524/2559/17 Про таємне викрадення чужого майна - 22.01.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Гелхвіідзе Д.Р. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року, засудженого ОСОБА_1 та його захисника Науменка В.Б. на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 02 листопада 2017 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2019 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170110001371, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кременчука Полтавської області, громадянина України, мешканця АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомАвтозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 листопада 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.

Полтавським апеляційним судом за апеляцією прокурора вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок від 01 квітня 2019 року, яким ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Виключено з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції посилання на обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому, - вчинення злочину повторно та за попередньою змовою, а також виключено вказівку про вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_2, вказавши, що злочин вчинено за попередньою змовою з особою, обвинувачення щодо якої в цьому кримінальному провадженні не розглядалося.

Зараховано ОСОБА_1 період тримання його під вартою з 21.03.2018 року по 17.12.2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, та з 18.12.2018 року по 01.04.2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він у період з вересня 2015 року по лютий 2016 року у м. Кременчуці Полтавської області, маючи умисел на заволодіння чужим майна, за попередньою змовою групою осіб, повторно, проникав у приміщення та таємно викрадав майно потерпілих: ОСОБА_3 на загальну суму 920 грн., ОСОБА_4 на загальну суму 12706 грн., ОСОБА_5 на загальну суму 24700 грн., ОСОБА_6 на загальну суму 10956 грн., ОСОБА_7 на загальну суму 8200 грн., ОСОБА_8 на загальну суму 128925 грн., ОСОБА_9 на загальну суму 5031 грн., ОСОБА_10 на загальну суму 8814 грн., ОСОБА_11 на загальну суму 15725 грн., ОСОБА_12 на загальну суму 19529 грн., ОСОБА_13 на загальну суму 15875 грн., ОСОБА_14 на загальну суму 64272 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Гелхвіідзе Д. Р., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, порушує питання про зміну вироку апеляційного суду, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і даним про особу винного через суворість, та просить пом`якшити засудженому покарання. Зазначає, що апеляційний суд при призначенні покарання, належним чином не врахував ряд обставин, які пом`якшують покарання, та давали підстави для застосування положень ст. 69-1 КК України. Стверджує, що апеляційний суд порушив права потерпілих, які передбачені ч. 3 ст. 56 КПК України, оскільки вони не були належним чином повідомлені про місце та час проведення судового засідання в апеляційній інстанції, яке було відкладено на 01.04.2019 року. Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК України.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не оспорюючи доведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій, просить судові рішення щодо нього скасувати й призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині його звільнення від відбування покарання, належним чином не врахував обставини, що пом`якшують його покарання, а також дані про особу винного й призначив суворе покарання. Стверджує про наявність підстав для застосування положень ст. 69-1 КК України. Посилається на те, що зміна обвинувачення в суді першої інстанції відбулася з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Судовий розгляд у суді першої інстанції був проведений без участі його захисника, й адвокат Бесараб В.А. не долучив до матеріалів провадження ордер на підтвердження його повноважень. Окрім того, апеляційний розгляд проведений без участі потерпілих, які не були належним чином повідомлені про час та дату розгляду.

У касаційній скарзі захисник Науменко В.Б. порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування своїх доводів посилається на те, що до обвинувального акту при його врученні не було додано реєстру матеріалів досудового розслідування.

Посилається на невідповідність реєстру матеріалів досудового розслідування п.п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.4 "Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань". Вважає, що обвинувальний акт не відповідає вимогам п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України. Зазначає, що матеріали кримінального провадження не містять відомостей про прийняття керівником органу прокуратури відповідно до вимог ст. 37 КПК України процесуального рішення про надання прокурору Мельнику В.О. права здійснювати повноваження прокурора в цьому кримінальному провадженні. Окрім того, зміна обвинувачення в суді першої інстанції відбулася з порушенням вимог ст. 341 КПК України. Стверджує, що потерпілі не були належним чином повідомленні про розгляд даного кримінального провадження в суді першої інстанції.

У доповненні захисник Науменко В.Б. вважає, що підготовче судове засідання відбулося з порушенням вимог кримінального процесуального кодексу. Вказує на те, що потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_10 не були повідомлені судом першої інстанції про дату та час проведення підготовчого судового засідання. Посилається на відсутність журналу судового засідання та технічного носія інформації, на якому зафіксоване судове засідання за 03.05.2017 року про відкладення справи на 16.05.2017 року. Також зазначає, про наявні в матеріалах провадження розписки потерпілої ОСОБА_14 від 03.05.2017 року про її присягу та про отримання пам`ятки про права й обов`язки, однак відсутність журналу судового засідання та технічного носія інформації, на думку сторони захисту, є істотним порушенням. Стверджує, що потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_14 не були належним чином повідомленні про розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1, яке було відкладено на 05.06.2017 року, оскільки в матеріалах провадження відсутні їх розписки про отримання повісток.

