Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 28 грудня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом, на постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 8 липня 2010 року,

цією постановою до

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не працюючого, несудимого,

який скоїв суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки ч. 1 ст. 115 КК України, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді поміщення його на примусове лікування до психіатричної лікарні зі звичайним режимом нагляду та лікування з подальшим поверненням для проведення судово-психіатричної експертизи для вирішення експертних питань.

Цивільний позов потерпілої про стягнення заподіяної шкоди залишено без розгляду на підставі вимог ст. 291 КПК України.

Судові витрати віднесено на рахунок держави.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

Згідно з постановою суду, ОСОБА_5, маючи тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності, 30 грудня 2009 року о 10 годині, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1 після спільного розпивання спиртного з ОСОБА_6, у ході сварки, завдав ОСОБА_6 удару кухонним ножем в область грудної клітки, чим спричинив їй колото-різану рану грудної клітки зліва з пошкодженням тканини легені і крововиливом у плевральну порожнину, у результаті чого ОСОБА_6 померла.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постанову у зв’язку з істотним порушенням кримінального та кримінально-процесуального закону і направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що при обранні виду примусового заходу медичного характеру суд, усупереч вимогам ст.ст. 67, 75 КПК України, надав перевагу висновку експерта та залишив без уваги положення ст. 94 КК України, згідно з якими щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, належить застосовувати госпіталізацію до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора про скасування постанови і направлення справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 94 КК України, суд обирає певний примусовий захід медичного характеру залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого особою діяння та з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб. Згідно з положеннями частин 3-5 ст. 94 КК України, визначаючи тип психіатричного закладу, до якого слід госпіталізувати неосудного, суду необхідно виходити як із психічного стану особи, так і з характеру вчиненого нею суспільно небезпечного діяння. При цьому, щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, законом окремо визначено вид примусового заходу медичного характеру, зазначений у п. 4 ч. 1 ст. 94 КК України – госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Наведених вимог кримінального закону суд не дотримався.

Справа надійшла до суду із затвердженою прокурором постановою слідчого для вирішення питання про застосування до ОСОБА_5 примусових заходів медичного характеру. Згідно з висновком наявної у справі стаціонарної судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_5 виявляє ознаки тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності у виді органічного амнестичного синдрому, який позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними. Установити діагноз та вирішити питання про психічний стан ОСОБА_5 у період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння, експертам не видалось можливим. Комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_5 за своїм психічним станом потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді примусового лікування у психіатричній лікарні зі звичайним наглядом до виходу із вказаного вище стану з наступним поверненням на судово-психіатричну експертизу для вирішення експертних питань. Розглянувши справу, суд постановив застосувати до ОСОБА_5 примусовий захід медичного характеру у виді поміщення його на примусове лікування до психіатричної лікарні зі звичайним режимом нагляду.

Разом із тим, згідно з положеннями ст.ст. 67 і 75 КПК України, ніякі докази для суду не мають наперед установленої сили, і висновок експерта для суду не є обов’язковим, хоча незгода з ним повинна бути мотивована у судовому рішенні. У даному випадку суд, усупереч вимогам кримінально-процесуального закону, не оцінив висновку експертів у сукупності з усіма обставинами справи та керуючись законом і залишив без уваги положення ст. 94 КК України, тоді як для об’єктивної оцінки ступеня небезпечності ОСОБА_5 для себе або інших осіб суд мав би, попередньо з’ясувавши думку психіатрів стосовно виду примусових заходів медичного характеру, обрати вид цих заходів (тип психіатричного закладу, який його здійснюватиме) з урахуванням характеру вчиненого ОСОБА_5 суспільно небезпечного діяння, яке, зокрема, було пов’язане з посяганням на життя іншої особи – гр.ОСОБА_7.

У зв’язку з наведеними вище порушеннями матеріального і процесуального закону при застосуванні примусового заходу медичного характеру щодо ОСОБА_5. постанова суду підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, при якому суду належить дотриматися всіх положень чинного закону і прийняти обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України та абз. 1 п. 2 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року (2453-17) , колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом, задовольнити.

Постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 8 липня 2010 року відносно ОСОБА_5 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд.