Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши у судовому засіданні 7 грудня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок апеляційного суду Харківської області від 30 червня 2010 року,

вироком Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 29 грудня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Кірово Ленінського району

Кримської області, мешканця АДРЕСА_1,

такого, що раніше засуджувався:

- 31 січня 2000 року за ч. 2 ст. 229 КК України

до позбавлення волі на строк 2 роки;

- 28 січня 2002 року за ч. 2 ст. 309 КК України

до позбавлення волі на строк 2 роки;

- 3 лютого 2005 року за ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК

України до позбавлення волі на строк 4 роки;

- 16 березня 2007 року за ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 81,

ст. 71 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців,

було засуджено:

– за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;

– за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. На нього покладено обов’язки, передбачені п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 судові витрати в сумі 2099 грн 19 коп.

Вирішено долю речових доказів відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

8 серпня 2009 року приблизно о 9 годині ОСОБА_5 повторно таємно проник до металевого вагончика на території товарної площадки залізничної станції Куп’янськ-Південний і з металевого ящика викрав гроші в сумі 900 грн, належні потерпілому ОСОБА_6

3 вересня 2009 року приблизно о 23 годині 30 хвилин ОСОБА_5, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, з метою викрадення чужого майна таємно проник до гаража, розташованого на території господарства ОСОБА_7 по АДРЕСА_2, й викрав майно потерпілого на загальну суму 710 грн.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, апеляційний суд Харківської області, постановляючи у справі свій вирок, змінив вирок районного суду щодо ОСОБА_5 і виключив із вироку кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 185 та ст. 70 КК України як зайву та визнав вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України (за епізодами викрадення чужого майна 8 серпня та 3 вересня 2009 року) та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

У решті вирок суду щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, не заперечуючи доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованих ОСОБА_5 злочинів, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, порушенням вимог п. 2 ч. 1 ст. 366 КПК України, мотивуючи свою позицію тим, що апеляційний суд не скасував повністю або частково вирок районного суду у справі. Крім того, прокурор вказує про призначення ОСОБА_5 невиправдано м’якого покарання.

Заслухавши доповідь судді, прокурора Дрогобицьку О.М., яка підтримала касаційне подання прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставами для скасування вироку є:

- істотне порушення кримінально-процесуального закону;

- невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Зі ст. 370 КПК України вбачається, що істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог КПК (1001-05) , які перешкоджали чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у викраденні майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за обставин, викладених у вироку, та кваліфікація його дій прокурором не оспорюється.

Результати розгляду справи судом апеляційної інстанції у кожному конкретному випадку залежать від того, чи були ним встановлені порушення закону, які саме порушення були виявлені, про які порушення ставилися питання в апеляції.

Апеляційний суд, розглядаючи справу в апеляційному порядку, частково задовольнив апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи, і, постановляючи у справі свій вирок, змінив вирок районного суду щодо ОСОБА_5: виключив з нього кваліфікацію дій засудженого за ч. 3 ст. 185 та ст. 70 КК України як зайву та визнав вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України й призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Таким чином, апеляційний суд при винесенні рішення щодо ОСОБА_5 не дотримався ст. 366 КПК України, тобто вимог, які пред’являються до судових рішень, що виносяться апеляційним судом за результатами розгляду справи. Апеляційний суд, встановивши неправильне застосування кримінального закону при кваліфікації дій ОСОБА_5 (двічі за ч. 3 ст. 185 КК України) й при призначенні покарання, призначаючи покарання засудженому змінив, а не скасував вирок районного суду щодо ОСОБА_5 у частині неправильного призначення покарання.

За викладених обставин вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 332- 335 КПК України, тобто апеляційним судом при розгляді справи щодо ОСОБА_5 не дотримані вимоги ст. 366 КПК України та не враховані роз’яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2005 року № 1 (v0001700-06) "Про практику постановлення судами вироків при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку", тому колегія суддів вважає, що вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_5 підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд як у зв`язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, так і невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Адже судом зазначено, але фактично не враховано, що ОСОБА_5, будучи раніше неодноразово судимий, знову вчинив злочин, який відноситься до категорії тяжких, та у стані алкогольного сп’яніння, що визнавалося судом обставиною, яка обтяжує покарання.

З огляду на наведене висновок суду, про призначення мінімального покарання, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, не відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, тому колегія суддів вважає, що вирок апеляційного суду підлягає скасуванню і у зв’язку з м’якістю призначеного покарання.

При новому апеляційному розгляді справи суд має розглянути справу щодо ОСОБА_5 з дотриманням чинного законодавства, і у разі доведеності його винуватості прийняти законне та обґрунтоване рішення, у тому числі і в частині призначення покарання.

На підставі викладеного та керуючись статтями 394- 396 КПК України (у редакції законів України № 2533-ІІІ від 21 червня 2001 року (2533-14) та № 3323-ІV від 12 січня 2006 року (3323-15) ), п. 2 розділу ХIII Перехідних положень Закону України від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок апеляційного суду Харківської області від 30 червня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд до того ж суду в іншому складі суддів.