Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 26 жовтня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на судові рішення щодо ОСОБА_4 і ОСОБА_5,

вироком Яготинського районного суду Київської області від 24 червня 2009 року

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, судимий

вироком Яготинського районного суду

Київської області від 18 липня 2005 року за

ч. 4 ст. 185 КК України до позбавлення волі на 4 роки,

засуджений за ч. 3 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянин України, в силу

ст. 89 КК України такий, що

не має судимості,

засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 листопада 2009 року вирок щодо ОСОБА_4 і ОСОБА_5 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду, 6 травня 2009 року близько 19 години до приміщення будинку ОСОБА_6, що на АДРЕСА_1, зайшов ОСОБА_5, який, відволікаючи ОСОБА_6, розпочав із нею розмову. В цей час ОСОБА_4 непомітно для ОСОБА_6 зайшов у приміщення веранди будинку та пройшов у кімнати. Після цього ОСОБА_6 виявила в кімнаті свого будинку ОСОБА_4, який надалі за попередньою змовою з із ОСОБА_5 відкрито, у присутності потерпілої викрали з її будинку соковижималку та мішок із цукром, чим завдали потерпілій матеріальної шкоди на суму 459 грн 20 коп.

Дії ОСОБА_5 кваліфіковані як відкрите викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб, а дії ОСОБА_4 – як відкрите викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб, вчинене повторно та з проникненням у житло.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_4 у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання особам засуджених і неправильним застосуванням кримінального та кримінально-процесуального закону, і направити справу на новий судовий розгляд. Прокурор посилається й на те, що апеляційний суд не дав належної оцінки порушенням вимог закону, які зазначені в апеляції, а при призначенні підсудним покарання суд не врахував, що злочин скоєно на ґрунті пияцтва, що ОСОБА_5 і ОСОБА_4 не визнали своєї вини у вчиненні тяжкого злочину та не покаялися у скоєному. Крім того, на думку прокурора, при застосуванні положень ст. 69 КК України суд послався на обставини, які не знайшли підтвердження в судовому засіданні, й належно не обґрунтував покарання для раніше судимого ОСОБА_4, а також, у порушення вимог п. 9 ч. 2 ст. 48 КПК України, суд першої інстанції позбавив захисника ОСОБА_7 права на виступ у судових дебатах.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання прокурора, колегія суддів вважає, що в задоволенні касаційного подання слід відмовити.

Викладені у вироку висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 і ОСОБА_4 у відкритому викраденні майна потерпілої ОСОБА_6 за обставин, викладених у вироку, прокурором не оспорюється. Не заперечується і правильність кваліфікації їх дій: ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 186 КК України, а ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 КК України.

Обираючи ОСОБА_5 і ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, дані про їх особи та обставини, що впливають на покарання. Зокрема, потерпіла ОСОБА_6 подала до місцевого суду заяву, в які зазначила, що не має претензій до підсудних і пробачила їх, що збитки їй повністю відшкодовано, а також просила не карати підсудних суворо. Зазначені обставини, поряд із невеликою вартістю викраденого майна, цілком правомірно розцінені судом як такі, що пом’якшують покарання підсудних та, з урахуванням даних про їх особи, давали підстави для призначення їм більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. Слід зазначити, що потерпіла ОСОБА_6 оскаржила вирок в апеляційному порядку та просила суд звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням. Що стосується даних про особи засуджених, які враховані судом при призначенні покарання, то наявні в матеріалах справи характеристики їх за місцем проживання не містять негативних оцінок на адресу ОСОБА_5 і ОСОБА_4, а стан здоров’я останнього підтверджений свідоцтвом про хворобу.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що покарання у виді 3 років позбавлення волі, яке належить відбувати реально, є достатнім для виправлення засуджених, а доводи подання прокурора про надмірну м’якість призначеного їм покарання та неправильне застосування ст. 69 КК України є безпідставними.

Не знайшли підтвердження і доводи касаційного подання стосовно істотного порушення судами кримінально-процесуального закону.

Як убачається з протоколу судового засідання, захиснику ОСОБА_7 було надано слово в судових дебатах, проте вона відмовилася від участі в них. Зауважень на протокол судового засідання сторонами не подавалось, апеляції від захисника ОСОБА_7 із приводу порушення її процесуальних прав не надходило. Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України, а доводи апеляції прокурора стосовно порушень кримінально-процесуального закону при розгляді справи в суді першої інстанції відхилені обґрунтовано.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для призначення даної справи до розгляду з метою скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_4 з мотивів, наведених у поданні прокурора.

На підставі викладеного та керуючись ст. 394 КПК України (у редакції законів України № 2533-ІІІ від 21 червня 2001 року (2533-14) та № 3323-ІV від 12 січня 2006 року (3323-15) ), колегія суддів,

відмовити в задоволенні касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.