5-4096км10 Про змушування, вчинюване працівниками податкової служби щодо платника податків, до давання їм хабара - 21.12.2010 Прийняття

ОСОБА_2 і ОСОБА_6, будучи службовими особами, займаючи ОСОБА_2 - посаду заступника начальника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва і ОСОБА_6 – посаду начальника управління оподаткування фізичних осіб вказаної ДПІ, виконували організаційно-розпорядчі обов'язки та мали повноваження і фактичну можливість впливати на хід проведення їх підлеглими працівниками документальних перевірок фізичних осіб - суб'єктів господарювання, контролювати оформлення результатів таких перевірок, тобто складання і підписання відповідних актів перевірок, а також приймали рішення про застосування фінансових (штрафних) санкцій до фізичних осіб.

Так, під час проведення планової документальної перевірки суб'єкта господарювання – підприємця ОСОБА_9 за період з 01.10.2007 року по 30.09.2008 рік, яка тривала з 09.02.2009 року по 23.02.2009 року, головним державним податковим ревізором-інспектором Шевченківської ДПІ ОСОБА_10 було складено акт від 23.02.2009 року № 21/17-04/2811016310. Під час перевірки ОСОБА_9 16.02.2009 року був запрошений до приміщення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва по вул. Політехнічній, 5-А ОСОБА_6, який, будучи обізнаним в силу займаної посади та свого службового становища про хід перевірки, під час розмови у своєму службовому кабінеті повідомив ОСОБА_9 про виявлені ревізорами в його діяльності порушення чинного законодавства, а саме: виявлення невідповідності вартості товарів, проданих ним у періоді, що перевірявся, сумі грошових коштів, які надійшли на його розрахунковий рахунок в банку, на загальну суму біля 900.000 грн., що, нібито, свідчило про незаконне використання ОСОБА_9 розрахунків на цю суму у готівковій формі. При цьому ОСОБА_6, являючись службовою особою, умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного отримання грошової винагороди, заявив ОСОБА_9, що за вказане порушення у відповідності до вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" №265/95-ВР від 06.07.1995 року (265/95-ВР) ДПІ у Шевченківському районі м. Києва до нього мають бути застосовані фінансові санкції на суму понад 4.000.000 грн., та наголосив, що при розгляді вищестоящими органами Державної податкової служби України скарг платників податків на подібні рішення перевага надається позиції податкового органу, таким чином умисно створюючи умови для змушування ОСОБА_9 дати хабар. Крім того, ОСОБА_6 наголосив на тому, що в разі, якщо ОСОБА_9 передасть грошову винагороду в сумі 30.000 грн., можна буде вирішити питання на користь ОСОБА_9 стосовно значного зменшення суми фінансових санкцій шляхом незастосування під час перевірки до нього як суб'єкта підприємницької діяльності зазначеного Закону, тим самим вимагаючи у ОСОБА_9 хабара.

Після цього ОСОБА_6, знаючи, що прийняття рішень про застосування фінансових (штрафних) санкцій до платників податків - фізичних осіб відноситься до компетенції ОСОБА_2, в період з 16 по 19 лютого 2009 року вступив у змову з останнім про спільне одержання хабара від ОСОБА_9, після чого вони розподілили між собою ролі, відповідно до яких ОСОБА_6 мав і в подальшому створювати умови, які б примусили ОСОБА_9 передати гроші, а ОСОБА_2 - визначити остаточний розмір хабара та одержати від ОСОБА_9 гроші.

Будучи не згодним із заявами ОСОБА_6 стосовно допущення порушень законодавства, ОСОБА_9 надав до ДПІ у Шевченківському районі в м.Києві додаткові документи про результати своєї фінансово-господарської діяльності та 19.02.2009 року під час чергової розмови з ОСОБА_6 виклав свої доводи і просив останнього зменшити суму хабара. У свою чергу, ОСОБА_6, реалізуючи спільний з ОСОБА_2 умисел на одержання хабара та діючи відповідно до розподілених ролей, заявив ОСОБА_9, що особисто такі питання він не вирішує і направив його для остаточного визначення суми хабара до ОСОБА_2

