Колегія суддів судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 жовтня 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, і захисника засудженого ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_6 на вирок апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 липня 2010 року.

Цим вироком

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

судимого 30 січня 2001 року Ленінським районним судом

АР Крим за ст. 94 КК України 1960 року на 8 років позбавлення волі

засуджено за ч.2 ст. 15 п.13 ч.2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_7 1500 грн., Ленінської районної лікарні 631 грн., судові витрати – 75 грн. 12 коп. на користь держави.

ОСОБА_5 засуджено за те, що він 28 березня 2010 року у проміжок часу між 12 і 13 годиною, будучи у стані алкогольного сп`яніння, з метою попередження вчинення ОСОБА_7 протиправних дій щодо його співмешканки ОСОБА_8, яку ОСОБА_7 проти її волі утримував у своєму будинку АДРЕСА_1, зламав запори на дверях зазначеного будинку, зайшов до нього і, побачивши ОСОБА_8, яка лежала на долівці без свідомості, і ОСОБА_7, який стояв над нею, завдав останньому численні удари руками і ногами по різних частинах тіла. Після цього, не дивлячись на те, що ОСОБА_7 не здійснював опору, не реагував на заподіяння йому тілесних ушкоджень, ОСОБА_5 на ґрунті особистих неприязних відносин вирішив вбити його. З цією метою, у спальній кімнаті зазначеного будинку він наніс ОСОБА_7 удари по голові дерев`яним табуретом та трилітровими банками із консервацією, а також ножем, який мав при собі, декілька ударів у голову, шию, груди. Будучи впевненим, що від цих ушкоджень настала смерть потерпілого, ОСОБА_5 з місця події зник. Смерть ОСОБА_7 не настала з причин, які не залежали від волі засудженого, оскільки потерпілому було своєчасно надано медичну допомогу.

У касаційних скаргах:

- прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок скасувати, справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на невідповідність покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м`якості;

- захисник засудженого ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_6 просить вирок змінити, перекваліфікувати дії засудженого на ст. 124 КК України і призначити покарання у виді обмеження волі на 2 роки. Посилається на те, що суд не надав оцінки тому, що тілесні ушкодження ОСОБА_7 ОСОБА_5 заподіяв у стані сильного душевного хвилювання, припиняючи злочинні дії потерпілого, який намагався зґвалтувати його співмешканку ОСОБА_8.

Заслухавши доповідь судді Шевченко Т.В., думку прокурора Волошиної Т.Г., яка не підтримала касаційне подання і вважала, що вирок необхідно залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, а вирок суду зміні з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні замаху на умисне вбивство ОСОБА_7 за обтяжуючих обставин ґрунтується на доказах, що були досліджені в судовому засіданні.

Так, сам засуджений ОСОБА_5 не заперечував, що саме він заподіяв ОСОБА_7 всі виявлені у нього тілесні ушкодження за те, що той намагався зґвалтувати ОСОБА_8. При цьому пояснив, що одразу завдав ОСОБА_7 декілька ударів ногами і руками, після чого хотів піти, однак, побачивши побите обличчя ОСОБА_8, знов повернувся до кімнати, де знаходився ОСОБА_7, і став бити його табуретом, банками з консервацією і ножем.

Потерпілий ОСОБА_7 підтвердив, що ОСОБА_5 побив його, однак заперечував, що намагався зґвалтувати ОСОБА_8. Після побиття за допомогою сусідів він був доставлений до лікарні, де йому було надано медичну допомогу.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що 28 березня 2010 року вона із своєю подругою і сином зайшли в гості до ОСОБА_7. Останній запропонував їй вступити в інтимні відносини, однак вона відмовилася, після чого той вигнав з хати її подругу з сином, а її затягнув у кімнату, де намагався зґвалтувати, але почув стукіт у двері і злякався. Через деякий час до кімнати увійшов її співмешканець ОСОБА_5, який одразу ж ударив ОСОБА_7 в обличчя, після чого вони перейшли до іншої кімнати, де ОСОБА_5 продовжив бити ОСОБА_7. Потім вони разом пішли до неї додому, де Сєєтаров залишив свій одяг і ніж, які були у крові.

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що разом з ОСОБА_8 і її сином були в гостях у ОСОБА_7, де вживали спиртні напої. Через деякий час останній сказав, щоб вона з дитиною пішла, а ОСОБА_8 залишилась. Потім до неї прийшов ОСОБА_5 і спитав, де ОСОБА_8, вона йому сказала. Через 15 хвилин ОСОБА_5 і ОСОБА_8 повернулися додому, ОСОБА_8 була побитою, а у ОСОБА_5 одяг і руки були у крові, він сказав, що побив ОСОБА_7.

Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 дали пояснення про обставини, за яких вони побачили побитого ОСОБА_7 та надавали йому допомогу.

З протоколу огляду місця події (т.1 а.с.5-15) убачається, що 28.03.2010 року у будинку АДРЕСА_1, де мешкає ОСОБА_7, виявлено сліди, схожі на кров, на підлозі, дивані та постільній білизні, а також на розбитих табуреті та скляній банці. Згідно з висновками судово-імунологічної експертизи кров на цих речах, а також на одязі ОСОБА_5 могла походити від ОСОБА_7 (т.2 а.с.51-55, 28-32, 63-67, 74-78). Згідно з висновком судово-медичної експертизи у ОСОБА_7 були виявлені тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, численних забійних ран обличчя, різаних ран шиї та грудної клітки. Проникаюче колото-різане поранення шиї і грудної клітки відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент заподіяння.

Дослідивши ці та інші докази по справі, суд надав їм об`єктивної оцінки і правильно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч.2 ст. 15 п.13 ч.2 ст. 115 КК України як закінчений замах на умисне вбивство, вчинений особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_5 заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_7 при перевищенні меж необхідної оборони та заходів, необхідних для затримання злочинця, не можна визнати переконливими. Згідно з ч.1 ст.36КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав і інтересів особи, яка захищається, або іншої особи. Відповідно до ч.1 ст. 38 КК України не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади. Як встановлено судом, ОСОБА_5, побачивши намагання ОСОБА_7 зґвалтувати ОСОБА_8, завдав йому декілька ударів по обличчю. Після чого той припинив свої дії і пішов до другої кімнати. Всі інші тілесні ушкодження ОСОБА_5 заподіяв ОСОБА_7, коли той не чинив опору, не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на зникнення з місця злочину та таке інше. Тобто, Сеттаров на той час вже не перебував ні в стані необхідної оборони, ні вживав заходів для затримання злочинця, тому і перевищити їх межі він не міг.

Характер тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому, кількість та їх локалізація, свідчать про те, що ОСОБА_5 не міг не усвідомлювати, що від його дій може настати смерть потерпілого, і бажав цього, однак не позбавив його життя тільки тому, що останньому було своєчасно надано медичну допомогу.

Покарання засудженому обрано у відповідності з вимогами ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості злочину, даних про особу винного всіх обставин справи, в тому числі і неправомірної поведінки самого потерпілого. Вважати його явно несправедливим як внаслідок суворості, так і внаслідок м`якості підстав немає.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів,

вирок апеляційного суду Автономної Рьеспубліки Крим від 27 липня 2010 року щодо ОСОБА_5 залишити без зімни, а касаційні скарги прокурора і захисника засудженого – без задоволення.