Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 9 грудня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом по першій інстанції, на вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 серпня 2010 року, яким засуджено

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, такого, що не має судимості на підставі ст. 89 КК України,

- за ч. 4 ст. 187 КК України на 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна,

- за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, ОСОБА_5 визначено остаточне покарання – 15 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке є власністю засудженого.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 10 000 гривень на відшкодування матеріальної шкоди.

ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів за таких обставин.

17 квітня 2010 року, приблизно о 23 годині, ОСОБА_5, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, діючи з умислом, спрямованим на заволодіння чужим майном та з корисливих мотивів, поблизу переїзду у с. Молодіжне Сімферопольського району, вирішив пограбувати ОСОБА_7 і почав її переслідувати. На ґрунтовій доріжці, що у напрямку Євпаторійського шосе, за 300 м від зупинки громадського транспорту, ОСОБА_5, погрожуючи ножем і застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілої, напав на ОСОБА_7 і почав вимагати від неї мобільний телефон. Оскільки потерпіла чинила опір, ОСОБА_5 вирішив її убити, а тому завдав їй численні удари ножем у тулуб, спину і шию. Смерть ОСОБА_7 настала від проникаючого колото-різаного поранення грудей з пошкодженням висхідної аорти та легень, що ускладнилось двостороннім гемотораксом, гострої крововтрати та геморрагічного шоку. Переконавшись у тому, що потерпіла не чинить опору, ОСОБА_5 заволодів її майном на загальну суму 7505 грн.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи вирок в частині доведеності вини та кваліфікації дій ОСОБА_5, посилається на невідповідність призначеного йому покарання тяжкості злочину та особі засудженого, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує на те, що суд невмотивовано визнав обставиною, що пом’якшує покарання, визнання вини та щире каяття ОСОБА_5, і призначив йому надмірно м’яке покарання за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

У доповненні до касаційної скарги прокурор зазначає, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 334 КПК України, оскільки у ньому не мотивовано висновок про відшкодування матеріальної шкоди.

Прокурор просить вирок апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора на підтримку касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги прокурора, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні ним зазначених у вироку злочинів відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

Так, ОСОБА_5 повністю визнав себе винним у вчиненні зазначених у вироку злочинів, дав детальні показання щодо пред’явленого йому обвинувачення.

За показаннями свідка ОСОБА_8, ОСОБА_5 за 1250 гривень продав йому золотий ланцюжок, який, як потім з’ясувалося, був знятий з трупа ОСОБА_7

Згідно з протоколом виїмки у ОСОБА_5 було вилучено мобільний телефон, яким він заволодів під час нападу на потерпілу.

Згідно з даними протоколу огляду місця події поблизу с. Молодіжне виявлено труп ОСОБА_7 з ознаками насильницької смерті.

Відповідно до висновків судово-медичної експертизи смерть потерпілої настала від проникаючих колото-різаних ран з ушкодженням аорти і легенів, ускладнених розвитком двостороннього гемоторакса.

Оцінивши ці та інші докази в справі, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 187 та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

При призначенні покарання суд врахував тяжкість вчинених ОСОБА_5 злочинів, особу винного, який задовільно характеризується за місцем проживання і позитивно – за місцем роботи, має на утриманні неповнолітню дитину, а також послався на обставини, що пом’якшують і обтяжують його покарання. Покарання ОСОБА_5 за кожний злочин окремо суд призначив в межах санкцій ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 115 КК України, обравши видом покарання – позбавлення його волі на певний строк. При цьому на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_5 визначено остаточне покарання – 15 років позбавлення волі, тобто максимальний строк цього виду покарання, передбачений законом.

Вважати вид і розмір цього покарання явно несправедливим внаслідок м’якості колегія суддів не має підстав, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Не може погодитися колегія суддів і з доводами прокурора щодо неправильного вирішення судом цивільного позову.

Як видно з матеріалів справи, пред’явлений позов у сумі 10 000 гривень ОСОБА_5 визнав повністю.

Відповідно до вимог ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності до того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, якщо це не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.

Отже, враховуючи, що підсудний повністю визнав позовні вимоги і це не суперечило ні закону ні правам сторін, суд обґрунтовано стягнув на користь ОСОБА_6 10 000 гривень.

Таким чином, при перевірці справи в касаційному порядку не виявлено будь-яких передбачених ст. 398 КПК України підстав для зміни чи скасування вироку щодо ОСОБА_5, а тому немає й підстав для задоволення касаційної скарги.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, -

касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 серпня 2010 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.