Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 9 грудня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Автономної Республіки Крим на вирок Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 6 квітня 2009 року.

Цим вироком

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Чуст Наманганської області

Республіки Узбекистан, громадянина України,

раніше судимого 1 вересня 2007 року Ленінським районним судом Автономної Республіки Крим за ч. 1 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України – з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, -

засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців з іспитовим строком 2 роки частково приєднано не відбуту частину покарання за попереднім вироком від 1 вересня 2007 року у виді позбавлення волі строком на 1 рік з іспитовим строком 1 рік і остаточно ОСОБА_5 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців з іспитовим строком 3 роки.

На ОСОБА_5 покладені обов’язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що він в кінці серпня 2008 року, перебуваючи в лісосмузі в районі с. Семисотка Ленінського району Автономної Республіки Крим, повторно, незаконно придбав (зірвав) кущ коноплі, який приніс до себе додому, де незаконно виготовив з нього особливо небезпечний наркотичний засіб – марихуану, яку зберігав за місцем свого проживання без мети збуту.

27 листопада 2008 року працівниками міліції в домоволодінні ОСОБА_5 було виявлено і вилучено 14,34 г вказаної речовини.

У касаційному поданні прокурор, не оскаржуючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_5, порушує питання про скасування постановленого щодо нього вироку з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного внаслідок його м’якості. При цьому посилається на те, що суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, не звернув уваги на те, що останній вчинив злочин під час іспитового строку, а відтак підстав для повторного застосування ст. 75 КК України у суду не було.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 398 КПК України підставою для скасування вироку є неправильне застосування кримінального закону.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд при його призначенні має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та пом'якшуючі й обтяжуючі обставини. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , виходячи зі змісту ч. 2 ст. 75. ч. 3 ст. 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст. 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.

Проте, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, місцевий суд не звернув уваги на те, що він 1 вересня 2007 року був засуджений за вчинення аналогічного злочину, при цьому йому судом надавалась можливість виправитися без позбавлення волі, але останній належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та під час іспитового строку вчинив новий аналогічний злочин.

За таких обставин, висновок суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням суперечить вимогам кримінального закону щодо загальних засад призначення покарання та свідчить про невідповідність призначеного ОСОБА_5 судом покарання ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок м’якості, про що правильно вказується у касаційному поданні.

У зв’язку з вищезазначеним колегія суддів вважає, що вирок місцевого суду підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд під час якого у разі доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому органами досудового слідства злочину, призначити йому покарання у відповідності до вимог статей 65, 71 КК України, оскільки призначене йому із застосуванням ст. 75 КК України є надто м’яким.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що ст. 75 КК України застосовується до остаточного покарання, а не до покарань за окремі злочини.

Керуючись статями 394–396 КПК України (1001-05) та абз. 1 п. 2 розділу 13 Перехідних положень Закону України від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 6 квітня 2009 року щодо ОСОБА_5 с к а с у в а т и, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж місцевого суду.