Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 21 жовтня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_5 на постановлені щодо неї судові рішення.

Вироком Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 травня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку

м. Котовська Одеської області, не судиму,

засуджено за ч.ч. 4, 5 ст. 27 ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі, за ч.ч. 4, 5 ст. 27 ч. 4 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі, за ч.ч. 4, 5 ст. 27 ч. 3 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є її власністю, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є її власністю;

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця

м. Котовська Одеської області, судимого 8 липня

2003 року за ч. 2 ст. 309 КК України на 3 роки

позбавлення волі, звільненого 23 березня 2003 року

умовно-достроково на 10 місяців 16 днів,

засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 187 КК України (2341-14) на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна його власністю. Відповідно до ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточно визначено 8 років 2 місяці позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця

м. Котовська Одеської області,

неодноразово судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі, за ч. 4 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено 5 років позбавлення волі.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 Вирок щодо нього в апеляційній та касаційній інстанціях не оскаржувався.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2009 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винною у тому, що вона протягом 2007 року брала участь у крадіжках чужого майна, а саме: підбурювала ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та особу, яка потребує застосування примусового заходу медичного характеру, до крадіжок цінних ікон, порадами й вказівками сприяла вчиненню цих злочинів. В результаті зазначені особи за попередньою змовою між собою, проникаючи у приміщення, викрали з Свято-Покровського храму у с. Качуровка Котовського району майно вартістю 55 000 грн., з храму Казанської божій матери у с. Ананьєві – вартістю 1 621,16 грн., з церкві у с. М Олександрівка – вартістю 15 000 грн.

Крім того, ОСОБА_5 схилила ОСОБА_10, ОСОБА_7 та особу, яка потребує застосування примусового заходу медичного характеру, до незаконного заволодіння майном ОСОБА_11 19 липня 2007 року ОСОБА_10 та особа, яка потребує застосування примусового заходу медичного характеру, проникли до будинку потерпілого, вчинили розбійний напад, погрожуючи йому застосуванням небезпечного для життя та здоров’я насильства, та заволоділи його майном вартістю 8 950 грн.

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_5 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту та однобічність досудового слідства, відсутність прямих доказів, застосування до інших засуджених у справі незаконних методів ведення слідства. Стверджує, що ніколи не схиляла засуджених до вчинення розбою або грабежу. Зазначає, що суд не належним чином врахував пом’якшуючи її вину обставини: інвалідність, пенсійний вік, наявність на утриманні матери похилого віку та двох неповнолітніх дітей. Указує, що апеляційний суд не дав відповіді на поставлені в її апеляції питання. Просить змінити судові рішення, пом’якшити їй покарання, звільнивши її від його відбування на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком, та відмовити у задоволенні цивільного позову.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, яка просила скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий апеляційний розгляд у зв’язку з невідповідністю ухвали вимогам закону, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

З матеріалів справи убачається, що апеляційний суд при розгляді даної справи не звернув увагу на те, що судом першої інстанції не належним чином досліджено питання, чи охоплювалось умислом ОСОБА_5 незаконне заволодіння майном ОСОБА_11 шляхом розбою. Так, судом першої інстанції було встановлено, що за цим епізодом мала місце попередня змова на таємне викрадення майна, однак ОСОБА_10 та особа, яка потребує застосування примусового заходу медичного характеру, вийшли за межі домовленості та вчинили напад на потерпілого. У зв’язку з цим дії співвиконавця – водія ОСОБА_7, які кваліфікувалися органами досудового слідства за ч. 3 ст. 187 КК України, судом було правильно перекваліфіковано на ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 185 КК України. Тому кваліфікація дій співвиконавця ОСОБА_5 за цим епізодом за ч.ч. 4, 5 ст. 27 ч. 3 ст. 187 КК України вбачається помилковою.

Також відповідно до вимог ст. 377 КПК України при залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою. Разом з тим, ці вимоги закону при розгляді даної справи апеляційним судом залишилися не виконаними.

Так, за змістом апеляцій засуджені ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 порушували питання про пом’якшення призначеного покарання.

Однак, апеляційний суд, зокрема, не звернув уваги на доводи в апеляції ОСОБА_5 про те, що суд, перелічивши пом’якшуючі її вину обставини та дані про її особу, а саме: щире каяття, сприяння розкриттю злочину, позитивну характеристику, відсутність попередніх судимостей, пенсійний вік, інвалідність, не врахував це належним чином, а також не взяв до уваги наявність на її утриманні матери - інваліда похилого віку та двох неповнолітніх дітей.

Крім того, при призначенні ОСОБА_5 покарання визнав у якості обставини, що його обтяжує, завдання злочином тяжких наслідків, враховуючи вартість викраденого майна – 55 000 грн., що є неприпустимим, оскільки ця обставина передбачена диспозицією ч. 4 ст. 185 КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію. Тому ця обставина підлягає виключенню з вироку. Отже, обставини, що обтяжують покарання засудженій, у справі відсутні.

Матеріалами справи з’ясовано, що суд апеляційної інстанції при розгляді апеляцій засуджених суті всіх зазначених ними доводів в ухвалі не навів, їх ретельно не перевірив, не проаналізував, відповіді на них не дав і свого рішення про залишення апеляцій без задоволення належним чином не мотивував.

Тому колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв’язку з невідповідністю її вимогам ст. 377 КПК України, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого мають бути усунені зазначені вище недоліки. З цих же підстав в порядку ст. 395 КК України підлягає скасуванню й ухвала щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_10

Оскільки ОСОБА_5 взято під варту в порядку виконання вироку після вступу його в законну силу, а досудовим слідством їй було обрано запобіжний захід підписку про невиїзд, засуджена підлягає звільненню з-під варти, а запобіжний захід – зміні на раніше обраний у виді підписки про невиїзд із місця постійного проживання.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженої ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2009 року щодо ОСОБА_5 та в порядку ст. 395 КК України щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_7 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.