19.02.2009 року ОСОБА_2, перебуваючи у своєму службовому кабінеті в приміщенні ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, умисно, з метою незаконного отримання грошової винагороди, після того, як в ході розмови вислухав доводи ОСОБА_9 про законне здійснення ним підприємницької діяльності та відсутність порушень, за які адекватним було б застосування фінансових (штрафних) санкцій у розмірі понад 4.000.000 грн., заявив останньому, що вирішити на його користь питання про зменшення суми фінансових (штрафних) санкцій за виявлені порушення законодавства з питань оподаткування можливо тільки за умови передачі грошей в сумі не менше 20.000 грн., та наголосив, що в іншому випадку будуть застосовані фінансові санкції в максимальному розмірі, тобто погрожував ОСОБА_9 вчиненням з використанням свого службового становища дій, які могли заподіяти шкоду правам та законним інтересам ОСОБА_9, тим самим вимагаючи у останнього хабара. Коли ОСОБА_9 повідомив, що не в змозі сплатити визначену суму грошових коштів, ОСОБА_2, бажаючи будь-що реалізувати спільний з ОСОБА_6 умисел на одержання хабара, встановив ОСОБА_9 остаточну суму – 17.000 грн., з яких біля 2000 грн. мали бути офіційно сплачені як мінімальний штраф за окремі виявлені під час перевірки порушення, а 15.000 грн. передані як хабар.

ОСОБА_9, розуміючи, що в разі відмови виконати висунуті ОСОБА_6 та ОСОБА_2 спільні вимоги щодо передачі їм хабара, йому безпідставно можуть бути нараховані великі санкції за незначні порушення законодавства, погодився на виконання цих вимог, після чого ОСОБА_2 встановив день передачі хабара - 24.02.2009 року.

24.02.2009 року приблизно о 14 год. ОСОБА_2 та ОСОБА_6, перебуваючи в приміщенні ДПІ по вул. Політехнічній, 5-А в м. Києві, за попередньою змовою між собою, з використанням свого службового становища одержали від фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_9 хабара в розмірі 10500 грн. та 500 доларів США, що станом на 24.02.2009 року за курсом НБУ становило 3850 грн., всього на суму 14350 грн., поєднаного із вимаганням, за вирішення на користь ОСОБА_9 питання щодо зменшення розміру фінансових санкцій за порушення чинного законодавства з оподаткування фізичних осіб, виявлені в ході перевірки його фінансово-господарської діяльності. При цьому ОСОБА_9, перебуваючи у службовому кабінеті ОСОБА_2 № 114, на вимогу останнього поклав гроші на полицю книжкової шафи та вийшов з кабінету. Після того як ОСОБА_9, передавши гроші, залишив кабінет ОСОБА_2, до кабінету згідно з розподілом ролей увійшов ОСОБА_6 і, діючи за попередньою домовленістю з ОСОБА_2 та з єдиним умислом на незаконне отримання хабара, поклав одержані від ОСОБА_9 гроші між сторінок наявного у кабінеті журналу "Вісник податкової служби України" № 7 за лютий 2009 року, який разом з кількома іншими журналами переніс до кабінету № 111, де сховав їх у книжковій шафі.

Безпосередньо після цього гроші в сумі 10500 грн. та 500 доларів США, одержані ОСОБА_2 та ОСОБА_6 як хабар від ОСОБА_9, були виявлені співробітниками ВДСБЕЗ Солом'янського РУ ГУ МВС України в м.Києві в службовому кабінеті № 111 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та вилучені.

Постановляючи щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_6 виправдувальний вирок від 29 березня 2010 року, Шевченківський районний суд м. Києва послався на те, що пред’явлене їм обвинувачення не знайшло свого підтвердження, оскільки доказів, на які посилалися органи досудового слідства, на думку суду, недостатньо для визнання підсудних винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, і ці докази спростовані іншими доказами, дослідженими судом. Також суд дійшов висновку, що записи розмов з мобільного телефону і диктофону ОСОБА_9 є недопустимими доказами по справі, оскільки здійснені без відповідного дозволу суду на зняття інформації з каналів зв’язку.

У апеляційному порядку справа не переглядалась.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, просить виправдувальний вирок щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Стверджує про те, що суд, усупереч вимогам закону, не оцінив у сукупності зібраних органами досудового слідства доказів, які, на думку прокурора, є допустимими й достатніми для висновку про наявність в діях ОСОБА_2 і ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України. Зазначає про порушення судом вимог ст. 327, ч.4 ст. 334 КПК України тим, що, виправдовуючи ОСОБА_2 і ОСОБА_6 у вчиненні злочину, суд своє рішення не мотивував, аналізу доказам не надав і не зазначив, з яких підстав він не взяв до уваги докази, надані органами досудового слідства .

