Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 9 грудня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Черкаської області на вирок Лисянського районного суду Черкаської області від 28 квітня 2010 року щодо ОСОБА_5, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого 10 лютого 2006 року за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України на п’ять років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки,

засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України на три роки позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він, за обставин викладених у вироку, в жовтні 2009 року незаконно придбав та зберігав особливо небезпечний наркотичний засіб – канабіс (висушений), вагою 40,7 г та 205,3 г. 17 лютого 2010 року цей наркотичний засіб було виявлено та вилучено у ОСОБА_5 працівниками міліції.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеності винності засудженого, зазначає, що попередня судимість ОСОБА_5 погашена, але ця обставина не була врахована судом, що потягло за собою неправильну кваліфікацію його дій. Просить вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 змінити – перекваліфікувати його дії з ч. 2 на ч. 1 ст. 309 КК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Кваліфікуючи дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 309 КК України, суд першої інстанції виходив із того, що підсудний є особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 307 КК України.

Проте такі висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на законі.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_5 вироком від 10 лютого 2006 року було засуджено за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, 70 КК України на п’ять років позбавлення волі та звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки, а постановою Лисянського районного суду Черкаської області від 12 лютого 2008 року ОСОБА_5 звільнено від призначеного вказаним вироком покарання.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом.

Оскільки на момент вчинення нового злочину – жовтень 2009 року, попередня судимість ОСОБА_5 була погашена, то його дії мають бути перекваліфіковані з ч. 2 ст. 309 на ч. 1 ст. 309 КК України.

У зв’язку з перекваліфікацією дій засудженого на менш тяжкий злочин та з урахуванням встановлених судом обставин, що пом’якшують покарання, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання у виді двох років позбавлення волі.

Отже, вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 підлягає зміні у зв’язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції кримінального закону.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, п. 2 Перехідних положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Черкаської області задовольнити частково.

Вирок Лисянського районного суду Черкаської області від 28 квітня 2010 року щодо ОСОБА_5 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 309 на ч. 1 ст. 309 КК України та призначити йому за цим законом покарання – два роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов’язати ОСОБА_5 не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи; періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.