Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 жовтня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 14 грудня 2009 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

таку, що не має судимості,

засуджено за ст. 117 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки, з покладенням на неї судом обов’язків, передбачених п.п. 3, 4 ч.1 ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винною та засуджено за те, що вона 13 вересня 2009 року, приблизно о 2 годині, за місцем свого проживання в АДРЕСА_1, в туалеті, діючи навмисно, з метою позбавлення життя своєї новонародженої дитини, народила життєздатну дитину, яка пішла в унітаз. Внаслідок цих дій дитині були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.

14 вересня 2009 року, приблизно о 9 годині 30 хвилин, ОСОБА_5 з метою приховання вчиненого злочину винесла труп новонародженої дитини до парку Ворошиловського району в м.Донецьку, де була затримана працівниками міліції.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування постановленого вироку у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок м’якості. Вважає, що суд безпідставно застосував до засудженої ОСОБА_5 ст. 75 КК України. Просить справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов’язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Як убачається з вироку, суд, звільняючи ОСОБА_5 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, послався на її вік, відсутність судимості, її щире каяття у вчиненому.

Разом із тим, суд не звернув уваги, що при вирішенні зазначеного питання він має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи.

Зокрема, суд при призначенні покарання в достатній мірі не врахував тяжкість та наслідки вчиненого злочину, особу засудженої, яка є повнолітньою та працездатною, тобто спроможною виховувати дитину.

У вироку суд вказав, що ОСОБА_5 повністю визнала вину та щиро розкаялася. Проте, це твердження суду не відповідає матеріалам справи, оскільки засуджена як на досудовому слідстві, так і в ході судового слідства спростовувала навмисність убивства дитини, стверджувала, що хотіла дитину залишити в лікарні або в дитячому будинку.

Таким чином, врахування судом ставлення ОСОБА_5 до вчиненого злочину як щирого каяття викликає обгрунтовані сумніви.

Тому доводи прокурора в касаційному поданні про м’якість призначеного засудженій покарання колегія суддів вважає слушними.

За наведених обставин вирок підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд. Якщо під час нового розгляду буде доведена винуватість ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного злочину, то призначене їй покарання з випробуванням слід вважати м’яким.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 14 грудня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд.