Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 жовтня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 та касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на вирок Торезького міського суду Донецької області від 18 листопада 2009 року, яким

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Мукачеве Закарпатської області, не судимого,

засуджено за ч.1 ст. 122 КК України на 1 рік обмеження волі, за ч. 2 ст. 263 КК України на 3 роки обмеження волі; на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначено покарання 3 роки обмеження волі; на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов’язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

ОСОБА_6 засуджено за те, що він 11 серпня 2008 року біля кінотеатру ім. Артема у м. Торезі використовуючи заздалегідь заготовлений кастет, разом з двома невстановленими особами, завдав ОСОБА_5 численні удари по голові та тулубу, спричинивши легкі тілесні ушкодження, у тому числі й такі, що спричинили тривалий розгляд здоров’я понад 21 день.

Крім того, ОСОБА_6 у невстановлений час за невстановлених обставин придбав кастет, який згідно висновку експерта є саморобною холодною зброєю ударно роздрібної дії, який носив при собі без передбаченого законом дозволу.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 посилається на неправильне застосування судом кримінального закону та істотне порушення кримінально-процесуального закону. Стверджує, що досудове та судове слідство було проведено без його участі, зокрема, він не був ознайомлений з матеріалами справи, не був повідомлений про дату судового розгляду, який відбувся за скороченою процедурою в порядку ч. 3 ст. 299 КПК України. На його думку обставини, характер, локалізація, кількість спричинених йому тілесних ушкоджень, знаряддя злочину та неможливість доведення його до кінця з незалежних від нападників причин через втручання сторонніх осіб свідчать про наявність умислу засудженого на позбавлення його життя. Внаслідок цього дії ОСОБА_6 повинні кваліфікуватися як замах на вбивство. Також зазначає, що суд призначив засудженому надто м’яке покарання. З цих підстав просить скасувати вирок і направити справу на нове розслідування.

У касаційному поданні заступник прокурора Донецької області просить вирок щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Зазначає, що суд у порушення вимог ст. 334 КПК України в мотивувальній частині вироку не вказав мотиви та обставини вчинення ОСОБА_6 злочину не правильно вказав ступінь тяжкості спричинених потерпілому тілесних ушкоджень, залишив поза увагою той факт, що він не тільки носив кастет, але й використав його для спричинення тілесних ушкоджень потерпілому. Вважає, що суд не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого злочину та особу винного і безпідставно звільнив його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, яка підтримала касаційне подання і касаційну скаргу потерпілого частково та просила направити справу на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги та касаційного подання, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи, керуючись законом. Законним є вирок, постановлений за умови правильного застосування кримінального закону і дотримання при провадженні у справі кримінально-процесуального закону.

Однак, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, ці та інші вимоги кримінально-процесуального закону при її розгляді судом дотримані не були, обставини справи були розглянуті поверхово, докази належним чином не досліджені. частина з них досліджена з порушенням встановленого кримінально-процесуальним законом порядку. Суд також порушив вимоги кримінально-процесуального закону і щодо складання вироку, зокрема, його мотивувальної частини.

Відповідно до вимог ст. 334 КПК України мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним з зазначенням місця, часу, способу та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. Формулювання обвинувачення повинно містити точний опис обставин справи з зазначенням ознак об’єктивної сторони складу злочину, визнаного судом доведеним, та його кваліфікуючих ознак.

Як вбачається із вироку суду, обвинувачення, яке визнане судом доведеним, щодо ОСОБА_6 сформульовано нечітко і неконкретно, воно є юридично невмотивованим і суперечливим, без зазначення ознак об’єктивної сторони і мотивів злочину. Визнаючи правильною кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч.1 ст. 121 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, суд при формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, вказав, що ОСОБА_5 завдані численні удари по голові та тулубу, які відносяться до легких тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості і, зокрема, такі, що спричинили тривалий розлад здоров’я понад 21 день. При формулюванні обвинувачення за ч. 2 ст. 263 КК України поза увагою суду залишався той факт що ОСОБА_6 не тільки носив кастет, а й використав його для спричинення тілесних ушкоджень. А при викладенні пояснень ОСОБА_6 у вироку не зазначено, яким предметом він наносив удари потерпілому по голові та тулубу.

