Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Львівської митниці Державної фіскальної служби України про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року, -

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Львівської митниці Державної фіскальної служби України (далі - Митниця) в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 29 липня 2014 року № 889-о "Про звільнення ОСОБА_4" (далі - спірний наказ); поновити його на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Краковець" Митниці; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що наказ Митниці не узгоджується з вимогами закону, порушує його права, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що Митниця, видаючи спірний наказ про звільнення позивача, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому прав ОСОБА_4 не порушила.

Так, судами встановлено, що наказом Митниці від 11 березня 2014 року № 331-о позивача призначено на посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Краковець" Митниці (далі - посада) з випробувальним терміном 2 місяці, який в подальшому наказами відповідача продовжено на 6 місяців, тобто до 11 вересня 2014 року.

Згідно розпорядження начальника Митниці від 21 липня 2014 року № 120 "Про проведенні заслуховування" рада по роботі з кадрами при Митниці провела перевірку знань вперше прийнятих працівників та їх заслуховування разом з закріпленими за ними наставниками відповідно до графіку, яка відбулась 24 липня 2014 року.

За результатами перевірки позивач показав негативний результат (незадовільний) про що останнього повідомлено письмово у цей же день.

На підставі одержаних за результатами перевірки відомостей щодо рівня професійної підготовки та теоретичних знань позивача, заступник начальника Митниці звернувся до виконуючого обов'язки начальника Митниці зі службовою запискою з пропозицією щодо звільнення ОСОБА_4 з займаної ним посади, як такого, що не витримав випробування.

29 липня 2014 року відповідачем видано оскаржуваний наказ про звільнення позивача з займаної ним посади на підставі частини 2 статті 28 Кодексу законів про працю України у зв'язку з невідповідності ОСОБА_4 займаній посаді, на яку його прийнято.

Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Митним кодексом України (4495-17) згідно з частиною 3 статті 569 якого правове становище посадових осіб органів доходів і зборів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

Тобто, спеціальним законодавством по відношенню до правовідносин, які виникли у даному випадку є Митний кодекс України (4495-17) і Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" (3723-12) (далі - Закон № 3723-XII (3723-12) , чинний на час видачі спірного наказу відповідача), а в частині, не врегульованій ними застосуванню підлягають інші акти законодавства України, зокрема, Кодекс законів про працю України (322-08) та Положення про наставництво в органах доходів і зборів, затверджене наказом Міністерства доходів і зборів України від 9 жовтня 2013 року № 559 (далі - Положення № 559).

У відповідності до статті 18 Закону № 3723-XII при прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців.

Припинення державної служби відбувається з підстав, наведених у статті 30 Закону № 3723-XII, які є спеціальними і зазначені у пунктах 1-7 частини 1 цієї статті, а також за загальними підставами, що передбачені Кодексом законів про працю України (322-08) .

Однією з підстав для розірвання трудового договору є невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, що передбачено частиною 2 статті 28 Кодексу законів про працю України.

Наведеною правовою нормою встановлено, що якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

При цьому, за змістом пункту 1.3 Положення № 559 наставництво в органах Міндоходів є складовою частиною професійної підготовки, однією з форм підвищення професійної майстерності, набуття достатніх професійних знань, умінь, практичного досвіду для виконання завдань, постановлених перед органами доходів і зборів особами, зокрема і тими, які вперше прийняті на роботу.

Тобто, в процесі випробування працівник, який вперше прийнятий на роботу повинен з допомогою наставника набути достатніх професійних знань, умінь, практичного досвіду для виконання завдань, постановлених перед органами доходів і зборів.

Негативна ж оцінка рівня професійної підготовки працівника, який проходить випробування є підставою для висновку про невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, що полягає у неможливості виконання працівником поставлених завдань з огляду на не набуття ним достатніх професійних знань, умінь та практичного досвіду.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач отримав негативну оцінку за результатами випробування, що є підставою для розірвання трудового договору у розумінні частини 2 статті 28 Кодексу законів про працю України.

Окрім цього, надаючи правову оцінку доводам позивача щодо неправомірності його звільнення у період тимчасової непрацездатності суди правильно зазначили про те, що положення частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України не поширюють свою дію на випадки звільнення працівника з підстав, передбачених частиною 2 статті 28 Кодексу законів про працю України.

Наведена правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема, у його постановах від 23 січня 2008 року, 18 лютого 2009 року і 18 серпня 2010 року (справи № 6-6627св07, 6-23457св08 і 6-25307св09 відповідно).

Ураховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є правильними, а їх рішення відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

У задоволенні клопотання представника Львівської митниці Державної фіскальної служби України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.