Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 9 грудня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, та касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Севастополя від 2 квітня 2010 року.

Вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 26 травня 2009 року засуджено

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Первомайське Харківської області, мешканця АДРЕСА_1, судимості не має,

за ч. 1 ст. 190 КК України на три роки обмеження волі.

На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_5 від покарання звільнено у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

За ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369, ч. 3 ст. 364 КК України ОСОБА_5 виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 залишено без задоволення.

Постановлено речові докази – грошові кошти в сумі 1500 євро передати за належністю потерпілій ОСОБА_6, а решту речових доказів знищити.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Севастополя за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, 2 квітня 2010 року цей вирок у частині засудження ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 190 КК України та виправдання за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369 КК України, вирішення цивільного позову потерпілої та питання щодо інших речових доказів скасувала та постановила свій вирок, яким визнала ОСОБА_5 винним та призначила покарання:

за ч. 1 ст. 190 КК України два роки шість місяців обмеження волі, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України два роки обмеження волі, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України три роки обмеження волі.

На підставі ст. 49 КК Україна ОСОБА_5 від покарання звільнено у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_5 на її користь 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Щодо речових доказів: 4-х відеокасет і 3-х аудіокасет суд постановив зберігати їх при справі.

Вирок місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 364 КК України залишено без змін.

Як установив апеляційний суд, ОСОБА_5, працюючи на посаді старшого помічника прокурора Севастопольської транспортної прокуратури, володіючи інформацією про звернення прокуратури м. Севастополя в суд з позовом про виселення ОСОБА_6 разом з неповнолітньою дитиною зі службової квартири АДРЕСА_2, що була надана її колишньому

чоловіку ОСОБА_7 як старшому слідчому Севастопольської

транспортної прокуратури, вирішив заволодіти майном потерпілої шляхом обману.

Реалізуючи свій намір, ОСОБА_5 під час неодноразових зустрічей у м. Севастополі у барі "Запал" і в кв. АДРЕСА_2 у період з 20 липня по 12 серпня 2005 року, діючи умисно, з корисливих мотивів, під видом надання ОСОБА_6 допомоги в вирішенні питання про прийняття Гагарінським районним судом м. Севастополя позитивного для неї рішення схилив її до передачі йому для суддів Верховного Суду Автономної Республіки Крим грошей у сумі 1500 євро, що за курсом НБУ складає 9368,3 грн., і 500 доларів США для себе як оплату своїх послуг.

Крім того, ОСОБА_5 3 серпня 2005 року з цією ж метою у кв. АДРЕСА_2 в м. Севастополі заявив ОСОБА_6 про необхідність передачі ще 500 доларів США як хабар судді Гагарінського районного суду м. Севастополя ОСОБА_8 за прискорення рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокуратури м. Севастополя про її виселення зі службової квартири, тобто вчинив дії, спрямовані на підбурювання ОСОБА_6 до дачі хабара.

Фактично ОСОБА_5 отримані від ОСОБА_6 грошові

кошти нікому із суддів Верховного Суду Автономної Республіки Крим і Гагарінського районного суду м. Севастополя передавати не збирався, а мав намір їх привласнити.

3 серпня 2005 року ОСОБА_6, діючи в межах попередньої домовленості з ОСОБА_5, передала йому в своїй квартирі гроші в сумі 300 євро, а 12 серпня 2005 року – у сквері на перехресті вулиць Фрунзе і Марата в м. Севастополі ще 1200 євро.

Отримавши кошти, ОСОБА_5 привласнив їх, чим завдав матеріальної шкоди потерпілій.

Довести ж до кінця свої злочинні наміри щодо заволодіння коштами ОСОБА_6 у виді ще 1000 доларів США, що за курсом НБУ складає 5050 грн., з яких 500 доларів США нібито призначалися для хабара судді Гагарінського районного суду м. Севастополя ОСОБА_8, а 500 доларів – як оплата наданих ним, ОСОБА_5, послуг, останній не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки 12 серпня 2005 року він був затриманий співробітниками УСБУ в м. Севастополі.