Окрім того, вказує, що відповідно до журналу судового засідання розгляд провадження, який був відкладений на 05.06.2017 року, був здійснений 07.06.2017 року також за відсутності всіх потерпілих, які не були належним чином повідомлені. Також указує, що технічні носії інформацій, на яких зафіксовані судові засідання від 16.05.2017 року та від 07.06.2017 року пошкоджені й про відсутність журналу й аудіозапису від 05.06.2017 року та від 28.07.2017 року, на відсутність аудіозапису на технічному носії інформації, на якому зафіксоване судове засідання від 02 листопада 2017 року, де проголошувався вирок. Вважає, що допущенні порушення судом першої інстанції відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України є істотними, однак апеляційний суд на них не звернув уваги, а тому просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

У запереченнях прокурор просить залишити без зміни оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_1 .

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор вважає, що касаційні скарги є необґрунтованими та просить залишити їх без задоволення.

Засуджений та захисники підтримали подані касаційні скарги, просили їх задовольнити. Уточнили свої вимоги, й просили скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Також цей суд переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, їх обставини та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України в касаційних скаргах не оспорюються.

Доводи скарг захисника Гелхвіідзе Д.Р. в інтересах засудженого ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд безпідставно не застосував положення ст. 69-1 КК Українипри призначенні покарання ОСОБА_1 не є обґрунтованими з огляду на таке.

Стаття 69-1 КК України передбачає, що за наявності обставин, які пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу (з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину, а також добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди); відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Загальні засади призначення покарання зобов`язують суд мотивувати у вироку призначене покарання і вимагають, щоб були наведені підстави обрання судом його відповідного виду. При цьому суд може посилатися у вироку лише на ті обставини, які були предметом дослідження і підтверджені в судовому засіданні. Будь-яка з обставин, що пом`якшує чи обтяжує покарання, враховується за умови, що цю обставину було дійсно встановлено, її може бути покладено в основу вироку і включено до мотивування призначеного судом покарання. Суд враховує всі обставини в їх сукупності, що є підставою обрання судом конкретного виду покарання.

Безумовною підставою для застосування ст. 69-1 КК Україниє встановлення трьох складових: 1) наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу; 2) відсутності обставин, що обтяжують покарання; 3) визнання обвинуваченим своєї вини.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом встановлено відсутність обставин, що обтяжують покарання, та обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину (п. 1 ч. 1 ст. 66 ККУкраїни). При цьому встановлено, що засуджений лише частково відшкодував потерпілим завдану шкоду. Тому підстави для застосування вказаної норм КК України (2341-14) в цьому кримінальному провадженні відсутні.

Що стосується доводів касаційних скарг захисника Гелхвіідзе Д.Р. та засудженого ОСОБА_1 про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, вони також не можуть вважатися обґрунтованими з огляду на таке.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

На думку колегії суддів, рішення суду апеляційної інстанції про призначення ОСОБА_1 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України апеляційний суд урахував, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких, а також дані про особу винного, який має незняту та непогашену судимість, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно частково відшкодував потерпілим збитки, що визнано обставинами, які пом`якшують покарання. Апеляційний суд також врахував відсутність обставин, що обтяжують покарання. Окрім того, апеляційним судом обґрунтовано взято до уваги, що ОСОБА_1 вчинив 12 епізодів крадіжок, поєднаних з проникнення у житло та інше приміщення.

Повною мірою врахувавши вказані обставини в їх сукупності, в тому числі й ті, на які є посилання у касаційних скаргах, апеляційний суд призначив ОСОБА_1 покарання відповідно до вимог закону, і воно за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Також апеляційний суд із наведенням у вироку відповідних мотивів обґрунтовано визнав недоцільним звільнення ОСОБА_1 на підставі положень ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням. Підстав вважати призначене судом апеляційної інстанції покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.

Також вбачаються безпідставними посилання в касаційній скарзі захисника Гелхвіідзе Д.Р. на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК України, а саме невірно зарахував у строк відбування покарання період з 21.03.2018 року по 17.12.2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

На думку колегії суддів, апеляційний суд дійшов правильного висновку про зарахування ОСОБА_1 періоду тримання його під вартою з 21.03.2018 року по 17.12.2018 року саме з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, оскільки в цей період він відбував покарання, призначене вироком Апеляційного суду Полтавської області від 21 березня 2018 року, а тому цей період не може враховуватися як попереднє ув`язнення.

