Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 21 жовтня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Одеської області на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Одеси, не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 191 КК України на 1 рік позбавлення волі з позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади строком на 1 рік, за ч. 1 ст. 209 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади строком на 1 рік 6 місяців, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади строком на 1 рік 6 місяців. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців та покладенням обов’язків, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку справа не розглядалась.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він у жовтні 2008 року, працюючи торговим представником ПП "Спектр" у м. Одесі та будучи матеріально-відповідальною особою, отримав від продавця ПП "Агент" грошові кошти у сумі 13 987 грн. 95 коп., які повинен був передати у касу свого підприємства. Однак ОСОБА_5 передав у касу ПП "Спектр" лише 1 804 грн. 96 коп., а 12 182 грн. 99 коп. привласнив, використавши їх на погашення частини кредитної заборгованості, тобто легалізував прибутки, отримані злочинним шляхом.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи кваліфікацію дій ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 191 КК України, вважає кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 209 КК України необґрунтованою у зв’язку з відсутністю складу цього злочину. Посилається на те, що в його діях відсутня ознака легалізації. Указує, що ОСОБА_5 привласнив чужі кошти та витратив їх на особисті потреби, а не на продовження злочинної діяльності. Просить скасувати вирок у частині засудження ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 209 КК України та закрити справу у цій частині на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю складу злочину.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції помилково визнав ОСОБА_5 винним за ч. 1 ст. 209 КК України.

Так, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 209 КК України, є спеціальна мета легалізації, тобто надання правомірного вигляду володінню, користуванню і розпорядженню предметами, зазначеними у ст. 209 КК України.

Використання ОСОБА_5 привласнених ним коштів на погашення кредитної заборгованості свідчить не про легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом, а про те, що ОСОБА_5 розпорядився викраденими коштами на свій власний розсуд, а тому склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України в діях засудженого відсутній.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок суду в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 209 КК України підлягає скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням судом кримінального закону, а справа у цій частині – закриттю за відсутністю в його діях складу злочину.

Оскільки провадження по справі в частині засудження ОСОБА_5 К за ч. 1 ст. 209 КК України підлягає закриттю, з вироку необхідно виключити рішення про призначення покарання за сукупністю злочинів за ст. 70 КК України.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 року в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 209 КК України скасувати, а справу закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю складу злочину.

Вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 1 ст. 191 КК України на 1 рік позбавлення волі з позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади строком на 1 рік зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік на підставі ст. 75 КК України і з покладенням обов’язків, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 76 КК України.