Зі змісту вироку апеляційної інстанції вбачається, що дії ОСОБА_5 по заволодінню шляхом обману коштами ОСОБА_6 в сумі 1500 євро, призначені нібито для передачі суддям Верховного Суду Автономної Республіки Крим (правильно апеляційний суд Автономної Республіки Крим) за підготовку проекту рішення по позову прокуратури м. Севастополя і наданню його з відповідними вказівками судді Гагарінського районного суду м. Севастополя ОСОБА_8, кваліфіковані за ч. 1 ст. 190 КК України як шахрайство, по підбурюванню ОСОБА_6 до давання хабара судді Гагарінського районного суду м. Севастополя ОСОБА_8 в сумі 500 доларів США, які він не мав наміру передавати, – за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України, а щодо спроби заволодіти ними та 500 доларами США як оплату своїх послуг, пов'язаних із допомогою у вирішенні цивільної справи, за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування вироку апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд з огляду на неправильне застосування кримінального закону при юридичній оцінці дій ОСОБА_5, пов’язаних з заволодінням коштами ОСОБА_6 в сумі 1500 євро під приводом передачі суддям Верховного Суду Автономної Республіки Крим за сприяння у вирішенні цивільної справи в інтересах ОСОБА_6 Вважає, що досудовим слідством такі дії правильно кваліфіковано як підбурювання до замаху на давання хабара. Однак, визнавши, що вони охоплюються іншим складом злочину – заволодіння чужим майном шляхом обману, суд безпідставно перекваліфікував їх на шахрайство, що потягло неправильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України по епізоду підбурювання ОСОБА_6 до замаху на давання хабара судді Гагарінського районного суду м. Севастополя без ознаки повторності.

За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_5, стверджуючи, що апеляційний суд при розгляді апеляцій на вирок суду першої інстанції допустив істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, просить вирок апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, яка підтримала касаційне подання і вважала, що вирок апеляційної інстанції підлягає скасуванню, справа направленню на новий апеляційний розгляд з наведених автором подання мотивів, а відтак підлягає частковому задоволенню касаційна скарга, пояснення засудженого, який підтримав свою касаційну скаргу та частково касаційне подання прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних подання й скарги, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають.

Доводи скарги засудженого про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на доказах.

Так, ОСОБА_5 визнав, що, випадково дізнавшись від співробітника відділу служби у справах неповнолітніх Гагарінської райдержадміністрації м. Севастополя ОСОБА_9 про те, що в Гагарінському районному суді розглядається цивільна справа про виселення із службової квартири сім’ї знайомого колишнього співробітника транспортної прокуратури ОСОБА_7, вирішив їй допомогти і запропонував ОСОБА_9 дати ОСОБА_6 номер його телефону. Під час зустрічей з останньою та її матір’ю ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_6 спочатку 300, а надалі ще 1200 євро, які мав намір передати спеціалістам у галузі житлового права для оплати їх послуг по наданню ОСОБА_6 юридичної допомоги.

Разом з тим, твердження ОСОБА_5 про отримання ним коштів для зазначеної цілі спростовуються наведеними у вироку апеляційного суду доказами.