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, пояснення виправданого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 із запереченнями проти касаційної скарги прокурора, пояснення ОСОБА_7 - представника померлого ОСОБА_2, яка, діючи в інтересах реабілітації останнього, просила залишити без задоволення касаційну скаргу прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги прокурора, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч.4 ст. 327 КПК України виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також, коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. При цьому виправдувальний вирок відповідно до ч.1 ст. 327 КПК України повинен бути мотивованим судом.

Згідно з ч.4 ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.

Відповідно до ст. 323 КПК України як обвинувальний, так і виправдувальний вирок повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, та оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як убачається з матеріалів справи, виправдовуючи ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України, суд наведених вище вимог кримінально-процесуального закону не дотримав.

Так, орган досудового слідства обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, обґрунтував рядом доказів, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_9, який при неодноразових допитах детально розповідав про обставини проведення у нього перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва і стверджував про вимагання у нього хабара службовими особами ДПІ ОСОБА_6 і ОСОБА_2, вчиненого при їх зустрічах 16 і 19 лютого 2009 року, та про передачу їм 24 лютого 2009 року хабара в сумі і за обставин, викладених в обвинувальному висновку. При цьому ОСОБА_9 зазначав, що свої розмови з ОСОБА_6 і ОСОБА_2 16 і 19 лютого 2009 року він записував на диктофон власного мобільного телефону, а момент передачі їм хабара 24.02.2009 року – на свій цифровий диктофон, які з відповідними аудіо-записами розмов видав органам досудового слідства. Також ОСОБА_9, пояснюючи обставини передачі хабара, вказував, що коли він відповідно до їх домовленості зайшов до кабінету ОСОБА_2 №114 на 2-му поверсі для передачі попередньо помічених правоохоронними органами грошей, там знаходився ОСОБА_6, який відразу вийшов; ОСОБА_2 запитував у нього – ОСОБА_9, чи не прийшов той з понятими, а потім, не торкаючись грошей, сказав покласти їх на книжкову полицю, що він і зробив, поклавши туди гроші, перев’язані резинкою, після чого ОСОБА_2 направив його до працівника ДПІ для отримання підготовленого акту перевірки; прямуючи туди, він – ОСОБА_9 бачив, як до кабінету ОСОБА_2 йшов ОСОБА_6, а після отримання акту перевірки зустрів на першому поверсі з журналами в руках ОСОБА_6, який прямував у бік свого кабінету; після цього він – ОСОБА_9 повідомив по телефону працівникам міліції про здійснення ним передачі хабара.

Окрім того, орган досудового слідства як на докази винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_6 послався на показання працівників ДПІ у Шевченківському районі м. Києва свідка ОСОБА_10, яка проводила перевірку, та свідка ОСОБА_11 щодо обставин проведення у лютому 2009 року перевірки платника податків ОСОБА_9, виявлених у нього порушень, складання акту перевірки та визначення розміру штрафних санкцій, а також щодо повноважень ОСОБА_6 та ОСОБА_2 по контролю за ходом перевірок і накладення штрафних санкцій; на показання свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 – співробітників міліції щодо обставин проведення 24.02.2009 року за заявою підприємця ОСОБА_9 про вимагання у нього хабара операції з документування злочинної діяльності ОСОБА_2. та ОСОБА_6 відділом ДСБЕЗ Солом’янського РУГУ МВС України в м.Києві, для чого ОСОБА_9 24.02.2009 року вранці були вручені помічені грошові кошти, а після дачі ним хабара здійснювався з відеозаписом цієї дії огляд приміщень ДПІ (ОСОБА_12 – фіксував огляд на відеокамеру, а ОСОБА_13 – складав протокол), а саме: кабінету № 114 ОСОБА_2, де перебували ОСОБА_2 та ОСОБА_6, однак предмету хабара знайдено не було, а також кабінету № 111, щодо якого була інформація про доступ до нього ОСОБА_6, у якого й були вилучені ключі від цього кабінету, що знаходився на першому поверсі там же, де і кабінет № 112, що займав ОСОБА_6 У цьому кабінеті № 111, працівник якого перебував у той час у відпустці, були виявлені у шафі у купці журналів, у тому числі і журналу "Бізнес" №50 від 15.12.2008 року в поліетиленовому упакуванні, серед сторінок журналу "Вісник податкової служби України" № 7 раніше помічені й описані гроші – предмет хабара та листівка "Зі святом" на ім’я ОСОБА_2

