Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши у судовому засіданні 7 грудня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 на вирок апеляційного суду Хмельницької області від 20 липня 2010 року,

вироком Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 16 квітня 2009 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя АДРЕСА_1,

такого, що не має судимості,

було засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки.

За вироком суду ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 187 КК України виправдано.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_6 та його матері ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_5 6967 грн 33 коп. матеріальної шкоди, 20 000 грн – моральної шкоди, 1 000 грн – за надання правової допомоги, а також 243 грн 38 коп. судових витрат на користь НДЕКЦ при Хмельницькому УМВС України, 1044 грн 96 коп. - на користь Хмельницької обласної лікарні, та 379 грн 71 коп - Дунаєвецької ЦРЛ за лікування потерпілого.

Вироком апеляційного суду Хмельницької області від 20 липня 2010 року вирок щодо ОСОБА_6 у частині його виправдання за ч. 1 ст. 187 КК України та призначеного покарання скасовано. Постановлено визнати винним ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, і призначено йому покарання за цим законом у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 121 КК України, шляхом часткового складання покарань ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 5 місяців 22 дні.

ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

13 січня 2008 року приблизно о 22 годині 30 хвилин ОСОБА_6, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, у с. Січенцях Дунаєвецького району Хмельницької області під час сварки з потерпілим ОСОБА_5 наніс останньому удар в ділянку правої гомілки ноги, пошкодивши при цьому колінний судинний пучок, від чого виникла кровотеча, тромбоз стегнової артерії, ішемія гомілки і ступні, що призвело до виникнення гангрени й ампутації правої нижньої кінцівки на рівні нижньої третини правого стегна. Вказані тілесні ушкодження є тяжкими, небезпечними для життя в момент їх заподіяння.

Крім того, 29 січня 2008 року приблизно о 23 годині ОСОБА_6, перебуваючи на вулиці Шевченка в м. Дунаївці Хмельницької області, зірвав із плечей ОСОБА_8 жіночу сумку, у якій знаходилось її майно, відкрито заволодівши, таким чином, належними потерпілій речами на загальну суму 791 грн 80 коп.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_6 судових рішень в частині призначеного покарання за ч. 1 ст. 121 КК України, вважаючи, що воно не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу внаслідок м’якості. Крім того, вважає, що судом безпідставно вирішено цивільний позов у частині часткового задоволення заявлених ним позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілого ОСОБА_5 про підтримання касаційної скарги, засудженого ОСОБА_6 та цивільного відповідача ОСОБА_7 про залишення вироку суду без зміни, думку прокурора Волошиної Т.Г. про часткове підтримання касаційної скарги та скасування вироку в частині засудження та призначення покарання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України й вирішення цивільного позову на користь ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у відкритому заволодінні майном потерпілої ОСОБА_8 за обставин, вказаних у вироку, та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 186 КК України не оспорюється.

Висновок суду щодо винності ОСОБА_6 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5 за обставин, викладених у вироку, у касаційній скарзі потерпілого не оспорюється.

Призначаючи покарання ОСОБА_6 суд урахував, що він розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується, злочин скоєно у неповнолітньому віці. Саме ці обставини, за висновком суду, свідчили про можливість застосування щодо ОСОБА_6 ст. 69 КК України та призначення йому покарання за цим законом нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Однак такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим у ст. 65 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України суд може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, за наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Згідно роз’ясненнями, які містяться у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов’язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом’якшення покарання. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й поведінку під час та після вчинення злочинних дій.

Викладені вище вимоги не дотримані апеляційним судом при розгляді справи щодо ОСОБА_6, адже з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 винність в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5 не визнавав, належних заходів щодо відшкодування заподіяної шкоди не вживав, тому колегія суддів вважає, що рішення суду про призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк саме 2 роки є передчасним і постановлене без урахування інших обставин справи. Зокрема, тяжкості вчиненого злочину та даних про особу засудженого ОСОБА_6

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що призначене покарання за ч. 1 ст. 121 КК України не може бути необхідним й достатнім для його виправлення.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляцію прокурора та потерпілого ОСОБА_5 про м’якість призначеного ОСОБА_6 покарання, не звернув увагу на їх доводи. Крім того, вирок апеляційного суду не містить висновків щодо доводів потерпілого про неправильне вирішення заявленого цивільного позову.

З огляду на викладене вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 у частині засудження за ч. 1 ст. 121 КК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв`язку із м’якістю призначеного покарання.

При новому апеляційному розгляді справи суд має розглянути справу щодо ОСОБА_6 з дотриманням чинного законодавства, врахувати доводи потерпілого ОСОБА_5 і у разі доведеності винуватості суд має прийняти законне та обґрунтоване рішення, у тому числі й в частині призначення покарання.

На підставі викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України (у редакції законів України № 2533-ІІІ від 21 червня 2001 року (2533-14) та № 3323-ІV від 12 січня 2006 року (3323-15) ), п. 2 розділу ХIII Перехідних положень Закону України від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Хмельницької області від 20 липня 2010 року щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України скасувати, а справу направити в цій частині на новий апеляційний розгляд до того ж суду в іншому складі суддів.

У решті вирок апеляційного суду відносно ОСОБА_6 щодо його засудження за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік – залишити без зміни.