Зокрема, потерпіла ОСОБА_6 вказала, що звернулась до ОСОБА_5 за допомогою у вирішенні на її користь позову прокуратури про її виселення із службового житла, наданого її колишньому чоловікові як працівнику прокуратури, за рекомендацією ОСОБА_9, яка як представник відділу опіки Гагарінської райдержадміністрації м. Севастополя брала участь у розгляді цивільної справи в Гагарінському районному суді м. Севастополя під головуванням судді ОСОБА_8 Під час зустрічей ОСОБА_5 сказав, що може допомогти їй через одного із суддів Верховного Суду Автономної Республіки Крим, який підготує проект рішення по справі та передасть судді ОСОБА_8, а остання постановить саме таке рішення. Однак ця послуга коштує 1500 доларів США, які призначались для суддів Верховного Суду Автономної Республіки Крим та 500 доларів США ОСОБА_5 особисто. Впевнивши її, що без його допомоги вона не зможе виграти справу і її можуть виселити, вона, порадившись з матір’ю, погодилась на пропозицію ОСОБА_5 Під час наступних зустрічей, у тому числі з участю матері ОСОБА_11, ОСОБА_5 змінив суму, яка підлягала передачі суддям, на 1500 євро та сказав про необхідність віддячити ще й судді ОСОБА_8 за позитивне рішення справи, на що вони також погодились. Однак в подальшому поведінка ОСОБА_5 викликала у них сумнів, вони запідозрили його в спробі обманним шляхом заволодіти коштами, у зв’язку з чим вона 3 серпня 2005 року звернулась із заявою в УСБУ в м. Севастополі та погодилась взяти участь у викритті та припиненні злочинних дій засудженого. Наступні зустрічі 3 та 12 серпня 2005 року з ОСОБА_5 відбулись із застосуванням технічних заходів для їх фіксації, які їй надали співробітники СБУ. Під час цих зустрічей вона передала ОСОБА_5 300 та 1200 євро для суддів Верховного Суду Автономної Республіки Крим. ОСОБА_5 запевнив її, що буде продовжувати займатись вирішенням її проблеми з житлом і вони домовились, що по 500 доларів США для судді ОСОБА_8 та йому як гонорар вона передасть у найближчий час. Після закінчення зустрічі 12 серпня 2005 року ОСОБА_5 був затриманий.

З показань свідка ОСОБА_11 під час досудового слідства та при розгляді справи місцевим судом, які досліджені апеляційною інстанцією в порядку ст. 306 КПК України, вбачається, що про намір ОСОБА_5 допомогти її дочці у вирішенні цивільної справи за грошові кошти вона дізналась від останньої. ОСОБА_6 вказувала, що для позитивного вирішення справи в суді необхідно передати 1500 євро та ОСОБА_5 500 доларів США за послугу. В подальшому, коли дочка привела ОСОБА_5 до них додому, він також підтвердив названі суми. Як вона зрозуміла, 1500 євро ОСОБА_5 повинен був передати комусь із суддів Верховного Суду Автономної Республіки Крим за підготовку для судді ОСОБА_8 необхідного рішення по справі.

При зустрічі 3 серпня 2005 року ОСОБА_5 повідомив, що зустрічався із суддею ОСОБА_8, яка погодилась постановити рішення на користь ОСОБА_6, для чого необхідні додаткові витрати. В цей же день ОСОБА_6 передала ОСОБА_5 300 євро, а під час наступної зустрічі 12 серпня 2006 року ще 1200 євро.

Таким чином, як потерпіла, так і свідок ОСОБА_11, послідовно стверджували про підбурювання ОСОБА_5 ОСОБА_6 до давання хабара в сумі 500 доларів США судді Гагарінського районного суду м. Севастополя ОСОБА_8 за позитивне вирішення цивільної справи потерпілої, а також про передачу йому 1500 євро для суддів Верховного Суду Автономної Республіки Крим за виготовлення проекту рішення по справі та надання його судді ОСОБА_8

Апеляційний суд обґрунтовано визнав такі свідчення зазначених осіб достовірними, оскільки вони підтверджуються іншими доказами.

Так, зі змісту зафіксованих під час застосування оперативно-технічних заходів, дозвіл на проведення яких надано в установленому законом порядку, розмов ОСОБА_5 із ОСОБА_6 та ОСОБА_11 вбачається, що засуджений активно з’ясовував із ними питання щодо вирішення цивільної справи про виселення ОСОБА_6 на користь останньої. Під час цих бесід обговорювались передача йому 1500 євро та для нього особисто за послугу 500 доларів США, а також грошових коштів для судді, зокрема, за прискорення постановлення рішення. При цьому ОСОБА_5 запевняв співрозмовників про те, що він особисто та через своїх знайомих займається проблемами ОСОБА_6, пов’язаними з заявленим до неї позовом.

