Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 грудня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 на вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2010 року щодо ОСОБА_6

Вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 березня 2010 року засуджено

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого в АДРЕСА_1, судимості не має,

за ч. 1 ст. 121 КК України на п’ять років позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75, 104 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.

Відповідно до ст. 76 КК України суд зобов'язав ОСОБА_6 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Постановлено стягнути із законного представника засудженого ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 на відшкодування матеріальної шкоди 1411,79 грн., моральної шкоди – 15000 грн. та на користь Світловодської центральної районної лікарні 369 грн. 20 коп.

ОСОБА_6 визнано винним у тому, що 24 червня 2009 року приблизно о 21 год. 30 хв. на площадці поблизу будинку культури ім. Леніна по вул. Приморській, 16 в м. Світловодську Кіровоградської області він під час сварки зі знайомим ОСОБА_8 завдав останньому удари в голову та по тулубу, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми живота – травматичний розрив селезінки, що ускладнився розвитком внутрішньочеревної кровотечі та розлитого перитоніту.

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2010 року за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, зазначений вирок у частині призначеного засудженому покарання скасовано і йому призначено п’ять років позбавлення волі.

За змістом касаційної скарги захисник засудженого адвокат ОСОБА_5, стверджуючи, що по справі не встановлено об’єктивних доказів наявності у засудженого умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, ставить питання про зміну судових рішень, перекваліфікацію дій ОСОБА_6 із ч. 1 ст. 121 на ст. 128 КК України та призначення йому покарання, не пов’язаного з ізоляцією від суспільства. Одночасно в скарзі зазначається про відсутність даних про те, що виявлені у ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження спричинив йому саме ОСОБА_6 Окрім того, звертає увагу на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону апеляційним судом. Також указує, що висновок апеляційного суду про неможливість застосування до засудженого ст. 75 КК України не ґрунтується на законі та матеріалах справи.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення захисника, яка підтримала свою касаційну скаргу, прокурора про законність та обґрунтованість вироку апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_6 в умисному спричиненні ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження за обставин, встановлених судом, є правильним, відповідає фактичним обставинам справи та обґрунтований сукупністю розглянутих у судовому засіданні доказів.

По справі встановлено і це не заперечується в касаційній скарзі, що в указаний у вироку час між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 виникла сварка, під час якої останній пред’являв потерпілому претензії морального характеру.

Як показав ОСОБА_8, під час сварки ОСОБА_6 став завдавати йому удари кулаками спочатку в голову, а далі і по тулубу. Потім на пропозицію ОСОБА_6 вони пішли за будинок культури, де йому, потерпілому, стало погано. На його прохання ОСОБА_6 викликав знайомого таксиста, який відвіз його додому, а наступного дня його стан погіршився, в зв’язку з чим він був доставлений у лікарню, прооперований й у нього видалена селезінка.

Механізм та обставини спричинення йому засудженим тілесних ушкоджень потерпілий підтвердив при відтворенні обстановки і обставин події.

Сам ОСОБА_6, хоч і заперечував спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, від яких тому заподіяна травма живота, визнав, що під час з’ясування за його ініціативою стосунків із ОСОБА_8, коли той встав із парапету, припускаючи, що у нього ніж, різко викинув вперед стиснуту в кулак руку й дістав нею ОСОБА_8 в область тулуба з лівого боку.

Разом із тим, свідчення потерпілого про те, що ОСОБА_6 завдав йому неодноразові удари в область голови та по тулубу, підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_12, який був очевидцем події, а також висновками судово-медичної експертизи, згідно з якими не виключається можливість спричинення потерпілому наявних у нього тяжких тілесних ушкоджень за вказаних ним при відтворенні обстановки і обставин події обставинах. Також при проведенні експертизи досліджувалась карта стаціонарного хворого ОСОБА_8, з якої вбачається, що у нього при огляді 25 червня 2009 року окрім травми органів живота виявлені садна в області голови, грудної клітки та правого колінного суглоба.

Допитана в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_13 категорично заперечила можливість утворення у потерпілого закритої травми органів живота за обставин, указаних засудженим, а також від падіння. Стверджувала, що розрив селезінки у ОСОБА_8 виник від травматичного впливу значної сили, в тому числі і від одноразового удару.

Враховуючи вищенаведене, суд обґрунтовано оцінив як недостовірні показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, які стверджували, що ОСОБА_6 ударів ОСОБА_8 не завдавав.

Неспроможними є твердження касаційної скарги про те, що потерпілий травму живота отримав за інших, ніж визнав суд, обставин.

Зокрема, з матеріалів справи, у тому числі показань засудженого, вбачається, що до конфлікту ОСОБА_11 не виявляв хворобливого стану здоров’я. Саме після застосування до нього насильства з боку ОСОБА_6 ОСОБА_11 стало зле і він попрохав засудженого викликати знайомого таксиста, який відвіз його додому, звідки наступного дня був доставлений в лікарню та прооперований.

