Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 жовтня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Сумської області на вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 6 листопада 2009 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

такого, що не має судимості,

засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки 6 місяців, з покладенням на нього судом обов’язків, передбачених п. 3 ч.1 ст. 76 КК України.

За ч.2 ст. 146 КК України ОСОБА_5 виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що він 14 жовтня 2007 року, приблизно о 5 год. 30 хв., керуючи автомобілем ВАЗ-2107 та рухаючись з м. Ромни в смт Липова Долина Сумської області, на перехресті вул. Роменської та Спортивної, де працівниками ДАІ проводився огляд місця ДТП в присутності її учасників, в порушення п.п. 2.3, 12.2, 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) допустив зіткнення з автомобілями та людьми, що знаходилися на проїжджій частині дороги. В результаті цього потерпілому ОСОБА_7, який брав участь у проведенні огляду місця ДТП, були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер.

Крім того, органом досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачувався ще й у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 146 та ч. 2 ст. 125 КК України.. В судовому засіданні прокурором обвинувачення ОСОБА_5 було змінено; йому було пред’явлено обвинувачення за ч. 5 ст. 27, ч.2 ст. 146, ч.2 ст. 146 та ч. 2 ст. 286 КК України. За ч. 5 ст. 27, ч.2 ст.146 та за ч.2 ст.146 ОСОБА_5 обвинувачувався в тому, що він надав свій транспортний засіб, а саме – автомобіль ВАЗ 2106 для позбавлення волі гр. ОСОБА_8 за допомогою даного засобу, а також за попередньою змовою групою осіб незаконно позбавив ОСОБА_8 волі, що мало місце в с. Липова Долина Сумської області 25 червня 2007 року, приблизно о 02 год. ночі, в районі бару "Вояж".

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування постановленого вироку у зв’язку з істотним порушенням норм кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання засудженому внаслідок м’якості. Зокрема, вказує на те, що в порушення ст. 335 КПК України у резолютивній частині вироку суд не вказав, чи ОСОБА_5 засуджений чи виправданий за ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 146 КК України. Крім того, зазначає, що в порушення ст. 334 КПК України в мотивувальній частині вироку не вказано, які саме тілесні ушкодження отримав потерпілий ОСОБА_7 і які з них перебувають у причинному зв’язку з настанням смерті. Просить справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, засудженого та його захисника ОСОБА_6, які просили касаційне подання залишити без задоволення, а постановлений вирок - без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 333 КПК України у вступній частині вироку вказується, зокрема, кримінальний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.

Відповідно до ст. 335 КПК України, коли підсудному було пред’явлено декілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то у резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, по яких з них підсудний виправданий, а по яких – засуджений.

Як убачається з матеріалів справи, зазначені вимоги закону судом належним чином не виконані.

Так, згідно з постановою про зміну обвинувачення ОСОБА_5 обвинувачувався за ч. 5 ст. 27, ч.2 ст.146; ч.2 ст.146; ч. 2 ст. 286 КК України (а.с. 510-514). Проте, у вступній частині вироку суд про обвинувачення ОСОБА_5 за ч.2 ст. 146 КК України не зазначив, вказавши лише про його обвинувачення за ч. 5 ст. 27, ч.2 ст. 146 та ч.2 ст. 286 КК України. Виходячи з цього, справу за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч.2 ст. 146 КК України суд не розглядав. Однак, як вбачається з резолютивної частини вироку, виправдувальний вирок постановлений саме за ч.2 ст. 146 КК України, а за ч. 5 ст. 27, ч.2 ст. 146 КК України судом рішення не прийнято, тобто, остаточної правової оцінки діям ОСОБА_5 стосовно незаконного позбавлення волі потерпілого ОСОБА_8 не надано.

Крім того, суд в порушення вимог ст. 334 КПК України у мотивувальній частині вироку не навів обставин, які мають значення для правильного вирішення справи: не зазначив, які саме тілесні ушкодження були заподіяні потерпілому ОСОБА_7 та які з них перебувають у безпосередньому причинному зв’язку з настанням смерті останнього.

Як убачається з вироку, суд, звільняючи ОСОБА_5 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, послався на те, що він характеризується позитивно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, потерпілі не мають до нього претензій.

Разом із тим, суд не звернув уваги, що при вирішенні зазначеного питання він має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи.

Зокрема, суд при призначенні покарання в достатній мірі не врахував того, що ОСОБА_5, не маючи права на управління автомобілем, сів за кермо та вчинив тяжкий злочин, внаслідок чого настала смерть потерпілого.

Не взято до уваги судом при призначенні покарання і того, що ухвалою Верховного Суду України від 24 березня 2009 року за касаційним поданням першого заступника прокурора Сумської області вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 11 липня 2008 року стосовно ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст. 146, ч.2 ст. 125, ч.2 ст. 286 КК України, вже скасовувався у зв’язку з м’якістю призначеного покарання.

Проте, суд, постановляючи вирок за результатами повторного розгляду справи, призначив ОСОБА_5 фактично ту ж саму міру покарання, що і при постановленні попереднього вироку, формально збільшивши лише іспитовий строк до 2 років 6 місяців, хоча ОСОБА_5 під час нового розгляду справи було пред’явлене обвинувачення у більш тяжкому злочині.

Тому доводи прокурора в касаційному поданні про допущені місцевим судом істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та м’якість призначеного засудженому ОСОБА_5 покарання колегія суддів вважає обґрунтованими.

За наведених обставин вирок підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд. Якщо під час нового розгляду буде доведена винуватість ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного злочину, то призначене йому покарання з випробуванням слід вважати м’яким.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Сумської області задовольнити.

Вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 6 листопада 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд.