Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 21 грудня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на судові рішення щодо

ОСОБА_5,

вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 січня 2010 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, раніше тричі судимого, останнього разу – 24 квітня 2008 року за ч. 1 ст. 309 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік зі звільненням від відбування цього покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти цю інспекцію про зміну місця проживання, роботи, періодично з'являтися туди для реєстрації.

Постановлено стягнути із ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_6 1 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 15 вересня 2009 року приблизно о 09-ій годині проник у робочий кабінет редакції газети "Віче", звідки таємно викрав належні ОСОБА_6 гроші в сумі 540 гривень, мобільний телефон "Нокіа 6280", вартістю разом з карткою оператора 1 200 гривень, а всього майна на загальну суму 1 810 гривень.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 13 квітня 2010 року вирок залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд у зв’язку з призначенням засудженому невиправдано м'якого покарання. Вважає, що суд не врахував конкретні обставини та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину, його схильність до протиправних дій, неодноразові судимості, у тому числи й за злочини проти власності. Переглядаючи справу, апеляційний суд в ухвалі не навів докладних підстав, через які відкинув доводи апеляції прокурора.

Заслухавши доповідача, прокурора Тилика Т.М. про скасування вироку з наведених у поданні підстав, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, які закріплені у ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд вправі звільнити особу від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, у разі, якщо з урахуванням зазначених вище підстав дійде висновку про можливість її виправлення без реального його відбування, за умови успішного виконання такою особою покладених на неї обов’язків та обмежень, передбачених законом.

Обґрунтовуючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, суд виходив з того, що він щиро покаявся, сприяв розкриттю злочину, а також добровільно відшкодував шкоду. Але при цьому суд не врахував низки обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

ОСОБА_5 за місцем проживання характеризується посередньо, не має постійної роботи. Раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, у тому числі за скоєння аналогічного злочину, за які засуджувався до позбавлення волі і судимість за які, відповідно до ст.ст. 34, 67 КК України, належать до обставин, що обтяжують покарання. У минулому, коли за наслідками розгляду справи було прийнято рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням, протягом іспитового строку скоїв новий злочин. Інкриміноване посягання вчинив по спливу чотирьох місяців після відбуття покарання за попередній злочин.

У взаємозв’язку із зазначеними даними суд не врахував конкретні обставини злочину, а також того, що закон відносить вчинене ним діяння до тяжких злочинів, що впливає на визначення ступеня тяжкості даного злочину.

За таких обставин справи та даних про особу рішення суду про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням не можна визнати відповідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. У своїй сукупності ці обставини вказують на обґрунтованість доводів касаційного подання прокурора про призначення судом невідповідного покарання і про необхідність скасування вироку з цих підстав з направленням справи на новий судовий розгляд.

За наслідками нового розгляду з урахуванням зазначених обставин належить прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Якщо суд дійде висновку про винуватість ОСОБА_5 в інкримінованому йому злочині, то рішення про звільнення засудженого від відбування покарання слід визнати невиправдано м’яким.

Під час розгляду справи в порядку апеляційного провадження вказані обставини були залишені поза увагою, тому скасуванню підлягає й рішення апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , абзацом 1 пунктом 2 розділу XIII Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 січня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 13 квітня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити до того ж суду на новий судовий розгляд.