Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 2 грудня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Харківської області на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 грудня 2009 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

судимості не має,

засуджено за ч. 3 ст. 190 КК України на три роки позбавлення волі, ч. 4 ст. 190 КК України на п’ять років позбавлення волі, ч. 2 ст. 358 КК України на два роки обмеження волі, ч. 3 ст. 358 КК України на один рік шість місяців обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_5 остаточно призначено п’ять років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України її звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік й на неї покладено згідно із п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України обов’язок не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально – виконавчої системи.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 моральної шкоди 10 000 грн.

Також визначено речові докази у вигляді долучених до матеріалів справи документів залишити в матеріалах кримінальної справи.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

ОСОБА_5 визнано винуватою у вчиненні умисних злочинів за наступних обставин.

20 липня 2004 року ОСОБА_5 з метою заволодіння ? квартири АДРЕСА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_7 підробила підпис свого чоловіка ОСОБА_6 у нотаріально посвідченій заяві про згоду останнього на відчуження вказаної квартири шляхом введення в оману приватного нотаріуса Шеренкова В.О., якому ОСОБА_7 представився ОСОБА_6 Того ж дня ОСОБА_5 використала вказану заяву, подавши її приватному нотаріусу ОСОБА_9, у якої також уклала та посвідчила договір купівлі – продажу цієї квартири ОСОБА_10, заволодівши таким чином шляхом обману ? частиною нерухомого майна ОСОБА_6, спричинивши йому матеріальну шкоду на суму 23 485,50 коп.

Окрім того, ОСОБА_5 повторно за попередньою змовою з ОСОБА_11 4 серпня 2006 року у приміщенні КЖЕП № 81 Жовтневого району м. Харкова підробила підписи свого сина ОСОБА_12 та чоловіка ОСОБА_6 у заявах від імені останнього на оформлення передачі у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_2 про передачу вказаного нерухомого майна у спільну власність, а також у платіжному приватизаційному дорученні, які у період з 9 по 11 серпня 2006 року надала у відділ приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки комунального господарства міської ради, на підставі яких указаним відділом приватизації оформлено свідоцтво на право власності на дану квартиру. В подальшому 28 серпня 2006 року ОСОБА_5 за попередньою змовою із ОСОБА_11, якого вона загримувала та представила приватному нотаріусу ОСОБА_9 як свого чоловіка ОСОБА_6, уклала договір купівлі – продажу вказаної квартири ОСОБА_13 й таким чином, не повідомивши ОСОБА_6 та ОСОБА_12 як співвласників квартири, шляхом обману заволоділа їх частками вказаного нерухомого майна, спричинивши їм матеріальну шкоду на суму 124 104, 67 грн.

У касаційному поданні прокурор посилається на безпідставність звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з огляду на м’якість покарання. Указує на неправильне застосування кримінального закону судом, який усупереч вимог ст. 49 КК України не звільнив ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 358 КК України, хоча строк давності за даним злочином на момент розгляду справи у суді минув. Зазначає про невідповідність вироку суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 положенням ч. 5 ст. 334 КПК України у зв’язку з відсутністю належної мотивації його часткового задоволення, також недотримання судом вимог ст. 335 КПК України щодо вирішення питання про речові докази у вигляді квартир. Просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Винуватість ОСОБА_14 у виготовленні неправдивих документів, їх використанні та протиправному заволодінні нерухомим майном ОСОБА_15 й ОСОБА_16 підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку. Розглядаючи справу в межах касаційного подання прокурора, який не оскаржує кваліфікацію дій засудженої за ч. ч. 3, 4 ст. 190, ч.ч. 2, 3 ст. 358 КК України, колегія суддів Верховного Суду України також погоджується з такою юридичною оцінкою дій ОСОБА_14

Доводи прокурора про безпідставність звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з огляду на м’якість покарання є непереконливими.

Реалізуючи принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, місцевий суд при його обранні та застосуванні до засудженої ст. 75 КК України відповідно до засад призначення покарання згідно із ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу ОСОБА_14, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується задовільно, має постійне місце проживання. Визнання засудженою винуватості, її щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів судом визнано обставинами, що пом’якшують покарання. Обставин, його обтяжуючих, судом не виявлено.

З огляду на таке рішення суду про застосування до ОСОБА_14 ст. 75 КК України є правомірним й належним чином мотивованим.

Безпідставним є також твердження прокурора про невідповідність вироку в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 положенням ч. 5 ст. 334 КПК України.

З матеріалів справи вбачається, що часткове задоволення цивільного позову ОСОБА_16 й стягнення із засудженої на його користь саме 10 000 грн. моральної шкоди відповідає характеру та обсягу моральних та фізичних страждань, пов’язаних із вчиненням злочинів щодо нього.

Окрім того, потерпілий ОСОБА_16 не оскаржував вирок суду в частині визначеного судом розміру завданої йому моральної шкоди. За змістом касаційного подання прокурор також не оспорює цей розмір.

Недотримання судом вимог ст. 335 КПК України щодо речових доказів у вигляді квартир не є істотним порушенням вимог кримінально – процесуального закону, яке є підставою для зміни чи скасування судового рішення, й може бути усунуте місцевим судом в порядку ст. ст. 409, 411 КПК України.

Таким чином, розглядаючи справу в межах касаційного подання прокурора, колегія суддів Верховного Суду України не виявила підстав для скасування даного вироку з направленням справи на новий судовий розгляд з викладених вище мотивів.

Разом із тим, заслуговують на увагу доводи касаційного подання про те, що суд усупереч вимог ст. 49 КК України не звільнив ОСОБА_14 від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 358 КК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, й до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 11-1 КПК України суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою ст. 49 КК України, закриває кримінальну справу у зв’язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.

Як встановлено вироком суду, ОСОБА_14 використала підроблені документи у період з 9 по 11 серпня 2006 року, подавши їх у відділ приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки комунального господарства міської ради, на підставі яких указаним відділом приватизації оформлено свідоцтво на право власності на дану квартиру, а останній епізод злочинної діяльності вчинила 28 серпня 2006 року, уклавши договір купівлі – продажу нерухомого майна 2/3 частинами квартири АДРЕСА_2, що належать ОСОБА_15 та ОСОБА_16

Дані про зупинення та переривання давності у матеріалах справи відсутні.

Отже, на час винесення вироку 11 грудня 2009 року передбачений законом строк притягнення ОСОБА_14 до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 358 КК України минув. З огляду на це вона підлягала звільненню від кримінальної відповідальності за даний злочин.

Однак суд у порушення вимог ст. 49 КК України це питання не вирішив, у зв’язку із чим вирок в цій частині підлягає скасуванню і справа закриттю.

Керуючись статтями 394, 395 КПК України та ч. 1 п. 2 Розділу ХIII Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 грудня 2009 року щодо ОСОБА_5 в частині засудження за ч. 3 ст. 358 КК України скасувати і на підставі п. 2 ч.1 ст. 49 КК України справу закрити у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Вважати ОСОБА_14 засудженою за ч. ч. 3, 4 ст. 190, ч. 2 ст. 358 КК України та за сукупністю цих злочинів відповідно до ст. 70 КК України до міри покарання, призначеної судом, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком один рік та покладенням обов’язку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально – виконавчої інспекції.