Свої первинні пояснення батькам про те, що травму він отримав, упавши з дерева, а далі правоохоронним органам – унаслідок побиття незнайомими особами в парку, ОСОБА_11 пояснив бажанням самостійно залагодити конфлікт із засудженим.

З урахуванням вищенаведених доказів підстав не вірити таким свідченням потерпілого не вбачається.

Отже, належно дослідивши та оцінивши докази, суд правильно кваліфікував дії засудженого за ч. 1 ст. 121 КК України.

Колегія суддів не вбачає істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону апеляційним судом при розгляді справи.

Так, твердження в скарзі про те, що прокурором при подачі апеляції порушені вимоги ч. 2 ст. 355 КПК України з огляду на те, що про скасування вироку суду першої інстанції у зв’язку з м’якістю покарання через застосування ст. 75 КК України, прокурор указав лише в доповненні до апеляції, поданій поза межами строків на апеляційне оскарження вироку, суперечить матеріалам справи, з яких убачається, що як в апеляції, поданій в установлений законом строк, яка повернута прокурору відповідно до вимог ст. 350 КПК України для усунення недоліків, так і в наступній, прокурор ставив питання про м’якість призначеного ОСОБА_6 покарання.

Спростовуються матеріалами справи і доводи апеляції щодо порушення апеляційним судом порядку відновлення судового слідства, оскільки згідно з протоколом судового засідання судове слідство при розгляді апеляції не відновлювалось.

Разом із тим, доводи касаційної скарги щодо безпідставності висновку апеляційної інстанції про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання, заслуговують на увагу.

Так, по справі встановлено, що даний злочин учинено ОСОБА_6 у неповнолітньому віці. Не досяг він повноліття і на даний час.

Виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, метою покарання неповнолітнього засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація. З урахуванням цього та тієї обставини, що позбавлення волі є найсуворішим покаранням, що може бути призначено неповнолітнім, таке покарання має застосовуватись тільки тоді, коли у суду є переконання, що інше покарання або ж звільнення від його відбування з випробуванням не сприятиме виправленню засудженого.

Як убачається з вироку, застосовуючи до ОСОБА_6 ст. 75 КК України, суд першої інстанції виходив із того, що засуджений учинив злочин уперше, у неповнолітньому віці, навчався у загальноосвітній школі, позитивно характеризується, виховується у сім'ї зі сприятливими взаємовідносинами. Передбачених законом обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Не погодившись із висновком суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання, апеляційний суд, стверджуючи про необхідність застосування до нього реального покарання, послався у своєму вироку на тяжкість вчиненого злочину та його наслідки, а також на те, що ОСОБА_6 не відшкодував потерпілому завдані матеріальні збитки й моральну шкоду та не розкаявся.

Однак, з урахуванням строку призначеного засудженому позбавлення волі тяжкість вчиненого злочину відповідно до ст. 75 КК України не перешкоджає застосуванню звільнення від відбування покарання.

Що ж стосується невідшкодування потерпілому завданих збитків, таке посилання апеляційного суду є неспроможним, оскільки на момент постановлення вироку ОСОБА_6 навчався у школі і самостійного заробітку не мав. З матеріалів справи вбачається, що його законний представник – мати ОСОБА_7 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьохрічного віку й отримувала допомогу як одинока матір.

Разом із тим, на час розгляду справи в апеляційній інстанції ОСОБА_6 закінчив школу, працевлаштувався, де характеризувався позитивно, і почав відшкодовувати потерпілому матеріальні збитки.

Суперечить матеріалам справи й висновок апеляційного суду про відсутність розкаяння у засудженого. Зі змісту його показань у судових засіданнях убачається, що він заперечував наявність умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Одночасно ОСОБА_6 висловлював співчуття потерпілому з приводу наслідків, що настали в результаті конфлікту між ними.

Окрім того, зазначені обставини фактично визнані апеляційним судом обтяжуючими покарання, що відповідно до ст. 67 КК України є неприпустимим.

Під час касаційного розгляду справи захисником засудженого надані дані про повне відшкодування потерпілому завданої матеріальної та моральної шкоди.

Оцінюючи зазначене, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, будь-яких негативних даних щодо особи засудженого до та після вчинення ним указаного злочину, умови його життя та виховання в сім'ї, яка має можливість позитивно впливати на нього, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням є непереконливим, у зв’язку з чим вирок апеляційного суду підлягає зміні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 395, 396 КПК України та ч. 1 ст. 2 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року (2453-17) ,, колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2010 року щодо ОСОБА_6 змінити.

На підставі ст. ст. 75, 104 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов’язати ОСОБА_6 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

ОСОБА_6 негайно звільнити з-під варти.

В решті цей вирок залишити без змін.