Згідно зі ст. 284 КПК України головуючий в судовому засіданні повинен перевірити, хто з учасників судового розгляду і викликаних осіб з’явився та повідомляє про причини неявки відсутніх. Про належне повідомлення учасників судового розгляду свідчать долучені до справи копії відповідних повідомлень або розписки цих осіб про те, що вони повідомлені про дату розгляду.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_5 був допитаний як потерпілий тільки на початку досудового слідства 12 серпня 2009 р. (а.с. 18-19). Він не був належним чином повідомлений про закінчення досудового слідства (таке повідомлення направлено йому за два дні до закінчення слідства), а також про дату розгляду справи; розписки його на поштових відправленнях відсутні (а.с.210, 226, 232, 238). Суд першої інстанції не перевірив, чи повідомлялося потерпілому про день і час судового розгляду, у зв’язку з чим було порушено його права, передбачені ст.ст. 261, 267 КПК України, зокрема: користуватися рівними з іншими учасниками судочинства правами щодо подання доказів, доведення їх переконливості перед судом, участі в їх переконливості перед судом, участі в їх дослідженні, давати показання, заявляти відводи і клопотання, виступати в судових дебатах та інші права учасника процесу.

Крім того, судом було порушено вимоги ч. 3 ст. 299 КПК України, відповідно до якої суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд має з’ясувати, чи правильно розуміють учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку. Зазначені положення закону однаково стосуються як підсудного, так і потерпілого.

Оскільки потерпілий не був належним чином повідомлений про дату розгляду справи, він не міг висловити свою думку щодо обсягу доказів, що підлягають дослідженню. Між тим, в своїх показаннях на досудовому слідстві потерпілий ОСОБА_5 стверджував, що нападники діяли з умислом на позбавлення його життя, наносили йому удари цілеспрямовано в голову і їх дії супроводжувались погрозами фізичною розправою та вбивством (а.с.7,18-19). Ці показання ОСОБА_5 підтвердив свідок ОСОБА_7 (а.с. 15,22-23). Проте ні цей свідок, ні інші свідки-очевидців злочину в суді не допитані без з’ясування причин їх нез’явлення за викликом суду.

Проводячи у вказаній справі скорочене судове слідство, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 погоджувався із пред’явленим йому обвинуваченням і фактичних обставин вчинення ним зазначених у вироку злочинів не оспорював. Такий висновок суду на матеріалах справи не ґрунтується, оскільки, як вбачається із показань ОСОБА_6, як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні останній неодноразово змінював своє ставлення до вчинюваних ним злочинів.

Зокрема, на досудовому слідстві він спочатку пояснював, що погодився взяти участь у вчиненні злочину за винагороду в 1000 грн., удари потерпілому наносив знайденим випадково на місці події кастетом, при цьому називав вигаданих співучасників злочину, а пізніше відмовився від дачі показань. В судовому ж засіданні він стверджував, що втрутився в бійку, щоб розборонити її учасників, а потерпілого вдарив "якоюсь залізкою" декілька разів. За таких обставин рішення суду про недоцільність дослідження інших доказів у справі не відповідає вимогам ч. 3 ст. 299 КПК України.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують й обтяжують покарання. Рішення суду щодо призначення виду та розміру покарання має бути належним чином умотивоване.

Місцевий суд при призначенні покарання ОСОБА_6 у вигляді обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК України цих вимог закону не дотримав. Призначаючи покарання ОСОБА_6, суд послався на те, що він раніше не судимий, визнав свою вину, розкаявся у вчиненому, за місцем роботи характеризується позитивно, а за місцем проживання – посередньо.

Разом з тим, визначаючи покарання, суд в достатній мірі не врахував обставини, ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчинених злочинів.

За наведених обставин вирок по даній справі підлягає скасуванню у зв’язку з допущеними істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону і неправильним застосуванням кримінального закону, а справа направленню на новий судовий розгляд.

Новий судовий розгляд справи належить здійснити з дотриманням усіх вимог кримінально-процесуального закону.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 394–396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 та касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити частково.

Вирок Торезького міського суду Донецької області від 18 листопада 2009 року щодо ОСОБА_6 скасувати, в тому числі і за м’якістю призначеного покарання, а справу направити на новий судовий розгляд.