Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 2 грудня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на судові рішення щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 березня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Волинської області від 18 травня 2010 року, засуджено:

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого 11 січня 2006 року за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ст. 70 КК України на п’ять років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки (постановою від 9 липня 2008 року покарання зменшено до двох років обмеження волі),

за ч. 2 ст. 289 КК України на п’ять років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком від 11 січня 2006 року, та призначено остаточне покарання – п’ять років два місяці позбавлення волі без конфіскації майна.

За ч. 2 ст. 186 КК України ОСОБА_5 виправдано;

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого,

за ч. 2 ст. 289 КК України на п’ять років позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки.

За ч. 1 ст. 289 КК України ОСОБА_6 виправдано.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано винними у тому, що вони, за обставин, викладених у вироку, 15 червня 2009 року, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою між собою, незаконно заволоділи транспортним засобом потерпілого ОСОБА_7 вартістю 15 000 гривень.

У касаційному поданні прокурор посилається на безпідставне виправдання судом ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 КК України, а ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 289 КК України.

Також прокурор посилається на призначення засудженим надмірно м’якого покарання та неправильне визначення судом завданої злочином шкоди.

Йдеться у поданні й про те, що суд безпідставно не призначив ОСОБА_5 додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Прокурор просить судові рішення щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скасувати, а справу – направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримку касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного у вироку злочину ґрунтується на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні, належно оцінених судом, і є обґрунтованим. Цей висновок у касаційному поданні прокурора не оспорюється.

Кваліфікація дій винних за ч. 2 ст. 289 КК України також прокурором не оспорюється.

Щодо доводів прокурора про безпідставність виправдання ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 КК України, а ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 289 КК України, то вони є необґрунтованими.

Як видно з матеріалів справи, місцевий суд відповідно до вимог ст. 334 КПК України, сформулювавши у вироку обвинувачення, яке було пред’явлене ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і визнане судом недоведеним, зазначив підстави для виправдання підсудних та мотиви, з яких відкинуто докази обвинувачення.

Так, постановляючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 КК України, суд обґрунтовано виходив із того, що сам ОСОБА_5 як на досудовому слідстві так і в судовому засіданні заперечував вчинення ним даного злочину.

Крім того, потерпілий ОСОБА_8, який був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, 13 червня 2007 року звернувся з письмовою заявою до суду про те, що ОСОБА_5 не вчиняв відносно нього злочин (т. 2 а.с. 96), в судовому засіданні 21 червня 2007 року заявив, що ОСОБА_5 на нього не нападав і гроші в нього не відбирав, що ОСОБА_5 схожий на особу, яка відносно нього вчинила цей злочин, і цю особу він бачив на вулиці коли їхав у маршрутному таксі (т. 2 а.с. 101). Підтвердив ці свої показання потерпілий і в судовому засіданні 22 січня 2010 року (т. 2 а.с. 375).

За таких обставин, єдиний доказ винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину щодо потерпілого ОСОБА_8 спростовано показаннями самого потерпілого.

Обвинувачення, пред’явлене органом досудового слідства ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 289 КК України, також обґрунтовано визнано місцевим судом недоведеним, оскільки, як видно з матеріалів справи, протокол огляду місця події складено з порушенням вимог ст. ст. 190, 191 КПК України – у ньому зазначено, що було вилучено з салону автомобіля сліди пальців рук, при цьому, не було зазначено звідки саме було вилучено ці сліди, не було зазначено про їх пакування, опечатування.

Крім того, спеціаліст ОСОБА_9, який брав участь у проведенні огляду, в судовому засіданні показав, що не пам’ятає чи вилучалися відбитки пальців рук і звідки вилучалися (т. 2 а.с. 346). Понятий ОСОБА_10 також в судовому засіданні показав, що при ньому на склі автомобіля відбитків пальців не шукали і не вилучали (т. 2 а.с. 328 зворот).

За таких обставин, сліди пальців рук, які, як вказано в протоколі огляду вилучено з місця події, не мають статус джерела доказу.

Інших доказів винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину щодо ОСОБА_11, як правильно вказано у вироку, органами досудового слідства не здобуто.

Доводи касаційного подання про те, що місцевим судом неправильно встановлено розмір матеріальної шкоди завданої потерпілому ОСОБА_7 в сумі 15 000 гривень, оскільки фактично завдано шкоду на суму 180,75 гривень, що, на думку прокурора, є неправильним застосуванням кримінального закону, спростовуються наступним.

Як видно з вироку місцевого суду, доведене під час судового слідства обвинувачення про вчинення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 незаконного заволодіння транспортним засобом, за попередньою змовою групою осіб, не містить кваліфікуючої ознаки – завдання значної матеріальної шкоди, а тому на правильність застосування кримінального закону допущена місцевим судом помилка не вплинула.

При призначенні ОСОБА_5 покарання суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу підсудного, зокрема, те, що злочин вчинив не відбувши покарання за попереднім вироком, шкоду потерпілому не відшкодував, обставину, що обтяжує покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, і призначив йому покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання надмірно м’яким, зокрема, і в частині непризначення додаткового виду покарання – конфіскації майна, колегія суддів не вбачає.

При призначенні ОСОБА_6 покарання суд також дотримався вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу підсудного, зокрема, те, що раніше не судимий, за місцем мешкання та роботи характеризується позитивно, його молодий вік, те, що відшкодував шкоду потерпілому, також і обставину, що обтяжує покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, і, призначивши йому мінімальне покарання, передбачене в санкції ч. 2 ст. 289 КК України, дійшов обґрунтованого висновку про можливість його виправлення без відбування покарання та звільнив його від відбування покарання з випробуванням.

Разом із тим, призначаючи ОСОБА_5 остаточне покарання із застосуванням ст. 71 КК України, суд першої інстанції допустив неправильне застосування кримінального закону, на що не звернув уваги апеляційний суд.

Відповідно до вимог ст. 78 КК України покарання за правилами статей 71, 72 цього Кодексу призначається судом у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_5 вчинив злочин за який його засуджено 15 червня 2009 року, за попереднім вироком від 11 січня 2006 року його було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки, і цей строк закінчився у січні 2009 року.

Враховуючи те, що злочин за який засуджено ОСОБА_5 вчинено ним після закінчення іспитового строку у суду не було підстав для призначення покарання за правилами ст. 71 КК України.

Тому в цій частині вирок щодо ОСОБА_5 підлягає зміні.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. 394 КПК України та п. 2 Перехідних положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання прокурора залишити без задоволення.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 18 травня 2010 року щодо ОСОБА_5 в порядку ст. 395 КПК України змінити.

Виключити з вироку рішення суду про застосування ст. 71 КК України та вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 2 ст. 289 КК України на п’ять років позбавлення волі без конфіскації майна.

У решті зазначений вирок залишити без зміни.