Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 14 грудня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на вирок Тельманівського районного суду Донецької області від 14 квітня 2010 року щодо ОСОБА_4,

вироком суду

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого 11 грудня 2007 року за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 70 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки. Постановою Кіровського районного суду м. Донеца від 5 листопада 2009 року на підставі ст. 82 КК України невідбута частина покарання була замінена на 1 рік 11 місяців 3 дні виправних робіт з вирахуванням в доход держави 20% із щомісячного заробітку,

засуджено за ст. 395 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до виправних робіт на строк 6 місяців з утриманням 20% щомісячного заробітку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_4 визначено остаточно покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки з утриманням 20 % щомісячного заробітку.

В апеляційній інстанції вирок щодо ОСОБА_4 не переглядалася.

ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

ОСОБА_4, будучи особою, щодо якої постановою Кіровського районного суду м. Донецька було встановлено адміністративний нагляд на 1 рік, у період з 16 листопада 2009 року по 20 січня 2010 року з метою ухилення від адміністративного нагляду, після звільнення з місць позбавлення волі без поважної причини не з’явився на реєстрацію до Тельманівського РВ ГУ МВС України в Донецькій області.

Крім того, без письмового дозволу начальника Тельманівського РВ самовільно залишив визначене йому в період нагляду місце проживання – АДРЕСА_1, та у вищезазначений період проживав без реєстрації в буд. АДРЕСА_2.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи висновок суду щодо доведеності винності ОСОБА_4, вважає, що вирок суду є незаконним у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а також невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, просить вирок щодо ОСОБА_4 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені у касаційному поданні заступника прокурора доводи, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_4 у порушенні правил адміністративного нагляду й кваліфікації його дій за ст. 395 КК України прокурором не оспорюються.

Твердження прокурора про те, що суд призначив засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України яке не відповідає тяжкості злочину та його особі, є непереконливими.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Із матеріалів справи вбачається, що при вирішенні питання про призначення ОСОБА_4 покарання судом ураховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання, відношення засудженого до вчиненого злочину, конкретні обставини справи, дані про особу засудженого.

Так, судом ураховано, що ОСОБА_4 вину свою визнав, щиро розкаявся, на обліках в диспансерах не перебуває, має постійне місце роботи, за місцем відбування покарання, проживання та роботи характеризується позитивно. Обставиною, що обтяжує покарання, судом визнано рецидив злочину.

Із урахуванням цих обставин суд дійшов правильного висновку про можливість застосувати до засудженого ст. 69 КК України та призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено ст. 395 КК України.

Разом із тим відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків судом обґрунтовано призначено остаточне покарання ОСОБА_4 у виді виправних робіт строком на 2 роки з відрахуванням у доход держави 20% із заробітку засудженого.

Призначене ОСОБА_4 покарання є необхідним й достатнім для його виправлення, підстав вважати його м’яким немає.

Крім того, слід зазначити, що у судовому засіданні прокурор також просив суд призначити ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Підстав для скасування судового рішення та направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд щодо ОСОБА_4 не знайдено.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для зміни чи скасування судового рішення по справі, не встановлено.

Із огляду на викладене колегія суддів, не вбачаючи підстав для задоволення касаційного подання заступника прокурора, не знаходить підстав і для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України (у редакції законів України № 2533-ІІІ від 21 червня 2001 року (2533-14) та № 3323-ІV від 12 січня 2006 року (3323-15) ) та п. 2 розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

у задоволенні касаційного подання заступника прокурора відмовити.