Також на підтвердження обвинувачення ОСОБА_2 і ОСОБА_6 орган досудового слідства послався на показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 – понятих при проведенні огляду місця події - кабінетів №№ 114, 111, які дали детальні пояснення щодо обставин огляду й вилучення помічених грошей й зазначали, що під час огляду ніхто з його учасників та працівників міліції місце огляду не залишав; на Положення про ДПІ та накази щодо повноважень ОСОБА_2 та ОСОБА_6; на заяву ОСОБА_9 про злочин, дані акту огляду, помітки і вручення йому грошових коштів від 24.02.2009 року, протоколу огляду від 24.02.2009 року місця події – кабінетів ДПІ й вилучення в кабінеті № 111 предмету хабара, журналів і листівки; на дані протоколу огляду й вилучення у ОСОБА_9 мобільного телефону, диктофону та отриманого ним акту перевірки ДПІ від 23.02.2009 року, огляду й відтворення аудіо-записів з мобільного телефону та диктофону; на дані судової фоноскопічної експертизи, за якою у записаних ОСОБА_9 розмовах брали участь ОСОБА_6 та ОСОБА_2 за обставин, зазначених ОСОБА_9; на дані комплексної судової хіміко-дактилоскопічної експертизи, за якою на вилучених грошах виявлено сліди спеціальної речовини, а на полімерному упакуванні верхнього журналу "Бізнес" № 50 за 15.12.2008 року з вилученої купки журналів у каб. № 111 виявлено слід великого пальця лівої руки ОСОБА_6

Суд першої інстанції допитав зазначених вище осіб, які в судовому засіданні повністю підтвердили свої показання, дані на досудовому слідстві, дослідив інші наведені в обвинувальному висновку докази, допитав додаткових свідків: ОСОБА_16 – який як співробітник міліції керував операцією з фіксування одержання хабара працівниками ДПІ, ОСОБА_17 – співробітника міліції, який брав участь в огляді місця події – приміщень кабінетів ДПІ, вилучав у ОСОБА_9 мобільний телефон, диктофон та відтворював записи з них при огляді речових доказів, ОСОБА_18 – слідчого прокуратури, який порушив кримінальну справу, й навів у вироку показання цих свідків, дані на підтвердження обвинувачення ОСОБА_2 і ОСОБА_6, в тому числі й щодо наявності інформації від якогось оперативного працівника щодо відвідин ОСОБА_6 кабінету № 111 після передачі ОСОБА_9 в кабінеті № 114 хабара ОСОБА_19

Однак суд, пославшись у вироку на всі ці докази, не дав їм ніякої оцінки та без наведення будь-яких мотивів, з яких він відкинув їх як докази обвинувачення, дійшов висновку, що їх недостатньо для постановлення обвинувального вироку. При цьому у вироку не зазначено не тільки аналізу показань свідків і доказів по справі, а й мотивів, з яких ОСОБА_9 та інші допитані особи могли обмовляти ОСОБА_19 та ОСОБА_6

Як видно з вироку, суд визнав, що обвинувачення ОСОБА_19 та ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, не знайшло свого підтвердження.

Однією з підстав такого висновку суд зазначив те, що допитані по справі співробітники "Беркуту", які брали участь в подіях 24.02.2009 року, а саме свідки ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 підтвердили, що заходили до приміщення ДПІ тільки після виходу звідти ОСОБА_9, а тому не могли знати про переміщення по ДПІ ОСОБА_6, а допитані по справі працівники ДПІ – свідки ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 підтвердили, що ключі від кабінету № 111 були не тільки у ОСОБА_6, а й у інших працівників ДПІ, оскільки там знаходились журнали реєстрації виходу на роботу, а також зазначали, що працівники "Беркуту" проникали й у кабінет № 112 ОСОБА_6