За висновком судово-фоноскопічної експертизи відеозаписи й фонограми не мають ознак зупинок та монтажу. Голоси, ймовірно, належать ОСОБА_6, ОСОБА_11 та ОСОБА_5

Останній не заперечував, що одним із співрозмовників на вказаних відео- та аудіозаписах є він.

Наведене свідчить про правомірність висновку суду щодо допустимості даних, отриманих під час проведення оперативно-технічних заходів.

Окрім того, як пояснював ОСОБА_5, з юристами – спеціалістами в галузі житлового права він не зв’язувався, як і не спілкувався із суддями апеляційного суду Автономної Республіки Крим та суддею Гагарінського районного суду м. Севастополя ОСОБА_8

Зазначене підтверджує висновки суду про відсутність у засудженого наміру як законним, так і незаконним способом, надати реальну допомогу ОСОБА_6 у вирішенні цивільної справи.

Встановлені по справі обставини, з яких убачається, що саме ОСОБА_5 ініціював зустріч із незнайомою йому ОСОБА_6, запропонував оплатні послуги по позитивному вирішенню цивільної справи про її виселення, у тому числі із залученням суддів, отримання ним коштів для передачі суддям апеляційної інстанції й намагання отримати кошти для передачі судді Гагарінського районного суду м. Севастополя за постановлення нею рішення на користь ОСОБА_6 та за свої власні послуги, створення видимості сприяння потерпілій у вирішенні її проблем із службовим житлом, свідчать про його намір заволодіти коштами останньої шляхом обману.

Таким чином, висновок апеляційного суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих злочинів за встановлених у вироку обставин є правильним, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю доказів, розглянутих у судовому засіданні при проведенні судового слідства, які судом ретельно досліджені, належно оцінені та детально викладені у вироку.

Оскільки ОСОБА_5 підбурив ОСОБА_6 до давання хабара в розмірі 500 доларів США судді Гагарінського районного суду м. Севастополя за вчинення нею дій, які та могла виконати із використанням наданих їй службових повноважень, однак мав намір не передати їх, а привласнити, й свій умисел по заволодінню цими коштами та 500 доларами США за свої послуги не довів до кінця у зв’язку із затриманням, його дії в цій частині правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 та ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України як підбурювання до замаху на давання хабара та замах на заволодіння чужим майном.

Правильно кваліфіковані дії ОСОБА_5 і за ч. 1 ст. 190 КК України за епізодом заволодіння коштами в сумі 1500 євро під виглядом передачі їх суддям, як указано у вироку, Верховного Суду Автономної Республіки Крим.

Твердження в касаційному поданні прокурора про те, що такі дії також повинні бути кваліфіковані як підбурювання до давання хабара з огляду на те, що зазначені кошти отримані ОСОБА_5 для передачі суддям, суперечить вимогам закону, згідно з якими давання хабара полягає в передачі службовій особі майна, права на майно або вчиненні на її користь дій майнового характеру за виконання чи невиконання дії, яку та повинна була чи могла виконати з використанням службового становища або наданої їй влади.

Оскільки судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим (раніше Верховний Суд Автономної Республіки Крим) в силу територіальної підсудності справи Гагарінському районному суду м. Севастополя ніяким чином не могли виконати дії на користь ОСОБА_6 або ж вплинути на прийняття рішення місцевим судом в її інтересах, апеляційний суд обґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_5 в цій частині за ч. 1 ст. 190 КК України, визнавши неправильною юридичну оцінку досудовим слідством зазначеного епізоду обвинувачення за 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України суд правомірно звільнив ОСОБА_5 від покарання.

Колегія суддів Верховного Суду України при перевірці справи не встановила істотних порушень судом апеляційної інстанції вимог кримінально-процесуального закону, які б ставили під сумнів обґрунтованість засудження ОСОБА_5 Не конкретизує їх у касаційній скарзі і сам засуджений.

З огляду на викладене, керуючись статтями 395, 396 КПК України та ч. 1 ст. 2 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання прокурора та скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Севастополя від 2 квітня 2010 року щодо нього – без зміни.