Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 23 грудня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора на вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 17 листопада 2009 року, яким засуджено

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не маючого судимості,

за ч. 2 ст. 364 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 1.020 грн. штрафу,

Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у тому, що він, будучи директором ПСГП "Колос", що в с. Ставок Костопільського району, у період з 1.01.2000 року по 1.01.2004 року, маючи в касі підприємства 415.902 грн.17 коп., умисно, зловживаючи службовим становищем, не перерахував до місцевого бюджету 47.949 грн. 42 коп. податку з доходів фізичних осіб, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки. В апеляційному порядку справа не переглядалася.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати вирок щодо ОСОБА_5 з направленням справи на новий судовий розгляд. Не оспорюючи правильності встановлення судом фактичних обставин справи та юридичної оцінки злочинних дій засудженого, твердить, що призначене йому із застосуванням положень ст. 69 КК України покарання є м’яким. Зазначає, що суд безпідставно врахував обставиною, яка пом’якшує покарання ОСОБА_5, - сприяння ним розкриттю злочину, бо він не надавав ніякої допомоги правоохоронним органам у розкритті злочину. Крім того, вказує, що вчинений засудженим злочин є тяжким, а суд не звернув на це уваги.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, яка підтримала касаційне подання, просила скасувати вирок щодо ОСОБА_5, а справу – направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів не має підстав для його задоволення.

Винуватість ОСОБА_5 у зловживанні службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, доведена доказами, у тому числі власними показаннями засудженого, які були предметом судового дослідження, що в касаційному поданні під сумнів не ставиться, так само як і правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 364 КК України.

Що стосується призначеного ОСОБА_5 покарання, яке, на думку прокурора, не відповідає вимогам закону, то з цими доводами погодитись не можна.

Приймаючи рішення про покарання ОСОБА_5 та призначаючи його у виді іншого, більш м’якого основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 364 КК України, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані, які характеризують особу засудженого, і ті обставини, що обтяжують і пом’якшують покарання. Зокрема, суд урахував, що ОСОБА_5 він раніше не судимий, він позитивно характеризувався, визнав свою вину, щиро розкаявся і сприяв розкриттю злочину, його вік, стан здоров’я, а також вчинення злочину внаслідок збігу тяжких економічних та виробничих обставин. Тому вважати, що рішення суду про необхідність застосування до ОСОБА_5 положень ст. 69 КК України є необґрунтованим і таким, що суперечить загальним засадам призначення покарання, підстав немає.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , ч. 1 п. 2 Розділу ХІІІ Перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання прокурора залишити без задоволення, а вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 17 листопада 2009 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.