2 загальною площею 0,0022 га від самочинного будівництва.

Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, яка їх подали

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх доводів зазначає, щосуд першої інстанції:

- не мотивував у вироку, чому не бере до уваги докази обвинувачення, зокрема, показання її та свідка - інженера-геодезиста ОСОБА_4, який підтвердив, що під час обмірів земельної ділянки наприкінці 2016 року ним установлено, що частина добудови до квартири, що належить ОСОБА_1, знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2, а також чому не враховує виміри ПП "Карпатигеодезпроект" від 11 квітня 2013 року;

- навів показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без будь-якого їх аналізу та оцінки, прийняв до розгляду клопотання свідка ОСОБА_7, при цьому відмовляв у задоволенні клопотань потерпілої та прокурора;

- необґрунтовано відмовив у задоволенні її клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи з метою визначення точної площі самочинної забудови.

Суд апеляційної інстанції:

- не звернув увагу на порушення суду першої інстанції, не дослідив повторно докази, безпідставно відмовив у задоволенні її клопотань;

- не мотивував належним чином свого рішення про залишення без зміни виправдувального вироку суду першої інстанції.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону та наводячи аналогічні доводи, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційні скарги не надходило.

У судовому засіданні:

- прокурор та потерпіла підтримали касаційні скарги частково, просили скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції;

- виправданий та захисник вважали судові рішення законними й обґрунтованими та просили залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

У касаційних скаргах порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) )не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, відповідно до приписів ст. 433 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, та перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційних скаргах, в частині встановлених судом фактичних обставин провадження та оцінки доказів, у тому числі показань свідків, належність і допустимість яких було перевірено судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК (4651-17) випадках, на потерпілого.

Винуватість особи має бути доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом (ч. 2 ст. 17 КПК).

Виходячи зі встановлених судом першої інстанції обставин кримінального провадження та досліджених у судовому засіданні доказів, висновок суду про недоведеність наявності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, Суд вважає правильним.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців У разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Яремчанського міського управління юстиції ОСОБА_6 від 6 листопада 2013 року закінчено виконавче провадження ВП № 36555997 про примусове виконання виконавчого листа № 2-2, виданого 8 лютого 2013 року Яремчанським міським судом Івано-Франківської області, про визнання самочинним будівництвом добудови до квартири АДРЕСА_2, яким зобов`язано ОСОБА_1 і ОСОБА_3 провести перебудову добудови до вказаної квартири, звільнивши від добудови земельну ділянку ОСОБА_2 . Боржником рішення суду виконано (проведено перебудову добудови до вказаної квартири, звільнено від добудови земельну ділянку ОСОБА_2 ), що підтверджується актом здачі-приймання робіт № 2 від 4 листопада 2013 року та актом державного виконавця від 5 листопада 2013 року (том 1, а.п. 97).

Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні суду показав, що рішення суду виконав та земельну ділянку ОСОБА_2 від своєї добудови звільнив.

Свідки - державні виконавці відділу державної виконавчої служби Яремчанського міського управління юстиції ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні підтвердили,що рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 обвинувачений виконав - звільнив земельну ділянку потерпілої загальною площею 0,0022 га від самочинного будівництва, в зв`язку з чим провадження по виконанню рішення суду закінчено. Претензій до ОСОБА_1 щодо виконання рішення суду в них не було, тому вони не зверталися до прокурора із поданням про невиконання рішення суду та вчинення кримінального правопорушення, в якому б просили вирішити питання про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого ст. 382 КК.

При постановленні вироку суд першої інстанції врахував, що за ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2014 року апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 на ухвалу Яремчанського міського суду від 7 лютого 2014 року за її скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Яремчанського міського управління юстиції ОСОБА_6. про визнання неправомірними дій державного виконавця, скасування постанов про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання виконати рішення суду відхилено, ухвалу Яремчанського міського суду від 7 лютого 2014 року у справі №354 /1117/13-ц залишено без змін. За ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на вищевказані судові рішення у цивільній справі про визнання неправомірними дій державного виконавця, скасування постанов про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання виконати рішення суду відмовлено (т. 1, а.п. 104-108).

З урахуванням вищезазначеного суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 виконав рішення суду, претензій щодо виконання рішення суду не було, у зв`язку з чим державні виконавці не зверталися до прокурора із поданням про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 382 КК.