Однак при цьому суд не визначився, яке значення ці обставини мали для встановлення наявності чи відсутності в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, з огляду на те, що сам ОСОБА_6 як на досудовому слідстві, так і в суді стверджував, що в його кабінеті нічого злочинного не було, та не заперечував, що 24.02.2009 року безпосередньо перед появою оперативних працівників і виявлення ними в кабінеті № 111 помічених грошей він заходив до кабінету ОСОБА_2, а потім – до кабінету № 111, після чого повернувся до кабінету ОСОБА_2, де і був затриманий і у нього вилучено ключі від кабінету № 111, однак зазначав, що заносив у кабінет № 111 не журнали, а книги форми 1, 10, які і знаходились там при огляді місця події. Ці пояснення ОСОБА_6 зафіксовані й в протоколі огляду місця події - кабінетів ДПІ.

За таких обставин суду, замість безмотивного визнання показань зазначених вище свідків такими доказами, що спростовують обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_6, належало дати оцінку достовірності показань ОСОБА_9 і ОСОБА_6 у сукупності з іншими дослідженими по справі доказами, що судом зроблено не було.

Також на підтвердження висновку про недоведеність обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_6 суд послався у вироку на те, що за даними протоколу огляду місця події, висновків проведених по справі експертиз і за показаннями в суді експертів ОСОБА_27 і ОСОБА_28, які проводили комплексну хіміко-дактилоскопічну експертизу, у змивах з рук ОСОБА_2, ОСОБА_6, з полиці книжкової шафи в кабінеті № 114 та на обкладинках та сторінках журналу, де були вилучені помічені гроші, не виявлено хімічної речовини, якою гроші були оброблені, не виявлено на руках обвинувачених та на полиці слідів світіння цієї речовини та неможливо встановити давність залишення ОСОБА_6 на журналі сліду пальця руки.

Разом із тим, визнаючи на цій підставі припущеннями доводи органу досудового слідства про те, що, побоюючись викриття, ОСОБА_2 і ОСОБА_6, отримавши від ОСОБА_9 хабар у виді помічених спеціальною речовиною грошей, не брали його в руки, а ОСОБА_6, використовуючи наявні в кабінеті ОСОБА_2 журнали, з їх допомогою переніс хабар в інший кабінет № 111, де заховав на полиці, суд не з’ясовував, чи могли залишитися сліди хімічної речовини від оброблених грошей на інших предметах у разі пакування грошей купкою з перев’язуванням резинкою та за умови їх перенесення у зазначений органом досудового слідства спосіб.

Окрім того, суд не взяв до уваги та не оцінив у сукупності з іншими доказами й наявні у справі дані про те, що гроші, які 24.02.2009 року перед даванням хабара були помічені спеціальною речовиною з фіксацією індивідуальних ознак кожної купюри на фотокопії та передані ОСОБА_9 як предмет хабара, були вилучені 24.02.2009 року в кабінеті № 111, до якого ОСОБА_2 відношення не мав, у купі журналів, на упакуванні верхнього з яких - журналі "Бізнес" № 50 від 15.12.2008 року (тобто з визначенням певної дати) з наклейкою: "… маршрут № 20. ОСОБА_2. м. Київ, вул. Політехнічна, 5-а, к. 114…" було виявлено слід великого пальця лівої руки ОСОБА_6, а під цим журналом знаходився журнал "Вісник податкової служби" № 7 за лютий 2007 року, в якому виявлено помічені гроші, а під ним – листівка "Зі святом" на ім’я ОСОБА_2 та ще два журнали, на яких не виявлено придатних для ідентифікації слідів рук.

Тобто ці дані в сукупності з іншими доказами суд міг і повинен був оцінити з точки зору обставин і часу появи грошей в кабінеті № 111.

Замість цього суд, не спростувавши висновку органу досудового слідства про спосіб одержання 24.02.2009 року цих грошей ОСОБА_2 та ОСОБА_6 як хабара і переміщення їх у кабінет № 111, та не встановивши інших обставин їх появи в зазначеному кабінеті та причетних до цього осіб, без будь-якого умотивування своєї позиції послався на те, що факт виявлення в кабінеті № 111 сліду пальця руки ОСОБА_6 на журналі та листівки на ім’я ОСОБА_2 не свідчить про отримання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 хабара.

