Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 14 жовтня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 11 березня 2010 року, яким засуджено до позбавлення волі

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

- за ч.3 ст. 185 КК України на 5 років, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

не судимого,

- за ч.3 ст. 185 КК України на 4 роки 6 місяців, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки 6 місяців та покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку справа не перевірялася.

За наведених у вироку обставин ОСОБА_5 та ОСОБА_6 засуджено за те, що вони 22 жовтня 2009 року близько 18 год., за попередньою змовою групою осіб, прибули до будинку АДРЕСА_1, де ОСОБА_6 залишився на вулиці і слідив за навколишньою обстановкою, а ОСОБА_5 через вікно таємно проникнув у будинок та викрав майно, що належить потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на загальну суму 75 000 грн.

У касаційному поданні прокурор вказує на невідповідність призначеного засудженим покарання їх особам та тяжкості вчиненого ними злочину у зв’язку з його м’якістю. Також зазначає, що у вироку неправильно зазначено прізвище потерпілої. Просить вирок скасувати і направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні зазначених дій суд у вироку обгрунтував дослідженими у судовому засіданнями доказами, яким дав належну оцінку і що, по суті, у касаційному поданні не оспорюється, як не оспорюється і правильність кваліфікації дій засуджених.

Доводи касаційного подання про невідповідність призначеного ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання тяжкості вчиненого злочину та їх особам внаслідок м’якості є такими, що не грунтуються на законі та матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України та роз’яснень, що містяться у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Зі змісту ст. 75 КК України вбачається, що якщо суд при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Приймаючи рішення про призначення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України суд врахував вищевикладені вимоги закону, при цьому зазначив у вироку, що злочин вчинений засудженими є тяжким, однак, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вперше притягуються до кримінальної відповідальності, мають позитивні характеристики, неодноразово приймали участь в чемпіонатах області та міжнародних турнірах в яких займали призові місця.

Судом враховано і пом’якшуючі обставини справи, а саме, що засуджені визнали свою вину, щиро розкаялися у вчиненому, добровільно відшкодували завдані збитки і потерпілі не мають до них претензій.

Також судом було враховано, думку прокурора, який в судовому засіданні просив застосувати положення ст. 75 КК України і звільнити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, а за відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд обгрунтовано застосував положення ст. 75 КК України і призначив засудженим покарання, яке є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що потерпілою визнано ОСОБА_7 (а.с. 43).

Однак суд у вироку вказав прізвище потерпілої ОСОБА_9, а тому така помилка місцевого суду підлягає виправленню судом касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 11 березня 2010 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 змінити. Вважати правильним прізвище потерпілої ОСОБА_7