На підставі аналізу вищевказаних доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 дійсно ухилявся від виконання своїх зобов`язань, навмисно не виконав рішення суду і законних вимог державного виконавця, не представлено подання державного виконавця про притягнення боржника до відповідальності, які б підтверджували навмисне ухилення боржника від зобов`язань, покладених на нього при виконанні рішення суду, тобто обставин, які підлягають доказуванню за таким обвинуваченням та доказів, які підтвердили б вину обвинуваченого у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення поза розумним сумнівом, прокурором не надано і склад злочину в його діянні не доведено.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками, дослідивши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційних скарг, надав їм належну оцінку всім доводам апеляційної скарги. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Доводи у скарзі потерпілої про те, що суд, відмовляючи у задоволенні клопотань потерпілої та прокурора, прийняв до розгляду клопотання свідка ОСОБА_7, суд до уваги не бере, оскільки потерпіла у скарзі не зазначає, яке саме клопотання було безпідставно задоволено судом і яким чином це вплинуло на законність та правильність судового рішення.

Потерпіла і прокурор у касаційних скаргах посилаються на те, що суд не взяв до уваги показання свідка - інженера-геодезиста ОСОБА_4 про те, що під час обмірів земельної ділянки наприкінці 2016 року ним установлено, що частина добудови до квартири, що належить ОСОБА_1, знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 . Водночас потерпіла і прокурор у скарзі не зазначають, яким чином показання вказаного свідка про обставини, які відбувались у 2016 році, спростовують правильність висновків суду про відсутність належних доказів того, що на момент закінчення виконавчого провадження 6 листопада 2013 року обвинувачений не виконав рішення суду.

За матеріалами провадження у справі №354 /1117/13-ц саме ОСОБА_1 та його захисник Гандзюк І.Р. ставили питання про проведення призначення судової земельно-технічної експертизи з метою встановлення меж земельної ділянки відповідно до державного акту на право приватної власності ОСОБА_2, а остання просила суд відмовити у задоволенні цього клопотання (т. 2, а.п. 173).

При вирішенні клопотання у кримінальному провадженні судом було враховано, що ОСОБА_2, обґрунтовуючи заявлені клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, посилалась на те, що, на її думку, обвинувачення ОСОБА_1 має не обмежуватися невиконанням рішення суду в частині знесення самочинної забудови у розмірі 0,0022 га, як зазначено в обвинувальному акті, а й площі забудови, яка не увійшла до обвинувального акта (т. 2, а.п. 223-225), що не узгоджується з вимогамич. 1 ст. 337 КПК, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

З урахуванням зазначених обставин, відмовляючи у задоволенні таких клопотань потерпілої та прокурора під час розгляду кримінального провадження, суд першої інстанції в ухвалах від 14 грудня 2017 року та від 21 лютого 2018 року обґрунтовано послався на те, що у клопотаннях не наведено обґрунтування необхідності призначення експертизи у даному кримінальному провадженні, заявлені питання стосуються перевірки прийнятих судових рішень по цивільних справах, де однією із сторін була потерпіла та вирішувалися спори стосовно земельних ділянок та будівництва. Крім того, проведення такої експертизи виходить за межі обставин, які підлягають доказуванню в межах даного кримінального провадження.

Водночас потерпіла у скарзі вказує, що на даний час у провадженні Яремчанського міського суду Івано-Франківської області перебуває цивільна справа за її позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, у якій вже призначено та проводиться судова земельно-технічна експертиза.

Процесуальне судочинство визначає правило преюдиції: обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Правова доктрина виокремлює наступні ознаки преюдиції:

- зазначені обставини беруться до уваги, коли вони встановлені не лише рішенням суду окремої юрисдикції (наприклад, кримінальним судом), але й рішенням суду іншої ланки судової системи;

- під рішенням можуть матися на увазі також проміжні та допоміжні акти, у випадку, якщо в них належним чином розглянуто спірне питання;

- судове рішення повинно бути таким, що набрало законної сили;

- сторонами у справі мають бути ті ж особи/особа, стосовно яких встановлено обставини, однак суб`єктний склад сторін у справі не обов`язково має бути повністю тотожним;

- у разі скасування рішення, яке встановлює преюдицію, виникають підстави для перегляду за нововиявленими обставинами усіх тих рішень, які цю преюдицію використали.

Отже, преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі (постанова Верховного Суду у справі № 234/16272/15-ц).

Таким чином, зі змісту скарг убачається, що їх доводи зводяться до переоцінки судових рішень у цивільному провадженні, які набрали законної сили, не змінені та не скасовані й мають преюдиційне значення у даному кримінальному провадженні, у зв`язку з чим у суду не було повноважень надавати висновкам, викладеним у цих судових рішеннях, іншу оцінку.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що суд першої інстанції поклав в основу вироку показання осіб, уповноважених законом на виконання судових рішень і обставин, які б вказували на недобросовісність судових виконавців, судом першої інстанції не встановлено, а прокурором та потерпілою належних доказів на спростування цього не надано, Суд погоджується з вищевказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Тому підстави для задоволення вимог касаційних скарг відсутні.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2018 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційні скарги потерпілої ОСОБА_2 та прокурора - без задоволення.