Та обставина, що в акті ДПІ від 23.02.2009 року за результатами перевірки діяльності ОСОБА_9 було зазначено тільки про виявлені у нього порушення без накладення будь-яких штрафних санкцій, що визнано судом підставою для сумнівів у правдивості показань свідка ОСОБА_9 про обставини вимагання у нього ОСОБА_6 та ОСОБА_2 хабара, не може вважатись доказом невинуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_6, як про це зазначив суд у вироку, оскільки при цьому суд не дав ніякої оцінки іншим доказам по справі, в тому числі даним щодо службових повноважень ОСОБА_2 та ОСОБА_6, їх власним показанням щодо порядку накладення штрафних санкцій та показанням інших осіб, зокрема, свідка ОСОБА_10 щодо суми штрафних санкцій, які передбачались для ОСОБА_9 за актом від 23.02.2009 року.

Неспроможними також є твердження суду про те, що недопустимими доказами по справі є дані аудіо-записів розмов ОСОБА_9 з ОСОБА_6 та ОСОБА_2, здійснені ОСОБА_9 диктофоном його мобільного телефону та цифровим диктофоном, з посиланням суду на те, що їх отримано без відповідного дозволу суду на зняття інформації з каналів зв’язку.

З матеріалів справи, показань ОСОБА_9 видно, що свій мобільний телефон та цифровий диктофон він використовував за власною ініціативою для запису особистих розмов з ОСОБА_6 і ОСОБА_2 16, 19 і 24 лютого 2009 року. Тобто у даному випадку не здійснювалось зняття інформації з каналів зв’язку ОСОБА_2 та ОСОБА_6, а тому й не потребувалось звернення за отриманням дозволу суду. Також, як зазначав ОСОБА_9, він надавав ці записи на підтвердження правдивості своїх показань, і саме з цієї позиції вони підлягали оцінці судом.

Окрім того, не визнаючи аудіо-записи джерелом доказів по справі, суд не врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 65 КПК України таким джерелом можуть бути протоколи слідчих та судових дій.

Як видно зі справи, використані ОСОБА_9 для записів розмов мобільний телефон та цифровий диктофон були вилучені у нього згідно з протоколом вилучення, аудіо-записи оглянуті з їх прослуховуванням, про що складено відповідний процесуальний документ.

Посилання ж суду у вироку на те, що аудіо-записи, надані ОСОБА_9, не можуть братись до уваги як достовірний доказ, оскільки за висновком фоноскопічної експертизи вони могли бути змонтовані без наявності ознак цього, є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, у висновку зазначеної експертизи, на яку послався суд, крім даних про те, що в записах зафіксовані голоси ОСОБА_9, ОСОБА_2 та ОСОБА_6, містяться ще й дані про те, що з огляду на відсутність відповідних експертних методик досліджень неможливо встановити, чи піддавались змінам і монтажу записи, зафіксовані на диктофоні мобільного телефону. Однак, за висновком тієї ж експертизи, відсутні будь-які ознаки порушення безперервності та змін у наданому запису з цифрового диктофону (т.2 а.с.207-213). Таким чином, висновок експертизи не відповідає тому, який викладений судом у вироку.

Також безпідставним і передчасним є твердження суду про відсутність в роздруківках записаних ОСОБА_9 розмов даних щодо вимагання, передачі та отримання хабара ОСОБА_2 та ОСОБА_6, оскільки суд фактично не співставляв роздруківок цих записів з самими записами та викладеними свідком ОСОБА_9 в його показаннях даними щодо часу, обставин і конкретного характеру цих розмов, які, як вказував свідок, відбувалися з використанням голосу, жестів, зазначенням сум хабара на калькуляторі тощо.

Ураховуючи наведене, рішення суду про виправдання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ґрунтується на припущеннях, є передчасним, прийнятим із порушенням вимог кримінально-процесуального закону, без повного, всебічного та об’єктивного дослідження обставин справи і аналізу зібраних слідством доказів, а тому воно не може бути визнане законним, у зв’язку з чим вирок суду підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно ретельно дослідити всі докази по справі, дати їм належну оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.

головуючого	Косарєва В.І.,
суддів за участю прокурора виправданого представника померлого виправданого ОСОБА_2 захисника	Кліменко М.Р. і Гриціва М.І., Парусова А.М., ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8