Посилання в касаційних скаргах захисника Гелхвіідзе Д.Р. та засудженого ОСОБА_1 на те, що потерпілі не були належним чином проінформованими про час та місце судового розгляду в суді апеляційної інстанції, також не можуть вважатися достатньою підставою для скасування оскаржуваних рішень.

При перевірці матеріалів кримінального провадження встановлено, що про день та час розгляду матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції на 14.02.2019 року потерпілі були повідомлені наступним чином. Від потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до суду апеляційної інстанції надійшли рекомендовані повідомлення про вручення їм поштового відправлення (т. 3 а.п. 75, 77, 78, 79, 80). Потерпілі ОСОБА_14, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 були повідомлені телефонограмами (т. 3 а.п. 95), які заначили, що не бажають брати участь в судовому засіданні та просили слухати справу без їх участі. Згідно з довідкою секретаря судового засідання, у потерпілої ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_11 був відсутній зв`язок з абонентами. Надалі судом апеляційної інстанції судове засідання було відкладено з 14 лютого 2019 року на 01 квітня 2019 року15.30 год.

Про розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1, яке було відкладено на 01 квітня 2019 року, апеляційний суд повторно повідомив потерпілих наступним чином: розміщенням інформації на веб-сайті Полтавського апеляційного суду на офіційному веб-порталі "Судова влада України" щодо усіх дванадцяти потерпілих (т. 3 а.п. 106). Окрім цього, суд повторно повідомив телефонограмами потерпілих: ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (т. 3 а.п. 115). Також матеріали кримінального провадження містять рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення потерпілим: ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_6 (т. 3 а.п. 110, 112, 113).

На думку колегії суддів, апеляційний суд вжив необхідних заходів для забезпечення права потерпілих на доступ до правосуддя, створював необхідні умови для використання їх прав, при цьому не допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке могло б перешкодило ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, й це в цілому не вплинуло на правильність постановлення остаточного судового рішення з огляду на те, що засудженим та його захисниками у касаційних скаргах не оспорюються фактичні обставини вчинення засудженим інкримінованих йому злочинів, їх кваліфікація та його винуватість у їх вчиненні. Касаційних скарг від потерпілих щодо порушення їх прав не надходило.

Посилання засудженого ОСОБА_1 в касаційній скарзі про те, що судовий розгляд у суді першої інстанції був проведений без участі його захисника, адже адвокат Бесараб В.А. не долучив до матеріалів провадження ордер на підтвердження його повноважень на вчинення дій як захисника, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, спростовуються наступним.

Згідно з ч. 1 ст. 50 КПК Україниповноваження захисника підтверджуються: 1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; 2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, а документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Тобто ордер і договір є документами, які в рівному ступені посвідчують існування договірних відносин між адвокатом і його клієнтом.

Пункт 2 ч. 1 ст. 50 КПКУкраїни визначає, що повноваження захисника мають вважатися підтвердженими, якщо на додаток до документу, передбаченого п. 1, захисник надав хоча б один із документів, передбачених п. 2 ч. 1 цієї статті цього кодексу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на досудовому розслідуванні на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю між адвокатом ОСОБА_19 та ОСОБА_1 був укладений договір про надання останньому правової допомоги у кримінальному провадженні. Зазначені документи долучені до матеріалів кримінального провадження(т. 1 а.п.38, 39). Захисник Бесараб В.А. на підставі договору здійснював захист прав та інтересів ОСОБА_1 як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій, та безпосередньо брав участь у судових засіданнях. Тому не долучення саме ордеру до матеріалів кримінального провадження на підтвердження його повноважень на вчинення дій як захисника не є достатньою підставою вважати, що захисник не підтвердив наданні йому повноваження. У цій справі суд враховує позицію, викладену у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 лютого 2018 року (справа №752/11464/ 16-к, провадження №51- 355км17).

Твердження захисника Науменка В.Б. про невідповідність обвинувального акта ст. 291 КПК України, а також, що реєстр матеріалів досудового розслідування не був доданий до обвинувального акту, що є істотним порушенням вимог закону, також не можна вважати обґрунтованими.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 291 КПК України до обвинувального акта додається, у тому числі, реєстр досудового розслідування. Статтею 109 КПК України передбачено, що реєстр матеріалів досудового розслідування складається слідчим або прокурором і надсилається до суду разом з обвинувальним актом.

