Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого – Короткевича М.Є.

суддів – Прокопенка О.Б., Гриціва М.І.

розглянула у судовому засіданні 28 грудня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1.

Вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 29 квітня 2010 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, особу без громадянства, раніше двічі судимого: останній раз вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 13 березня 2002 року за ст.ст. 215-3 ч. 2 та 111 ч. 2 КК України 1960 року і ст. 286 ч. 2 КК України та за сукупністю вироків на 7 років розбавлення волі і звільненого 2 березня 2006 року умовно-достроково на 2 роки 1 місяць 17 днів,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 серпня 2010 року вирок змінено і в його вступній частині зазначено, що засуджений є громадянином Російської Федерації. В решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 22 вересня 2008 року приблизно о 00 год. 30 хв., біля будинку АДРЕСА_1 відкрито викрав належний ОСОБА_3 мобільний телефон зі стартовим пакетом та карткою пам’яті на суму 1 340 грн..

У касаційній скарзі та доповненні до неї засуджений посилається на те, що досудове та судове слідство у справі проведені неповно і необ’єктивно, з порушенням судом його права на захист та інших вимог кримінально-процесуального закону, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Стверджує, що він вчинив не грабіж, а заволодів майном потерпілого шляхом шахрайства. За змістом скарги порушує питання про зміну постановлених щодо нього судових рішень – перекваліфікацію його дій з ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 190 КК України і пом’якшення міри покарання.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає на таких підставах.

Як убачається із матеріалів справи, досудове та судове слідство у ній проведені з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, які були б суттєвими і тягли за собою скасування чи зміну судових рішень, органами досудового слідства, судами першої та апеляційної інстанцій не допущено, а висновки суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.

Доводи у касаційній скарзі засудженого про те, що ним вчинено не грабіж, а заволодіння майном потерпілого шляхом шахрайства, є необґрунтованими.

Так, показаннями потерпілого ОСОБА_3 встановлено, що він на прохання ОСОБА_1 дав йому подзвонити свій мобільний телефон, з яким ОСОБА_1 спочатку відійшов на незначну відстань, а потім зовсім утік, незважаючи на його, потерпілого, вимоги зупинитися і повернути йому телефон.

Дані показання потерпілого по суті підтверджені іншими доказами у справі, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також самого засудженого.

Правильно проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_1 у вчиненні ним грабежу.

Його дії за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковані вірно.

Покарання засудженому призначене відповідно до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого ним злочину та даних про його особу.

Посилання у касаційній скарзі засудженого на те, що суд не надав йому можливості виступити в судових дебатах та не надав останнього слова, позбавлені підстав.

Як видно із протоколу судового засідання, після закінчення судового слідства і промови прокурора у судових дебатах суд надав засудженому можливість спочатку виступити в судових дебатах, а потім звернутися з останнім словом.

Однак, ОСОБА_1 відмовився брати участь у судових дебатах та завернутися з останнім словом, а тому суд видалився до нарадчої кімнати, після повернення з якої до залу засідання проголосив постановлений ним вирок.

Що стосується заяви ОСОБА_1 про виклик його в судове засідання касаційної інстанції, то за змістом ст. 391 КПК України, клопотання засудженого, який тримається під вартою, про виклик його для дачі пояснень при касаційній перевірці судових рішень є обов’язковим для суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 383 КПК України, а не ч. 2 цієї статті, як у даній справі.

Отже, виходячи з наведеного, у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.

Керуючись ст. 394 КПК України та абз. 1 п. 2 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року (2453-17) , колегія суддів –

у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 відмовити.