При перевірці матеріалів кримінального провадження встановлено, що прокурор обвинувальний акт разом із додатками направив до суду (т. 1 а.п. 1). Засуджений ОСОБА_1 у розписці зазначив про отримання копій обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування (т. 1 а.п. 10). При цьому клопотань про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України чи про відсутність реєстру матеріалів досудового розслідування, ні обвинувачений, ні сторона захисту не заявляли.

Посилання сторони захисту на невідповідність самого реєстру матеріалів досудового розслідування п.п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.4 "Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань" не вбачається таким, що може мати наслідком скасування оскаржуваних рішень, оскільки зазначене положення, відповідно до розділу І п. 1, 2, визначає порядок формування та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань як електронної бази даних, а також надання відомостей з нього, тому вказане посилання не може вбачатися обґрунтованим в контексті положень чинного КПК України (4651-17) щодо передбачених підстав для скасування рішення місцевого чи апеляційного судів.

Не вбачаються обґрунтованими доводи захисника Науменка В.Б., що судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 були допущенні істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

При перевірці матеріалів суд установив, що під час підготовчого судового засідання, яке відбулося 27 квітня 2017 року, прокурор зазначив, що він не вбачає підстав для повернення обвинувального акта, захисник висловився про можливість призначення справи до розгляду по суті, а обвинувачений на запитання головуючого зазначив про визнання себе винним у пред`явленому обвинуваченні, й суд призначив кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 до розгляду на 03 травня 2017 року.

Із матеріалів провадження вбачається, що в судове засідання з`явилася, зокрема, потерпіла ОСОБА_14, якій було вручено пам`ятку про процесуальні права й обв`язки, та нею надана розписка про приведення її до присяги. Однак, судове засідання було відкладено на 16 травня 2017 року, у зв`язку з неявкою інших потерпілих.

Під час судового засідання, яке відбулося 16 травня 2017 року, а саме із технічного носія інформації, вбачається, що прокурор оголосив обвинувальний акт, суд його дослідив та, визначивши порядок дослідження доказів, перейшов до допиту обвинуваченого і потерпілої ОСОБА_14 . При цьому, головуючий суддя з`ясував, що потерпіла ОСОБА_14 отримала пам`ятку про права й обов`язки, з якими була ознайомлена, та додаткових роз`яснень не потребувала, після чого була допитана в судовому засіданні.

Тому посилання в касаційній скарзі захисника Науменка В.Б. на відсутність журналу судового засідання та технічного носія інформації, на якому зафіксоване судове засідання від 03.05.2017 року про відкладення справи на 16.05.2017 року, на думку колегії суддів, не може вважатися істотним порушенням вимог КПК України (4651-17) , оскільки вказане судове засідання було відкладено, потерпіла ОСОБА_14 в цьому судовому засіданні не допитувалася, й інші жодні процесуальні дії та рішення, які мають істотне значення для провадження, не ухвалювалися.

Вказана обставина, на думку колегії суддів, хоча і є порушенням вимог кримінального процесуального закону, однак у даному разі не може тягнути за собою наслідки, які визначені в п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, оскільки дані цього засідання не є основою для ухвалення судового рішення. Порушення кримінального процесуального закону, що не вплинули і не могли вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, не можуть визнаватися істотними і не тягнуть за собою зміни або скасування ухвал суду. В цьому випадку колегія суддів слідує позиції колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 130/130/8/2015, провадження № 51-1824км18, від 27 лютого 2019 року. З цих же міркувань колегія судді не вважає, що суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог КПК України (4651-17) при розгляді кримінального провадження 07.06.2017 року, яке згідно з журналом судового засідання попередньо було відкладено на 05.06.2017 року.

Окрім того, не заслуговують на увагу доводи захисника Науменка В.Б. щодо пошкоджених технічних носіїв інформацій, на яких зафіксовані судові засідання від 16.05.2017 року та від 07.06.2017 року, оскільки при перевірці таких даних не встановлено.

Щодо відсутності аудіозапису на технічному носії інформації, на якому зафіксоване судове засідання за 02 листопада 2017 року, де проголошувався вирок, то колегія суддів враховує висновок, який відображений в Постанові Верховного Суду України від 24.11.2016 року ( справа № 753/9541/41-к), де вказано, що неповне фіксування на технічному носії інформації проголошення вироку судом першої інстанції при тому, що учасники судового провадження не заперечували проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними, не перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому не може визнаватись істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Твердження захисника Науменка В.Б. про те, що матеріали кримінального провадження не містять відомостей про прийняття керівником органу прокуратури відповідно до вимог ст. 37 КПК України процесуального рішення про надання прокурору Мельнику В.О. права здійснювати повноваження прокурора в цьому кримінальному провадженні, спростовуються наступним. Відповідно до постанови керівника Кременчуцької місцевої прокуратури Скрипки А.В. про зміну прокурора від 22.03.2017 року повноваження прокурора у кримінальному провадженні за № 12015170110001371, внесеного до ЄРДР від 14.10.2015 року, за фактом вчинення злочину, пе6редбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, покладено на групу прокурорів в складі Кременчуцької місцевої прокуратури Мельника В.О. та Ворона І.А. Старшим групи був призначений прокурор Мельник В.О., на що детально вказано прокурором у запереченнях на касаційну скаргу, до яких додано копію вказаної постанови.

Посилання в касаційних скаргах засудженого ОСОБА_1 та його захисника Науменка В.Б., що зміна обвинувачення в суді першої інстанції відбулася з порушенням вимог ст. 341 КПК України, також є безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 341 КПК України, якщо в результаті судового розгляду прокурор, крім випадку, коли ним є Генеральний прокурор, дійде переконання, що необхідно, зокрема, змінити державне обвинувачення, він повинен погодити відповідні процесуальні документи з прокурором вищого рівня.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про прокуратуру" у редакції станом на час здійснення відповідної процесуальної дії, прокурором вищого рівня є для прокурорів, керівників та заступників керівників підрозділів місцевої прокуратури - керівник місцевої прокуратури чи його перший заступник або заступник відповідно до розподілу обов`язків.

Відповідно до постанови про визначення групи прокурорів від 26.06.2017 року (т. 1 а.п. 161) старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні був визначений прокурор Кременчуцької місцевої прокуратури Мельник В.О. Прокурор Мельник В.О. змінений обвинувальний акт від 14.06.2017 року погодив із першим заступником керівника Кременчуцької місцевої прокуратури Ольховським Б.В., який на той час тимчасово виконував обов`язки керівника Кременчуцької місцевої прокуратури (т. 1 а. п. 162-168).

Змінений обвинувальний акт у частині збільшення суми викраденого майна потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_20 прокурором було надано у судовому засіданні 26 червня 2017 року. Змінене обвинувачення було вручене ОСОБА_1 для ознайомлення, а розгляд справи відкладено для надання можливості підготуватися до захисту від нового обвинувачення. Таким чином, судом були дотримані вимоги ст. 338 КПК України.

Доводи касаційної скарги, а також доповнень до неї, захисника Науменка В.Б. про неналежне повідомлення потерпілих про день та час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції також не вбачаються достатньо обґрунтованими.

Як убачається з матеріалів провадження, всі потерпілі були повідомлені у відповідний до вимог КПК України (4651-17) спосіб про розгляд провадження судом протягом розгляду справи в суді першої інстанції, а саме: судовими повістками (т. 1 а.п. 24-36, 97--108, 121-131, 147-156), телефонограмами (т. 1 а.п. 23, 47-50, 72-78, 93-96, 109, 110, 120). Деякі з них безпосередньо брали участь під час окремих судових засідань, допитувалися судом першої інстанції. Матеріали провадження містять також розписки від потерпілих про отримання судових повісток, їх заяви про розгляд провадження без їх участі. Доводи щодо істотності порушення вимог КПК України (4651-17) в аспекті відсутності у матеріалах провадження даних про повідомлення всіх дванадцяти потерпілих про їх виклик у кожне окреме судове засідання в ході розгляду провадження в суді першої інстанції, на думку колегії суддів, також не можуть вважатися достатньо обґрунтованими, оскільки у касаційних скаргах відсутні посилання на те, яким чином це вплинуло чи могло вплинути на законність та обґрунтованість ухваленого рішення.

Крім цього, у касаційних скаргах засуджений та його захисники не зазначають, яким чином необізнаність чи відсутність певного потерпілого у певному судовому засіданні перешкодила або могла перешкодити суду повно та всебічно з`ясувати обставини кримінального провадження, якщо обставини вчинення злочинів, їх кваліфікація та винуватість засудженого у їх вчиненні ними не оспорюються.

Враховуючи це, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Тому колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг захисників та засудженого не вбачає.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

Вироки Автозаводського районного суду м. Кременчука від 02 листопада 2017 року та Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників Гелхвіідзе Д.Р., Науменка В.Б. та засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.